У мережі набирає обертів флешмоб проти замовчування насильства #яНеБоюсьСказати
У мережі Facebook набирає обертів флешмоб проти замовчування насильства #яНеБоюсьСказати.
Акцію започаткувала на своїй сторінці громадська активістка, журналістка Анастасія Мельниченко. Вона оприлюднила свої особисті історії, пов’язані з насильством та домаганнями з боку чоловіків, і закликала інших жінок оприлюднити свій аналогічний досвід під хештегом #яНеБоюсьСказати.
“Я хочу, аби ми не оправдувалися “я йшла у спортивках серед дня, а мене все одно схопили”. Бо нам не треба оправдуватися. Ми не винні, винен ЗАВЖДИ насильник”, – написала Мельниченко.
Пізніше Настя закликала приєднатися до флешмобу також і чоловіків, які зазнали насильства.
Перша історія це історія самої Мельниченко:
“Мені 6-12 років. До нас приїздить родич. Він любить посадити мене собі на коліна. В якийсь момент, коли я вже стала підлітком, він хоче поцьомати мене в губи. Я обурююся і тікаю.
…. Мені 13 років. Я йду по Хрещатику, несучи додому по пакету продуктів у кожній руці. Минаю відрізок від КМДА до ЦУМу. Скоро мій дім. Раптом дядько, що іде назустріч, різко міняє траєкторію руху і з розгону хапає мене між ніг. Він хапає так сильно, що аж піднімає мене на руці. Я у такому шоці, що просто не знаю, як реагувати. Дядько відпускає мене і йде спокійно далі.
Мені 21. Я розійшлася з психопатом (справжнім, клінічним), але забула у нього вдома дідусеву вишиванку, яку позичала йому. Я йду до нього додому. Він мене скручує, силою роздягає і прив’язує до ліжка. Ні, не гвалтує. “Просто” робить боляче фізично. Я почуваюся безсильно від того, що не можу ніяк вплинути на ситуацію. Він фоткає мене голу і грозиться викласти знімки в інтернеті. Я ще довго боюся розповідати про те, що він зі мною робив, бо боюся фоток в інтернеті….”
“Іноді, для зміни суспільних норм необхідно приватне зробити публічним”, – додає Мельниченко.
У коментарях під її постом та окремими публікаціями дівчата розповіли історії випадкових перехожих чи знайомих, які їх ґвалтували; про вчителів, сусідів та родичів, які демонстрували їм статеві органи; однокласників, які задирали їм одяг та знущалися; колег та керівників на роботі, які їх домагалися тощо.
“Мені 8. Я вертаюсь зі школи додому, викликаю ліфт, в останній момент в ліфт затесується пацанчик років мабуть 25ти. Під приводом якоїсь мнімої перевірки, що мала би відбутись в школі, він везе мене ліфтом на останній поверх будинку де ми жили, потім тащить на горище і там ґвалтує. Після цього зі мною відбулась вся оця моя жизнь”, – пише учасниця флешмобу .
“Я закінчила університет (Полтавський університет економіки і торгівлі) і залишилася там працювати. Молода викладачка-стажистка 22 роки. Зайшла до свого завідувача кафедри (кафедра Маркетингу) і наукового керівника дисертації Перебийноса Василя Івановича, йому 60+. Він слухав якісь мої питання, а тоді схопив зненацька, зачинив двері на замок і почав цілувати. Я вирвалась і втекла. Довго плакала. Через пару тижнів пішла на розмову з вищим керівництвом. Мені сказали “в тебе такі красиві груди, що і самі б їх потрогали”. Дисертацію я так і не написала…”, – розповідає інша.
“Сусід, що демонструє свій член, а мені роки 4 і я залізла на вікно і від страху засунула штори, щоб сховатися. Мужик забіг у під’їзд за мною другокласницею і схопив між ніг, хірург який повинен був оглянути травмований куприк, але мабуть вирішив пограти в гениколога і оглядав вагінально, руками без рукавичок, без медсестри, хвилин 15 … старперний придурок , всю ніч намагався мене згвалтувати в купе поїзда, ще один сусід по купе, вночі перелізши на мою полицю і намагався залізти в усі місця, друг, якого я знала багато років і з яким абсолютно довірливо залишилася ночувати після вечірки і який вирішив що це привід по-дружньому трахнути … … у всіх випадках, коли мужики заявляли на мене свої претензії, мене вражало найбільше то, з яким впевненим і повним власної значущості видом вони це робили. Ніби так і має бути, і я повинна бути щаслива від того, що хтось гвалтує мене”– зізнається ще одна.
“Великий двоповерховий будинок, в одній з кімнат 10-річна дівчинка читає книгу, коли до неї звертається 15-річний кузен з пропозицією пограти в одну дуже цікаву “дорослу” гру. Почалося все з поцілунків в губи, коли він практикував на мені свої теоретичні пізнання, через деякий час ігри стали все відвертіше від роздягання до вивчення тіл один одного, а пізніше і до самого фізичного контакту. До сих пір, неприємно згадувати і хочеться відмитися …. Ці “ігри” тривали 1 літо, коли нікого з дорослих не було вдома”, – пише учасниця яка народилася і зростала в Казахстані.
Надали свої приклади насилля і чоловіки.
“Я чоловік, мені 37, а коли було 11, мене намагався звабити пристаркуватий розпусник. Ліг зі мною спати. Я втік коли він почав мене мацати. Сексу не сталося. Розтління дітей це огидно, секс за примусом – негідно. Та до чого тут стать? Хіба лише жінки можуть постраждати? Жінка може бути як жертвою так і гвалтівником. Або співучасником”, – пише чоловік.
“Мене теж харасили з самого дитинства: пам’ять відштовхує спогади, але років у 5 мене в Пітері затягли у під’їзд, роздягли, мацали, але не зґвалтували, мабуть не спромігся, під’їзд був сусідній від нашого дому. Я вдягнувся, повернувся додому, але мовчав, бо соромно.
Подібне було у років 11 з машиною і старшими пацанами. Членами тицяли, погрожували, але були перезбуджені й налякані, то теж обійшлося. Далі статеве життя теж не без нехорошого було, з відвертим психологічним насиллям.
Якось під час пошуків роботи мені прямо запропонувала секс старша жінка в обмін на вакансію. Я знизав плечима і погодився. Тоді її чоловік невчасно завітав до кабінету”, – розказує інший.
