Два роки після трагедії: чи є прогрес у розслідуванні розстрілів на Майдані
Минуло два роки з трагічних подій Євромайдану. Тоді на Грушевського та Інститутській розстріляли мітингувальників, які увійшли в історію України як Небесна сотня. Два роки українська влада, Генпрокуратура та МВС обіцяють родинам загиблих розслідувати вбивства та покарати винних. Проте процес суттєво затягується. Чому?
Процеси затягуються
Обіцянки довести справу до кінця за два роки неодноразово лунали з вуст багатьох чиновників та посадових осіб. Так, ще у листопаді 2014-го адвокат родин героїв Небесної сотні Євгенія Закревська в ефірі “Громадського ТВ” припустила, що міністр внутрішніх справ Арсен Аваков перешкоджає розслідуванню цих убивств. За місяць по тому СБУ, яку тоді очолював Валентин Наливайченко, заявляла, що допомагатиме ГПУ працювати над справою. Проте, Генпрокурор Віктор Шокін, який пообіцяв довести до ладу цю справу, також не просунувся далеко.
Нагадаємо, саме його активісти, політики та громадськість неодноразово звинувачували у затягуванні важливих розслідувань, відсутності успіхів у боротьбі з корупцією і у проведенні реформи в прокуратурі. Багато разів робив заяви по справі Небесної сотні й президент України.
“Протягом року після подій Євромайдану розслідування просувалося вкрай повільно. Причиною цього була почасти відсутність координації та плутанина, викликана дублюванням та конкуруванням повноважень установ, які розслідували злочини. Відповідальними за розслідуванням були: Генеральна прокуратура, Міністерство внутрішніх справ і Служба безпеки України”, – коментує Марія Гур’єва, спеціалістка з медіа та комунікацій Amnesty International в Україні.
На думку політичного експерта з Одеси Ярослава Католика, крім об’єктивних складнощів справи – а це, наприклад, тисячі учасників, частково знищені докази на місці злочину, такі як кров на асфальті, гільзи, положення тіл та інше, є і ряд суб’єктивних причин. Серед них, зокрема – втручання в цей процес високопоставлених чиновників і політиків, які віддавали злочинні накази і гарантують безкарність для їх виконавців.
Експерт вважає, що розслідування затягується з двох причин. Перша – це бюрократична тяганина, коли подані для підпису або отримання дозволу документи можуть цілий місяць лежати на столах у різних чиновників. Ті ж традиційно підписують їх під кінець встановленого терміну. Друга причина – особливості кадрового складу прокуратури.
“Потрібно розуміти, що прокурорські працівники – люди, підковані в юриспруденції, а тому вони можуть через суд всіляко гальмувати реформу”, – коментує Католик.
Крім цього, на думку експерта, нерідко державні чиновники є ставлениками певних політичних сил. А отже, ці сили використовують свій вплив, аби зберегти “своїх” людей на важливих постах.
“Таким чином, згадане вище затягування реформування прокуратури використовується, у тому числі, для ведення переговорів і торгів з іншими силами, які також мають сильний вплив на прокуратуру і “своїх” людей”, – говорить Католик.
Він звертає увагу також на те, що гарячі факти з розслідування випливають на поверхню саме у період різних політичних криз і протистоянь.
“Наприклад, заява про виявлення зброї, з якої було вбито протестуючих була зроблена на тлі величезного скандалу навколо відставки міністра економіки Айвараса Абромавичуса, який, ідучи, звинуватив близького соратника і бізнес-партнера Петра Порошенка Ігоря Кононенко в корупції і призначення “смотрящих” у державні підприємства”, – зазначає експерт.
Прогрес
Координація різних елементів розслідування покращилася після створення у грудні 2014 року Управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України, кажуть в Amnesty International.
Із тим, що після створення цього управління ситуація зрушила із місця, погоджується і Володимир Бондарчук – син загиблого 20 лютого 2014-го героя Небесної сотні Сергія Бондарчука.
“Управління було створене не при бажанні керівництва ГПУ. На той час Генпрокурором був Віталій Ярема. Це було зроблено під величезним тиском адвокатської групи, родин Небесної сотні, громадськості. Було прийнято рішення про необхідність створення такого органу”, – розповідає він.
На перших етапах після створення в управлінні працювала близько п’яти слідчих, згодом ця цифра сягнула вісімнадцяти осіб. До нещодавнього часу по справі 20 лютого діяло троє слідчих. Цього було недостатньо, каже Бондарчук. Не було також і матеріально-технічної бази, зокрема, реактивів для проведення експертиз та іншого обладнання для повноцінної роботи. Згодом, після втручання адвокатів та членів родин, штат, що займається справою, розширили ще на 35 слідчих. Проте, і цього також недостатньо.
“Представники нашої організації зустрілися із жертвами зловживань з боку правоохоронців під час Євромайдану, рідними загиблих під час протестів, а також із адвокатами та слідчими, які працюють над їхніми справами. Згодом нам стало відомо, що, Управління провело кілька сотень слідчих дій протягом 2015 року. У тому числі, судово-медичні експертизи, впізнання, допити жертв та свідків”, – експертка Amnesty International.
А минулоріч, у листопаді 2015 року, голова управління спеціальних розслідувань Сергій Горбатюк заявив представникам ЗМІ про те, що більше тисячі правоохоронців знаходяться під слідством у зв’язку із подіями Євромайдану. Двом сотням із них було офіційно повідомлено про підозру. 20 листопада 2015 на сайті Генеральної прокуратури України оприлюднили загальну кількість підозрюваних у справах, пов’язаних із Євромайданом. Ззокрема, йшлося про безпідставні затримання та судове переслідування мирних протестувальників та інші справи, не пов’язані з насильством з боку міліції.
Їх загальна кількість склала 281, з них 43 високопосадовці, 133 представники міліції, 14 суддів, 9 представників прокуратури, 6 представників місцевої влади, а також 76 цивільних осіб, так званих “тітушок”. Згідно з тією ж інформацією, 123 обвинувальних акти направлено до суду стосовно 55 осіб, і було винесено 28 судових рішень. Однак, більше деталей надано не було. Тому про характер цих рішень дізнатися неможливо.
Перші відчутні індикатори прогресу з’явилися лише тепер, через два роки після закінчення Євромайдану, станом на початок 2016 року, кажуть в Amnesty International. А саме – прогрес намітився у розслідуваннях деяких добре задокументованих епізодів насильства з боку правоохоронців.
“Зокрема, йдеться про зіткнення на вулиці Банковій 1 грудня 2013 року, жорстоке поводження та побиття протестувальників на та біля вулиці Грушевського між 21 та 23 січня 2014 року, а також смерть більш ніж 70 людей на вулиці Інститутській між 18 та 22 лютим 2014 року”, – наголошує Марія Гур’єва з Amnesty.
Проте на сьогодні відомо лише про двох правоохоронців, яких було засуджено у зв’язку із подіями Євромайдану ще у травні 2014-го. Обидва вони були рядовими внутрішніх військ, що брали участь у подіях Євромайдану. Вони отримали умовні терміни три і два роки відповідно за “перевищення службових повноважень” у зв’язку із жорстоким поводженням із протестувальником Михайлом Гаврилюком. Нині він – депутат ВР.
Окрім них, лише двоє рядових працівників “Беркуту” були заарештовані навесні 2014 року. Наразі повідомляється, що щодо них ведеться судове провадження. Також чотири екс-командири “Беркуту” були заарештовані протягом серпня-жовтня 2015 року, обвинувачені у злочинах проти Євромайдану і наразі чекають на суд.
“У той же час, ми бачили звіти про знайдену зброю, проведені експертизи, по 20 лютого, зокрема, де встановлено, з якої були вбиті чи поранені люди у випадках, де кулі лишилися в тілі”, – розповідає Бондарчук.
Таких куль, за його словами, є всього 24. Експертиза ж проведена лиш на третину – тобто, оцінена лише третя частина наявних матеріалів. Це також пов’язано із неналежним матеріальним забезпеченням управління.
“Є певні успіхи, але насправді це – крапля в морі. По 20 числу на даний момент – найкраща ситуація. Проте, дуже багато проблем є по розслідуванню вбивств і поранень 18, 19 лютого”, – говорить Бондарчук.
Результати розслідувань ГПУ за два роки після розстрілів у лютому цьогоріч оприлюднив на своїй сторінці у Facebook і нардеп Мустафа Найем.
Проте і сьогодні є дещо, що досі гальмує розслідування, говорить Бондарчук. Він, зокрема, наголошує на тому, що зараз дії Управління спеціальних розслідувань та керівників Генпрокуратури нерідко ідуть у розріз одне з одним, що також гальмує всі процеси.
“Ми бачимо, що керівництво Генпрокуратури як за Віталія Яреми, так і за Віктора Шокіна чинило спротив розслідуванню і його швидкому завершенню. У той же час ми бачимо Міністерство внутрішніх справ, яке всіма доступними їм методами намагається завадити розслідуванню. Проблемою є взаємодія різних органів – прокуратури, МВС, СБУ”, – зазначає Бондарчук.
Показовою тут є та сама історія зі зброєю – вона була знайдена ще у серпні 2015. Але передана у Генпрокуратуру лише через півроку. Крім того, історія з командиром роти “Беркуту” Дмитром Садовником, який зміг втекти, свідчить про недостатньо ефективну взаємодію між ГПУ та МВС. Адже саме останні мали слідкувати за виконанням домашнього арешту. І те, й інше свідчить про низький рівень співпраці між різними структурами.
Державне бюро без розслідувань
12 листопада 2015 року Верховна Рада ухвалила закон, який передбачає створення Державного бюро розслідувань (ДРБ). 14 січня цьогоріч його підписав президент. Згідно з цим законом, службові особи ДРБ – слідчі, що займаються досудовим розслідуванням справ. Зокрема, до повноважень працівників бюро належатиме розслідування злочинів, скоєних працівниками правоохоронних органів, службовими особами, які займають особливо відповідальне становище – тобто, тими, хто у випадку з Євромайданом є підозрюваними у організації вбивств.
Зважаючи на те, що більшість повноважень переходить до ДБР безпосередньо від органів прокуратури, остання тепер буде позбавлена всіх своїх слідчих функцій. Це зроблено на користь ДБР та Національного антикорупційного бюро України.
“Створення ДБР є давно назрілим кроком в правильному напрямку. Оскільки Бюро створюється як самостійний слідчий орган, який не потребує залучення членів інших правоохоронних структур для, наприклад, проведення слідчих та оперативно-розшукових дій, він має потенціал виконати вимоги неупередженості та стати ефективним механізмом розслідування”, – коментує Гур’єва.
Надалі багато чого залежатиме від шляхів утворення ДБР. Основні критерії, яких має дотримуватися ДБР у своїй діяльності, зазначають правозахисники, це незалежність та неупередженість, ретельність, своєчасність, компетентність та участь потерпілих, а також контроль громадськості.
Проте, кілька днів тому, 19 лютого, громада забила на сполох. Голова управління спеціальних розслідувань Сергій Горбатюк під час круглого столу зазначив, що з 1 березня цього року, тобто вже із сьогодні, Генпрокуратура припиняє розслідування справ Майдану за 2013-2014 роки. Причиною назвав недосконалість законів.
За його словами, парламент не прописав закон належним чином – повноваження працівників Генпрокуратури та ДБР не узгоджені. От і виходить, що з 1 березня ГПУ автоматично складає повноваження по розслідуванню справ Євромайдану й має передати їх у Державне бюро розслідувань. Але, виявляється, що воно іще не сформоване. Тобто займатися справами, фактично, буде нікому.
“Ми також стурбовані, тим що закон набирає чинності не пізніше 1 березня цьогоріч. Проте, на даний момент, керівництво Бюро досі не призначене, як і жоден із працівників. Навіть комісію, яка буде відповідати за відбір кандидатів на посаду Директора, досі не сформовано”, – наголошують у Amnesty International, каже Марія Гур’єва.
Верховна Рада, яка мала би зайнятися внесенням поправок у цей закон, зараз – не працює. Наступне засідання має відбутися 15 березня. Тобто – уже після того, як закон набуде чинності.
“Хоча Президент України Петро Порошенко публічно зобов’язується не допустити цього, можна сміливо стверджувати, що подібні факти явно не йдуть на руку міжнародному іміджу нашої країни. Не кажучи вже про те, що мали би відчути у цей момент родичі загиблих на Майдані”, – коментує політичний експерт Ярослав Католик.
Відсутність механізму передачі справ Євромайдану від Управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України до ДБР у Amnesty International називають найбільш нагальною проблемою станом на сьогодні. На думку правозахисників, це створює загрози для постраждалих від порушень прав людини під час протестів на шляху здійснення правосуддя.
Право на незнання?
Натомість, дуже часто родичі загиблих потерпають саме від незнання – навіть якщо розслідування все ж таки іде, про його перебіг та проміжні результати можуть повідомляти не завжди і не всім.
За даними Amnesty International, станом на початок 2015 року, з сотень постраждалих від порушень прав людини на Євромайдані, лише одиниці знали про те, чи розслідуються їхні справи. Лише малу частину тих, із ким зв’язалася організація, було опитано в якості постраждалих, й нікого не було проінформовано органами влади про прогрес у їхніх справах з часу подання скарг.
“Попри наявний прогрес у розслідуваннях ми наголошуємо на необхідності регулярного та своєчасного надання оновленої інформації про перебіг розслідувань всім постраждалим. Також – про забезпечення жертвам гарантій відшкодування”, – каже Марія Гур’єва з Amnesty International.
У своїй доповіді до першої річниці завершення Євромайдану Amnesty International задокументувала справи 11 постраждалих від надмірного застосування сили з боку правоохоронців.
“Ці справи є лише маленьким прикладом численних інцидентів надмірного або свавільного застосування сили органами правопорядку під час Євромайдану”, – коментує експертка.
Рік після протестів ці 11 жертв, як і сотні інших постраждалих, не мали жодної інформації стосовно прогресу в розслідуванні своїх справ. Більшість з них навіть не були допитані в якості свідків у першу чергу. Замість цього майже всіх їх, навпаки, було затримано та допитано під час протестів як підозрюваних. Кримінальні провадження проти них же припинили через ухвалення Верховною Радою так званих “законів про амністію”.
На даний момент, говорить Бондарчук, необхідно наполягати на збереженні цілісності роботи Управління спеціальних розслідувань. Крім того, додають у Amnesty International, вкрай важливим є забезпечити, відкритість результатів будь-якого розслідування для громадськості. Це необхідно для того, аби відновити впевненість громадськості у дії принципу верховенства права. А також – для відновлення довіри до органів, відповідальних за дотримання цього верховенства.
