Як писати про сексуальне насильство, щоб своїм текстом не зґвалтувати людину повторно

НЕ ПЕРЕКЛАДАЙТЕ ПРОВИНУ ЗА НАСИЛЬСТВО НА ЛЮДЕЙ, ЯКІ ЙОГО ЗАЗНАЛИ

Звинувачення жертви — це явище, описане Вільямом Райаном в однойменній книзі. Звинувачення жертви найяскравіше виявляється у вислові "сама винна". За цією логікою, людина, стосовно якої вчинили насильство, своїми діями чи бездіяльністю сама спричинилися до того, що сталося. Не треба ж було занадто відверто вдягатися, йти не туди не о тій годині, вживати алкоголь, провокувати. Якщо людина робила чи не робила щось (наприклад, не достатньо чинила опір), що могло спровокувати насильство або не перешкодило йому, значить, вона на нього заслужила. Звинувачують і тих, хто не вписуються у "загальноприйняті" уявлення про порядність – публікують у соціальних мережах відверті фото, уже бували зґвалтовані або просто ведуть насичене сексуальне життя. Коли останнє стосується жінки, її можуть називати шльондрою. Це теж має свою назву — слатшеймінг (від "slut" — "шльондра" та "shaming" — публічний осуд). Засуджувати сексуальне життя жінки — значить не визнавати за нею право розпоряджатися своєю сексуальністю самостійно. Таке право належить кому завгодно — чоловікам, бабусям біля під’їзду або коментаторам у соціальних мережах, але не їй самій.

Нещодавно у ЗМІ обговорювали, як у Росії хлопець убив свою співмешканку. В українських онлайн-виданнях траплялися заголовки на кшталт "Звіряче вбивство студентки: фото і пости вбитої багато чого пояснюють", а в самій новині писали, що "у мережі знайшлися відверті знімки студентки з Москви". Чи можна виправдати вбивство, якщо вбита публікувала відверті фото в інтернеті? А пишучи так, журналісти перекладають вину за злочин з людини, яка його скоїла, на людину, яка потерпіла. Нічого дивного?

ПОСИЛАЙТЕСЯ НА ПЕРЕВІРЕНІ І ДОКУМЕНТАЛЬНО ПІДТВЕРДЖЕНІ ФАКТИ

Сексуальне насильство — це злочин, за який передбачена кримінальна відповідальність, а не моральні й оцінкові судження. Подавайте у матеріалі статистичні дані, інформацію від уповноважених органів — поліцейських, слідчих, суддів, медичних експертів тощо. Що думають про людину, яка зазнала насильства, її сусіди, — може схарактеризувати її некоректним чином і більше свідчитиме про самих сусідів, а не про людину.

БЕРІТЬ ДЛЯ МАТЕРІАЛУ КОМЕНТАРІ У ФАХІВЦІВ, ЯКІ ЗНАЮТЬСЯ НА ТЕМІ

Збираючи коментарі та інформацію для тексту чи відеосюжету, звертайтеся до профільних психологів та психологинь, експертів та експерток із громадських організацій. Попередньо переконайтеся, що вони компетентні: пошукайте інтерв’ю з ними або запитайте про відгуки колег.

В одному з випусків програми на центральному телеканалі розповідали, що дівчину ймовірно зґвалтував вітчим. У студії була й експертка-фізіогномістка. Вона стверджувала, що дівчина, яка звинувачує вітчима, бреше, адже "не поводиться як типова жертва зґвалтування" — не б’ється в істериці, усміхається, не намагалася накласти на себе руки. Натомість кваліфікований психолог пояснить, що кожна людина індивідуально переживає травму і з того не можна робити висновки про невинуватість ґвалтівника.

ІЗ ЛЮДЬМИ, ЯКІ ПЕРЕЖИЛИ НАСИЛЬСТВО, ГОВОРІТЬ ТАК, ЩОБ ЇМ НЕ НАШКОДИТИ

Звісно, в кожній ситуації є специфічні поради, що варто і чого не варто питати. Залежить від особливостей психіки потерпілої чи потерпілого, часу, який минув від негативного досвіду та терапії. Проте запитання на кшталт "Чи ви намагалися відбиватися?" (часто саме це має, на думку загалу, слугувати безперечним аргументом, що насильство було насильством) або "У що ви були вдягнені?" недоречні завжди. Ці запитання віктимізують і натякають на те, що людина сама винна у насильстві, яке з нею сталося. Слід уважно вислухати людину, пояснити, що ви готові допомогти і чому саме її історія є важливою. Не варто наполягати, щоб вам розповіли яскраві подробиці. Передовсім потрібно піклуватися про людину та не спричинити своїми запитаннями "повторного зґвалтування". З іншого боку, розповідь про травматичні події має допомогти особі, яка пережила насильство, позбутися почуття сорому, ізольованості та безпорадності.

УРІЗНОМАНІТНЮЙТЕ ТЕМАТИКУ МАТЕРІАЛІВ

Переважно тексти про сексуальне насильство — це паразитування на сенсаційних заголовках на кшталт "Мексиканець вбив й зварив дружину". Час від часу тематика актуалізується, бо затверджують якісь законодавчі зміни. Утім лишається й багато тем, про які не пишуть або пишуть недостатньо. Наприклад, насильство стосовно працівників та працівниць комерційного сексу, зґвалтування у шлюбі, насильство стосовно чоловіків тощо.

У культурі зґвалтування рідко говорять на згадані теми, адже вони взагалі не здаються проблемними. Те, що людина працює в секс-індустрії, для клієнтів автоматично означає, що вона є об’єктом, за який клієнт заплатив і ладен робити, що заманеться. Те саме стосується і зґвалтування у шлюбі. Переважно люди не усвідомлюють, що штамп у паспорті не дає чоловікові ексклюзивних прав на доступ до жіночого тіла.

Насильство також чинять і стосовно чоловіків — як інші чоловіки, так і жінки. Але ж у суспільстві панує уявлення, що чоловік має бути мужнім, сильним і таке інше. Якщо про насильство над жінками ще існує певна статистика, уявити реальний масштаб зґвалтувань та домагань до чоловіків практично неможливо. Якщо жінка лясне чоловіка по дупі, це навіть не розцінять як домагання.

ГАРАНТУЙТЕ ГЕРОЇНІ АБО ГЕРОЮ СВОГО МАТЕРІАЛУ КОНФІДЕНЦІЙНІСТЬ

Не розголошуйте імені або фактів, за якими жертву можна ідентифікувати. Так само і з підозрюваними: пам’ятайте про презумпцію невинуватості. Допоки вина людини не доведена, вона є невинною. Не оприлюднюйте адресу, де мешкає людина, — це може загрожувати безпеці її сім’ї. Також подумайте, наскільки важливо розголошувати ім’я затриманого чи засудженого (це теж різні речі), але пам’ятайте, що іноді люди чинять самосуд. Покарання ж винних — на відповідальності правоохоронних органів. Ви як журналістка чи журналіст не є слідчими, хоча часто ваша зацікавленість та залученість до роботи над певною історією може спонукати правоохоронців краще виконувати свої обов’язки.

УВАЖНО ДОБИРАЙТЕ ІЛЮСТРАТИВНИЙ МАТЕРІАЛ

Зображення, якими ви супроводжуєте текст, не мають бути сексистськими, сексуалізувати чи об’єктивізувати людей. Наприклад, в одному матеріалі про торгівлю жінками журналіст поставив на обкладинку звабливу фотографію дівчини у білизні, прикуту наручниками до батареї. Подібне зображення одразу переводить тему з контексту серйозної суспільної проблеми у контекст сексуальності. Реальність сексуального рабства виглядає набагато гірше, ніж та естетика, яку пропонують подібні художні фотографії. Так само не слід використовувати сенсаційні фото, які можуть вразити аудиторію чи близьких людей тих, хто зображені на світлинах. Передовсім ідеться про фото загиблих людей або про сцени насильства. Не використовуйте ілюстративний матеріал, щоб маніпулювати. Як, наприклад, зробили в одному виданні, де вийшла новина про те, що в інтернеті з’явилися інтимні фото Роуз Макгоуен. Автор тексту детально описав, що можна побачити на світлинах, а у бекраунді нагадав: "Зазначимо, що актриса одна з перших звинуватила Гарві Вайнштайна у зґвалтуванні".

БУДЬТЕ ОБЕРЕЖНІ ЗІ СТИЛІСТИКОЮ

Не вживайте метафор або художніх засобів на зразок "кровожерлива любов", "злочин з пристрасті". Так насильство стає охудожненим. Називайте речі своїми іменами, користуйтеся тими термінами, які визначені у законодавстві.

ДОДАВАЙТЕ ДО СВОЇХ МАТЕРІАЛІВ КОНТАКТИ ЦЕНТРІВ ТА ОРГАНІЗАЦІЙ, ЩО ДОПОМАГАЮТЬ ЛЮДЯМ, ЯКІ ЗАЗНАЛИ НАСИЛЬСТВА.

Співпрацюючи з такими установами, ви також матимете вдосталь інформаційних приводів для майбутніх текстів, доступ до героїв, компетентних експертів та точних даних. Крім того, зможете відвідувати профільні тренінги або отримувати консультації.

В Україні у випадку насильства слід звертатися до дільничного інспектора, до кримінальної поліції у справах дітей, до центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, а також до низки урядових та неурядових організацій, які надають соціальну, психологічну та юридичну допомогу. Необхідну інформацію можна отримати за телефоном Національної гарячої лінії правозахисного центру "Ла-Страда-Україна" 0 800 500 335 (короткий номер 116 123). Також майже в кожному місті працюють центри з надання безоплатної правової допомоги, де можна отримати юридичні консультації.