Як уникнути ризиків у кримінальних справах проти російських воєнних злочинців?
Щодня я запитую себе: за що ми воюємо, за що на передовій стоять наші хлопці? Це не просто захист нашої території, вони воюють не просто за територію, а за певні цінності. І однією з цих цінностей є справедливе судочинство. Голова правління Центру прав людини ZMINA Тетяна Печончик розповіла, яке судочинство є наразі в тимчасово окупованому Криму. Це завдання всіх, причетних до діяльності судової системи, – від адвокатів до суддів, щоб система правосуддя в Україні якісно відрізнялася від того, що пропонує “русскій мір”.
Коли 2014 року в Україні розпочалася російська агресія, українське правосуддя виявило себе в справах, які стосуються захисту прав людей на тимчасово окупованих територіях. Це були справи про встановлення фактів народження і смерті на ТОТ. Це була важлива і складна проблема права, тому що, з одного боку, було ухвалене законодавство, яке зобов’язувало не визнавати “документи” в окупації, а з іншого – ми не хотіли втрачати зв’язок там з нашими громадянами. І вони не хотіли втрачати правовий зв’язок з Україною і почали звертатися до українських судів, щоб встановлювати факти народження дітей в окупації після 2014 року.
Читайте також: Уряд хоче ввести адмінпроцедуру для реєстрації цивільних станів українців в окупації. Чому важливо підтримати такий законопроєкт?
Cаме судова система сформулювала підхід щодо застосування так званих Намібійських винятків, ґрунтуючись на практиці Міжнародного суду ООН щодо Намібії. І цей підхід Верховна Рада визнала обґрунтованим у законодавстві.
Але цим не обмежується діяльність судової влади. Інший її бік роботи полягає в притягненні до відповідальності осіб, винних у скоєнні злочинів проти нашої держави та громадян України.
Можливо, не так багато таких справ Верховний Суд розглянув до 2022 року. Але я нагадаю, що за два з половиною місяці до повномасштабного вторгнення суд залишив чинним вирок щодо експрезидента України Віктора Януковича, якого слідчі обвинувачували в тому, що він надіслав Володимиру Путіну листа з проханням ввести російські війська в Україну. Цим він сприяв початку агресивної війни та спробам Росії легалізувати свою діяльність, пов’язану з агресією.
Після початку повномасштабного вторгнення в Україні змінилося правове регулювання і підхід у законодавця, як визначати правий стан в Україні, пов’язаний з агресією. Тепер вже ми прямо називаємо це війною. У нас введено воєнний стан, що призвело до широкого запровадження практики застосування міжнародного гуманітарного права (МГП).
Оприлюднені на сторінці Офісу генерального прокурора цифри щодо кількості кримінальних проваджень, пов’язаних з воєнними злочинами, просто жахливі – понад 133 934 тисячі проваджень щодо злочинів агресії та воєнних злочинів.
На сьогодні українські суди ухвалили значно менше вироків, ніж скоєно воєнних злочинів, які зареєстрували правоохоронці. Та тут потрібно розуміти причину. Це дуже складна категорія справ. Наші слідчі не можуть поїхати на ТОТ, щоб зібрати покази свідків, докази тощо. Дуже складно встановлювати причетних осіб, та це робиться.
Уже сьогодні є вироки щодо відомих кейсів, зокрема вирок щодо російських військових, які розстріляли охоронців автосалону поблизу Києва, коли охоронці підприємства розвернулися до них спинами. Суд також розглядає кримінальне провадження про утримання протягом 26 днів 368 цивільних у підвалі школи в селі Ягідне на Чернігівщині. У жахливих умовах у цьому підвалі загинуло щонайменше 10 людей. Отже, вироки ухвалюються і будуть ухвалюватись.
Дійсно, коли в 1990-х роках створювалися різні міжнародні кримінальні трибунали й завершилося створення Міжнародного кримінального суду з ідеєю універсальної юрисдикції в різних країнах, тоді складалося враження, що вони розглядатимуть ці справи. Але реальність засвідчила, що насправді вони розглядатимуть лише найрезонансніші справи щодо топпосадовців, тоді як основну масу таких справ дійсно мають розглядати національні суди.
Отже, на українські суди ляже тягар з розгляду таких справ, що пов’язане з кількома викликами.
Перший з них полягає в кількості справ. Кількість – найгірший ворог якості. Нам дуже важливо за всієї кількості справ забезпечити належну якість їхнього розгляду.
Я переконаний, що наше правосуддя має бути справді правосуддям, мати ознаки саме правосуддя, а не кривосуддя, як це є в Росії.
Це складний шлях, є певні помилки, та ми на правильному шляху. Я наведу інший приклад – з нещодавньої практики Великої палати Верховного Суду, яка ухвалила рішення за статтею 437 (“планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни”) Кримінального кодексу.
Наш Кримінальний кодекс ухвалили тоді, коли ніхто не думав, що в нас буде війна, і він не повною мірою відповідає сучасним реаліям МГП та сучасним уявленням про те, що є міжнародним злочином, зокрема злочином агресії. І в цій справі було висунуто обвинувачення рядовим бойовикам у веденні агресивної війни. Але в міжнародному праві цей злочин – це злочин лідерський. Сенс у тому, щоб притягнути найвище керівництво держави-агресора до кримінальної відповідальності.
Велика палата Верховного Суду зробила такий висновок, саме узгоджуючи наше кримінальне законодавство з міжнародним кримінальним законодавством, і в цій частині ці люди були виправдані, і провадження закрили в цій частині статті. Обвинувачення в іншій частині залишилося чинним, але в цій частині вони були виправдані.
Я думаю, це показово, тому що складно уявити, що Верховний суд Російської Федерації міг би виправдати когось із українців, скажімо, в якомусь подібному злочині. Ми чули, що там, де є політика в Росії, там немає права. У нас має бути навпаки.
Інший виклик, який пов’язаний з цією категорією справ, полягає в кадровому дефіциті суддів. З цією проблемою також наразі судова система намагається дати раду: Вища кваліфікаційна комісія суддів та Вища рада правосуддя працюють для того, щоб забезпечити конкурси на посаду суддів та, відповідно, поповнення кадрів.
Інше питання – навчання. Раніше суди не розглядали цю категорію справ. МГП – це зовсім інша сфера права з багатьма особливостями. Тому для того, щоб забезпечити якісне правосуддя, яке відповідає міжнародним стандартам, треба суддів навчати, і це те, що вже активно робиться.
Інший виклик пов’язаний з тим, що наш Кримінальний кодекс не повною мірою увідповіднено до того, як у міжнародному кримінальному праві розуміється поняття “воєнний злочин”. Стаття 438 КК (порушення правил та ведення війни) має бланкетний характер, тобто дуже загальна і .
Наведу приклад для зрозуміння проблеми. Так, у статті 8 Римського статуту Міжнародного кримінального суду міститься приблизно 50 складів воєнних злочинів, які в нашому Кримінальному кодексі охоплюються майже однією фразою – “інші порушення законів та звичаїв війни”. Через таке формулювання нам потрібно розбиратися в усіх тонкощах міжнародного законодавства, щоб притягнути обвинувачуваного до відповідальності.
Найкращим виходом з такої ситуації було б внесення необхідних змін до закону, хоча це необов’язково. Ми можемо подолати цей виклик через судове тлумачення, але недолік цього підходу полягає в тому, що, поки формуватиметься практика, можливі помилки. Тому краще, звичайно, запобігти цим помилкам і внести зміни до законодавства.
Судова система продовжує розглядати справи, і вже у двох кримінальних справах Верховний Суд висловився щодо застосування ст. 438 КК України.
Інший серйозний виклик пов’язаний з недосконалістю процесуального законодавства і застосування процедури in absentia. Росія перестала бути членом Ради Європи, і ми, на жаль, не можемо подавати позови проти Росії до Європейського суду з прав людини. Але, як не дивно, росіяни все ще можуть подавати туди скарги проти України.
Досвід хорватських справ, де засуджувалися воєнні злочинці за процедурою in absentia, засвідчує, що вони можуть через 25 років після подій звертатися до ЄСПЛ і замість покарання отримувати ще й компенсацію від країни, яка їх засудила як воєнних злочинців.
Нам дуже важливо, щоб ті процеси, які відбуваються в Україні, відповідали найвищим стандартам галузі прав людини, щоб ми отримали дійсно якісні вироки, за якими люди відбуватимуть покарання якщо не зараз, то потім. А не, навпаки, вироки, за якими ми б платили через 10–20 років якісь компенсації через ЄСПЛ. Тобто за всієї величезної кількості кримінальних проваджень щодо воєнних злочинів, зареєстрованих в Офісі генерального прокурора, ми маємо віддавати перевагу якісному правосуддю, а не кількості розглянутих справ. Один з аспектів того, як це має відбуватися, полягає в пріоритезації.
Суддя Верховного Суду Микола Мазур, виступ під час Форуму Експертної мережі Кримської платформи в Києві 24 червня 2024 року
