Визнання Росією “Азову” терористичною організацією не позбавляє його бійців міжнародного захисту

29 липня Росія вбила 53 українських військовополонених, зокрема бійців полку “Азов”, яких утримували в колонії окупованої Оленівки Донецької області. Коли історія з “обстрілом з боку ЗСУ” не спрацювала так, як того прагнула РФ, у хід пішли інші, але вже знайомі нам способи викривлення реальності: Верховний суд Росії оголосив “Азов” терористичною організацією. 

Тепер у паралельному вимірі, в якому живе вся російська політика та правова система, “Азов” – це терористична організація. В цьому вимірі таке “визнання” означає, що члени організації підлягають кримінальній відповідальності лише за долученість до неї. 

Такий крок Росії має дві цілі. По-перше, щоб не ускладнювати собі життя вигадуванням воєнних злочинів, які нібито вчиняли полонені українські військові (а вони їх не вчиняли), росіяни вигадали новий склад злочину за власним законодавством. По-друге, жахливий злочин убивства військовополонених потребує класичного розмиття в дусі “не все так однозначно, вони ж терористи!”. 

Однак поза російським виміром існує об’єктивна реальність з чіткими нормами.

Міжнародне гуманітарне право не оперує поняттям “терорист”. Спроби ввести термін “незаконний комбатант” у процесі “війни з тероризмом” також не отримали жодної підтримки. 

Ідея полягала в тому, що особа, яка не відповідає вимогам статусу комбатанта або ж яка належить до збройної групи, що не відповідає вимогам до такої групи, згідно з міжнародним гуманітарним правом мала б статус, відмінний і від цивільної особи, і від комбатанта. Як наслідок, така особа могла б бути ціллю для нападу в будь-який момент і не користувалася б жодним з режимів захисту, передбачених у межах збройного конфлікту.

Відповідно, введення такого статусу створило б прогалину в регулюванні та захисті людей, що суперечить самій суті міжнародного гуманітарного права. 

Отже, на який би результат не сподівалися російські генії правової думки, міжнародне гуманітарне право визначає дві основні категорії осіб у міжнародному збройному конфлікті: цивільні та комбатанти.

Український полк “Азов” є частиною регулярної армії України. Тож його бійці без будь-яких сумнівів є комбатантами, які мають право брати участь у воєнних діях і не можуть бути притягнуті за це до відповідальності. 

Підставою для відповідальності є вчинення воєнного злочину або іншого серйозного порушення Женевських конвенцій. Належність до “терористичної організації”, яка насправді є регулярним формуванням збройних сил супротивника, такою підставою не є.

Обвинувачення в будь-якому злочині також не означає втрати статусу військовополоненого, тож солдати продовжують користуватися передбаченим захистом. Захистом, який російська сторона не надала, грубо порушивши свої зобов’язання. 

Порушенням було вже й саме розміщення українських військовополонених у виправній колонії:

Стаття 22 Третьої Женевської конвенції забороняє розміщувати військовополонених у пенітенціарних закладах і встановлює вимогу утримувати таких осіб у спеціально відведених таборах для військовополонених.

Крім того, заборонено розміщувати полонених у такій близькості до лінії зіткнення:

Статті 19–20 та 22–23 Третьої Женевської конвенції вимагають утримувати військовополонених у безпечних місцях, де їм не загрожуватимуть обстріли, а також їхньої евакуації подалі від лінії фронту. 

Військовополонені – захищена категорія осіб. Їхнє утримання пояснюється виключно отриманням військової переваги на період ведення бойових дій. Їхню ж свободу обмежують лише з метою запобігти поверненню полонених до лав противника з умовою репатріації після закінчення воєнних дій. 

Утримання військовополонених не є покаранням і його не можна використовувати задля цього. Ставлення до військовополонених має бути гуманним, а вбивство чи створення серйозної загрози їхньому здоров’ю є серйозним порушенням Третьої Женевської конвенції. 

Перейменування змінних не змінить суми, адже об’єктивна реальність існує попри бажання РФ її спотворити, і в цій реальності:  

• Полк “Азов” – це частина регулярної армії України, і всі його члени є комбатантами з відповідним захистом. 
• Росія порушила свої зобов’язання щодо ставлення до військовополонених і постійно наражає їх на небезпеку, утримуючи в неналежних умовах. 
• Росія цинічно вбила українських військовополонених і повинна, як і всі виконавці, відповідати за цей воєнний злочин.

Онисія Синюк, правова аналітикиня Центру прав людини ZMINA