В ООН встановили, що Росія вчиняє злочин проти людяності, поневолюючи українців: чому це важливо
Незалежна міжнародна комісія ООН з розслідувань воєнних злочинів в Україні вперше встановила, що насильницькі зникнення (enforced disappearances) українських цивільних і військовополонених становлять злочин проти людяності. Цим Комісія наголосила не лише на широкомасштабності та систематичності цих практик на всіх українських територіях, які тимчасово опинились під кремлівським контролем. А й підкреслила наявність офіційної політики вищих посадовців Росії вчиняти ці злочини. До цього Комісія ООН разом з Моніторинговою місією ООН та Спецдоповідачкою ООН щодо катувань кваліфікувала як злочин проти людяності лише катування, вчинені росіянами.
Ці дві кваліфікації – насильницьких зникнень і катувань – повʼязані історично в Україні. Історично, насильницькі зникнення, катування, скидання “політичних опонентів” (які включали студентів, науковців, журналістів і адвокатів) з літаків в океан, а також передача їхніх дітей на усиновлення, були частиною практик латиноамериканських військових хунт у рамках операції “Кондор”, яку підтримували… США. Зі зміною політичного клімату, внутрішнього та зовнішнього, саме латиноамериканський континент дав перші комісії зі встановлення істини, національні розслідування міжнародних злочинів і репараційні програми. Про зв’язок насильницьких зникнень і катувань у російській агресії зайве говорити. Але не зайве ще раз замислитись, скільки точок дотику у нас із країнами так званого Глобального Півдня – із можливостями дізнатись більше про їхній досвід подолання зла.
Комісія ООН повторила свій висновок про регулярне використання сексуального насильства для катування полонених чоловіків. У цьому звіті Комісія додала свідчення полонених – цивільних і військових – жінок, які підтверджують, що жорстокість росіян щодо них становить і окремий воєнний злочин сексуального насильства, і додатковий воєнний злочин катування. Важливо, що комісія також розглядає репродуктивний вимір цих злочинів.
Окремим новим напрямом аналізу є страти українських військовополонених. За результатами проведених інтерв’ю та власного аналізу, слідча комісія ООН бачить за цими стратами цілеспрямовану політику Росії.
Як і багато інших урядових і неурядових ініціатив, Комісія також вкотре наголошує на проблемних аспектах політики України щодо колабораціонізму.
Перелік важливих деталей звіту можна продовжувати довго. Проте насамкінець я виділю чотири речі.
Перше. З огляду на свій документаційно-слідчий мандат у свої звіти комісія включає чимало детальних описів конкретних людських історій – і багато цитат потерпілих про “(hu)man’s inhumanity to (hu)man” (нелюдське ставлення людини до людини). Це дуже важливо. Для всіх нас. Але особливо – для іноземної аудиторії, яка або втомилась від війни, або думає, що окупація є завершенням страждань. Ні. Часто вона є лише їхнім початком.
Друге. Комісія, до складу якої входить перший Спецдоповідач ООН з перехідного правосуддя, регулярно наголошує, що правосуддя за міжнародні злочини є багатовимірним. Саме тому українські постраждалі повинні бачити не лише ефективні кримінальні провадження, а й отримувати репарації, долучатись до процесів встановлення істини та бути певними в дієвих гарантіях неповторення, внутрішніх і зовнішніх.
Третє. Під час презентації звіту перед Радою ООН з прав людини (з якої США нещодавно вийшли), голова Комісії наголосив, що їхня команда проводила цю роботу за умов зростаючої ресурсної кризи ООН (liquidity crisis). Це вплинуло, зокрема, на можливість здійснювати потрібні поїздки Україною. Проблема liquidity crisis – не нова. Проте за нинішньої геополітичної ситуації вона загострилася. Це може поставити під ризик існування багатьох ініціатив ООН, зокрема документаційних і слідчих.
І, нарешті, четверте. У своїй потужній заяві до третьої річниці повномасштабного вторгнення, Слідча комісія ООН щодо України наголосила, що забезпечення комплексної відповідальності за міжнародні злочини – це не перешкода мирним ініціативам. Натомість це вимога діючого міжнародного права та запорука сталого миру.
Катерина Бусол, к.ю.н., доцентка Києво-Могилянської академії та Британського інституту міжнародного та порівняльного права (BIICL), юристка Міжнародного центру перехідного правосуддя (ICTJ)
