У Росії скасовують “податок на катування”
Президенту Росії передали урядову пропозицію про вихід з Європейської конвенції проти катувань. Формальність. Особливо після виключення Росії з Ради Європи, все видається логічним – немає інструментів, то навіщо конвенція?! Але це пояснює російську суспільну дійсність.
Інструменти Європейської конвенції про запобігання катуванням та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню були одним з небагатьох механізмів, який дозволяв документувати злочини проти російських катів і відкривати справи проти Росії в Європі. Російські правозахисники напівжартома називали участь своєї країни в цьому механізмі “податком на катування”.
Чому? Бо довгий час і до початку повномасштабного вторгнення на РФ припадало до 50% усіх справ про катування, що розглядалися в Європейському суді з прав людини. Компенсації потерпілим традиційно виплачувалися з бюджету. Тобто кожен росіянин фактично платив податок за катування, які вчиняла його держава.
Звичайно, ключові рекомендації і механізми, які мали б змінити ситуацію, у РФ ніколи не впроваджували. У в’язницях і СІЗО катування, побиття, сексуальне насильство, вибивання зізнань були й залишаються системною практикою. Це не збій російської системи виконання покарання, а її сутність.
Вихід з конвенції формально має вигляд продовження “сепарації” з цивілізованим світом. Спершу Росія перестала бути членом Ради Європи, потім вийшла з Європейської конвенції з прав людини, тепер на черзі конвенція проти катувань. Це не схоже на відокремлення дітей від батьків, як дорослішання. Насправді це відокремлення від демократичного світу і занепад. Росія не збирається бути “з Європою” після “виконання цілей СВО” чи “усунення першопричин війни”. Росія чітко показує світу – вона не жила і не збирається жити за нормами, де важать права людини, гідність, міжнародне право і домовленості.
Показовий вихід з конвенції проти катувань має символічне значення. Росія анонсує катування як державну політику для всіх під її контролем. Як символ. Як одна з матрьошок, що складається в більшу – політику формування лояльного пригніченого безголосого населення.
Тут доречно згадати про свободу і природу покарання, таку як її бачив Фуко. У більшості демократичних країн у ХХІ столітті саме позбавлення свободи є достатнім покаранням. Людину не треба катувати у в’язниці чи СІЗО, бо свобода є цінністю, і її втрата на проміжок часу вже є тяжким вироком і достатнім покаранням.
Але в Росії свобода сама по собі не має цінності, бо більшість населення ніколи її не знала. І саме тому катування російським суспільством сприймається як “нормальне” продовження покарання.
Культура катування притаманна Росії не лише в місцях позбавлення волі.
У РФ насильство, приниження гідності та катування інтегровані в суспільні норми. Вони стали не тільки частиною державної політики, а й щоденною практикою сімейного життя російської глибинки. Ці метастази культури приниження і катування з’являються в російських пропагандистських медіа, в культурі, в літературі, в освітніх практиках. Це норма в закладах військового навчання, в дитячих інтернатах і геріатрії.
І навіть українське суспільство подекуди заражене цим мисленням, коли можна почути фразу “у колоніях їдять краще, ніж діти в школах” або “там ставляться, як у тюрмі”. Ніби тюремне приниження є зрозумілою нормою. Важливо рефлексувати на такі вислови, розуміти їхню природу.
Повертаючись до Росії. Сьогодні нічого нового не сталося – Росія виходить з конвенції проти катувань. Раніше ті, хто вижив (не всі) і не зламався (ще менше), після років боротьби й принижень могли отримати 20–40 тисяч доларів з “податків на катування”. Сьогодні росіяни позбавлені й цього, і, здається, судячи з продовження абсолютно безглуздої війни, росіян усе влаштовує. Росія ще далі від цінностей, що сповідують у Європі. На жаль, це ціннісне відторгнення не віддаляє нас від Росії географічно, вона так само залишається поряд з нами й на нашій землі.
Культура катувань у Росії не новина для України. Тисячі наших співгромадян, на жаль, уже знають це на практиці. Цивільні заручники, військовополонені, навіть діти, які пережили депортацію та перебування в “закритих установах”. Всі вони зазнавали фізичного, психологічного, а подекуди й сексуалізованого насильства.
Росія – це країна, у якій катування, примус і зневага до людської гідності та заперечення універсальності прав людини є основою національної політики.
“Податок на катування” справді буде скасовано. Росіяни будуть учергове аплодувати такому зростанню власного “добробуту”. І єдине, кому про це варто розповідати, – це нашим партнерам, які все ще вірять, що, віддавши якийсь шматок української землі, цю культуру можна подолати.
Насправді – ні.
Олександра Дворецька, правозахисниця
