Топ-10 порушень прав жінок в Україні: Гарячі факти

Думку, що дискримінації жінок не існує, можна почути часто. І від знайомого програміста, і від пересічного “диванного експерта”, і від серйозного керівника компанії чи… політичного діяча. Справді?

А тепер звернемося до фактів.

Amnesty International відкрито заявляє, що “незважаючи на певний прогрес, ґендерна нерівність залишається в кожному суспільстві. Жінки і дівчата продовжують відчувати дискримінацію за ознакою статі та множинного порушення прав людини”.

За даними ООН “немає жодного регіону, країни чи культури, в якій би жінки не зазнавали насильства”.

ОБСЄ закликає до впровадження реформи з ґендерної рівності на загальнодержавному рівні.

Відповідно до звіту Всесвітнього економічного форуму “The Global Gender Gap Report 2016”, понад 10 років досліджень виявили, що зменшення нерівності між статями відбувається занадто повільно, щоб зникнути протягом нашого життя. 

Хтось може подумати, що все це мало стосується України. Проте відповідно до Індексу ґендерної нерівності 2016 року, Україна визнана найгіршою для жінок країною в Європі, поряд з Туреччиною, В’єтнамом, Аргентиною та Монголією – у світовому масштабі.

З якими випадками дискримінації зустрічаються у своєму житті українські жінки лише тому, що належать до жіночої статі? Спробуємо нижче розібратися за свіженьким Топ-10 порушень прав жінок.

1. Заборона доступу жінок до 458 професій

Навіть не віриться, але досі існує цей радянський анахронізм, псевдотурбота про жінок та їх здоров’я, що фактично прирівнює жінку до особи, не здатної прийняти самостійне рішення.

Відповідно до позиції представників офіційної делегації України, озвученої 16 лютого 2017 року під час звіту про виконання Конвенції щодо ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок – це є порушенням прав жінок.

І справа не лише в тому, що серед цих професій – теслі, машиністи чи слюсарі, а й в тому, що цей список псевдотурботи обмежує право жінки на доступ до заробітку, іноді – єдиного доступного у регіоні. Ніяких виключень щодо віку (наприклад дітородного), здоров’я жінки (може чи не може мати дітей) чи сімейного стану – не робиться.         

2. Ненадання необхідної допомоги жінкам – потерпілим від домашнього насильства

За статистикою Національної поліції, кількість звернень до поліції за фактами насильства в сім’ї  – це близько 130 тисяч у рік, потерпілі – переважно жінки.

У той же час кримінальної відповідальності за таке насильство не встановлено, системи комплексної та негайної допомоги жертвам домашнього насильства не створено…

Наприклад, із 300 судових рішень щодо насильства в сім’ї, проаналізованих “Ла Страда-Україна”, в 109 випадках порушники не були притягнуті до відповідальності, в 28 випадках – не були покарані через неправильно складений протокол, а в 13 випадках – через пропущення строку передачі протоколу до суду.

3. Менша оплата праці жінок у порівнянні з чоловіками на тих самих посадах

Відповідно до даних Державної служби статистики, жінки отримують на 36,5% меншу зарплатню, ніж чоловіки при рівних посадах та навичках.

За іншими дослідженнями, цей розрив ще більший: так, в бізнес секторі в 2015 році він становив 41%, причому на позиціях топ-менеджера, старшого спеціаліста чи керівника групи жінки отримують лише 58% від зарплати чоловіка.

Така ситуація прямо суперечить взятим Україною на себе міжнародним зобов’язанням.  

4. Принизливі та образливі висловлювання щодо жінок від офіційних представників держави, публічних осіб, представників ЗМІ

Кандидати в президенти відправляють жінок на кухню, прем’єр-міністри авторитетно заявляють, що жінкам не місце в управлінні, а голова Верховної Ради запросто може дозволити собі фрази на кшталт “чоловік – це вища істота, тому що жінка створена була з ребра Адама. Відповідно вона вже стоїть на нижчому щаблі” (скандал 2012 року від тодішнього голови Володимира Литвина).

Мало?

Сьогодні спецпрокурор Назар Холодницький може вільно казати, що він “не дівка, щоб його до чогось змушувати”, а депутат Антон Геращенко – порадити жінці “йти заміж і народжувати, а не займатися політикою”.

Заголовки ЗМІ щодо “білявок” на цьому тлі виглядають майже невинними жартами.  

5. Всеохоплюючий сексизм у рекламі, ставлення до жінки як до об’єкту

Упевненість, що оголене жіноче тіло продасть будь-який товар, схоже, не полишає голови багатьох українських “рекламотворців”. Тому на багатьох білбордах країни спокусливі жіночі образи у непристойних позах чи з неоднозначними репліками “продають” все: від бетону до суші.

Причому вікового обмеження немає: цю рекламу бачать усі, в тому числі діти та підлітки, стверджуючись у відповідному ставленні до жінки, як до тіла.

Щоб зрозуміти, чи є у рекламі сексизм, достатньо замінити жіночий образ на чоловічий: зазвичай це виглядає абсурдно, недоречно або іронічно.

6. Покладення турботи про дітей та домашньої роботи переважно на жінок

Турбота про дітей в Україні залишається жіночою справою. Саме жінки надовго йдуть у декрет (набагато довше, ніж годують дитину груддю), саме жінки беруть відпустку, коли дитина хворіє, саме бабусі дивляться за онуками, навіть якщо дідусь теж у наявності.

Як наслідок, поки чоловіки розвиваються професійно або відпочивають, жінка зайнята у неоплачуваній сфері, робота в якій не помічається та сприймається як належне.

Фактично через це жінка наражається на дискримінацію у трудових відносинах, адже це їй потім забирати дитину із садочка (отже, вона не зможе затриматись на роботі), організовувати дитяче дозвілля і свята (в той час, як могла б краще освоїти нову комп’ютерну програму), і, звісно, це їй турбуватись про дитяче харчування та прибирати дитячий гармидер в домі. Хоч могла б ходити на курси англійської та отримати підвищення на роботі.

Відповідно до дослідження Всесвітнього економічного форуму, жінки у середньому працюють на 50 хвилин у день більше, ніж чоловіки, причому неоплачувана праця жінок становить майже 5 годин у день, в той час, як у чоловіків – півтори години.

7. Закріплення дискримінаційних стереотипів щодо жінок у дитячих та підліткових освітніх програмах

Ще свіженький у пам’яті скандал навколо освітнього курсу “Сімейні цінності”, який розказував дітям, що “чоловік – творець, який завжди прагне до новизни”, а “справжня жінка ніколи не сперечається, не доводить, не намагається керувати ситуацією”.

Подібні стереотипи часто зустрічаються у дитячих книжках для наймолодшого віку, у літературі, підручниках для школярів та посібниках, схвалених відповідними міністерствами.

Їх кількість настільки велика, а вплив починається з настільки раннього віку, що й розумні дорослі люди іноді щиро вірять, що жінки гірші в точних науках, більше підвладні емоціям чи не здатні до управління.

У той же час, у Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (яка є обов’язковою для України), зазначається, що держави мають вживати всі можливі заходи з метою “змінити соціальні та культурні моделі поведінки чоловіків і жінок для досягнення викоренення забобонів, звичаїв та всіх інших проявів, що ґрунтуються на ідеї неповноцінності чи зверхності однієї із статей або стереотипності ролі чоловіків і жінок”.

8. “Скляна стеля”: незначна репрезентація жінок на керівних посадах та у владі

У Верховній Раді сьогодні лише 11,85 % від загального складу депутатів – жінки, причому це найбільша цифра за всі часи незалежної України.  В Європі ситуація не набагато краща – в середньому по Європі цей показник складає 23,4%.

У 2015 році у Міністерстві зовнішніх справ попри співвідношення чоловіків і жінок приблизно 70% на 30%, із 600 працівників лише 38 жінок обіймали керівні посади. Лише близько 4% послів України – жінки, при цьому не було жодної жінки, яка б очолювала зовнішньополітичне відомство країни.

Що ж стосується приватного сектору, то жінок-керівників в Україні вчетверо менше, ніж чоловіків, за даними HeadHunter Україна.

9. Відсутність будь-якої відповідальності клієнтів у секс-індустрії

На відміну від жінок у секс-індустрії, відповідальність яких встановлена Кодексом України про адміністративні правопорушення, клієнти цих жінок звільнені від відповідальності. Тобто ті, хто створює попит, хто живить усю багатомільйонну індустрію, не несуть відповідальності. А ті, хто втягнутий у проституцію (11% з них – дівчата 12-15 років, 20% – дівчата 16-17 років, тобто 31% неповнолітніх) – переслідуються за законом.

10. Замалі покарання або звільнення від відповідальності при зґвалтуванні

Тільки у 2015-2016 роки у ЗМІ потрапила інформація щодо декількох жахливих справ, коли навіть при визнанні ґвалтівниками свого злочину, вони опинялися на свободі.

Так, суддя Радехівського районного суду Львівської області за зґвалтування неповнолітньої призначає умовний вирок та 3416 грн 21 копійку штрафу на користь держави. Іванківський районний суд Київської області звільняє ґвалтівника від відбування покарання з іспитовим строком, тому що зґвалтування відбулось “неприроднім способом”. Колегія суддів Старосамбірського районного суду у Львівській області за зґвалтування, вчинене групою осіб, призначає звільнення від відбування покарання з випробуванням (серед обставин справи – один з нападників перебував в зоні АТО).

Цей Топ-10 – дуже умовна цифра, бо всі випадки дискримінації та порушень прав жінок у сучасному суспільстві, як на мене, не описати й на 100 прикладах.

Ясна річ, не маючи достатніх знань та не шукаючи статистичної інформації, можна намагатись фантазувати про “справедливі причини” такого стану речей, згадувати природу, релігійні канони чи робити будь-які інші спроби виправдати ситуацію чи свої погляди. Це цілком нормально, і цілком зрозуміло: не кожен здатен витримати і одразу прийняти таку неприємну реальність.

Але в такому разі не варто “компетентно” стверджувати, що дискримінації жінок не існує…

Олена Чорна, юристка