Що робити з мовою ненависті в інтернеті під час війни Росії з Україною?  

Дата: 08 Грудня 2020 Автор: Ірина Сєдова
A+ A- Підписатися

Мова ворожнечі має багато різноманітних форм. Це далеко не завжди просто заклики до прямої фізичної розправи над якоюсь групою людей. Дуже багато залежить від контексту того, в яких умовах та обставинах з’являються висловлювання. Мова ворожнечі – це не тільки слова, це ще й асоціації, емоційний поштовх. 

Ми живемо серед війни. Росія окупувала частину території України, і ця війна триває вже майже сім років. Одна з цілей розпалювання ненависті в таких умовах – дегуманізація противника. І тут на допомогу приходить інтернет – нерегульований простір можливостей, де можна писати й говорити будь-що. З одного боку, це прекрасно, бо це свобода вираження поглядів, яка доступна кожному. З іншого – це неймовірні можливості для умовних “сил зла”. 

Якщо грамотно організувати, розподілити та спрямувати на обрану ціль потоки цієї ненависті, можна потім керувати цілими натовпами розлючених людей, які бажають безжально вбивати умовних “ворогів. Ці люди вже морально підготовлені, у свідомості вже є портрет об’єкта ненависті.  

І в їхній уяві ворогце вже не людина, це щось огидне та страшне, щось таке, що вже майже не має людських рис. Можливо, замовники такого хейту розраховують, що завдяки цьому бойові дії на лінії фронту можуть бути успішнішими. Але основна маса цієї ненависті поширюється серед цивільного населення. Це стає однією з передумов для скоєння злочинів на ґрунті ненависті стосовно всіх уразливих груп, на яких хейтери заздалегідь уже навісили тавро ворогів.   

Мова ворожнечі й інформаційна війна  

Росія воює з Україною не тільки на лінії розмежування на Донбасі. Більшість цього протистояння йде в інформаційному просторі. В умовах мирного часу деякі висловлювання взагалі не можна було б вважати загрозою. Але якщо помістити це все в контекст війни й окупації територій, то будь-які вияви ворожнечі щодо соціальних, етнічних та релігійних груп, які є потенціальними жертвами конфлікту, можуть мати фатальні наслідки як для окремих представників цих груп, так і для суспільства загалом.  

Досліджень масштабів, способів та методів поширення цієї ненависті в російських та українських медіа останніми роками я бачила дуже мало. Ще гірша ситуація із соцмережами, блогами, форумами, коментарями та розважальними порталами. Ґрунтуючись на попередніх дослідженнях Кримської правозахисної групи, можна виділити кілька основних спільнот, стосовно яких поширюється найбільше хейту від початку війни.

Спробую описати, які вияви мови ворожнечі зустрічаю найчастіше під час своїх досліджень.  

Етнічні групи, долучені до конфлікту  

Звісно, що основна ціль хейту під час війни підсилити протистояння між етнічними групами, які долучені до конфлікту. Ось, наприклад, типовий заголовок такої статті: Вышла на@@й!” – в Славянске “свидомая” достала “мовой” пассажиров маршрутки”. 

Це, можна сказати, “класика жанру” хейтерів. Бо в цьому тексті йде підбурювання і подальше розпалювання ненависті між російськомовними та українськомовними жителями Донбасу, а вся ця стаття загалом просякнута ненавистю саме до “неадекватних“ українців, які протиставляються “хорошим“ росіянам.  

Ця ненависть не завжди будується на фейках. Іноді цілком реальні люди та події грають на руку Кремлю. В цьому разі додатковим каталізатором хейту є цитата з жорсткою мовою ворожнечі щодо “ватників” від праворадикального азовця 

Насправді така техніка розпалювання ненависті дуже популярна. І часто масштаби впливу праворадикалів на українське суспільство перебільшуються пропагандистськими медіа в сотні разів. Тому кількох сотень “активістів” Нацкорпусу, які крокують Києвом, російським медіа досить, щоб потім накачувати ненавистю до всіх українців максимальну кількість своєї цільової аудиторії.  

Скільки серед українських радикалів та неонацистів агентів Кремля, а скільки корисних ідіотів”, я не знаю, але вся діяльність цих організацій прямо чи опосередковано працює на Кремль. Так само як і публічна риторика моїх улюбленців ФаріонНіцой та Корчинського.  

Ще одна історія – це ненависть до кримських татар. Ось, наприклад, стаття на кримському сайті “Політнавігатор” під назвою: Жители Херсонщины против меджлисовских городков в своем регионе“. У цьому тексті є чітке намагання розпалити ненависть до кримських татар – переселенців серед жителів Херсонщини.  

Ще один улюблений спосіб розпалювати ненависть усередині кримськотатарського народу. Сіяти розбрат між тими, хто живе в окупації, та вимушеними переселенцями. В подібних випадках  переселенців  –  кримських татар називають “екстремістами-меджлісівцями 

Якщо казати про медіа підконтрольних територій, то тут найбільше хейту щодо росіян. На другому місті – ненависть до жителів окупованих територій. Водночас дуже часто одні й ті самі слова використовують для виявів ненависті і щодо росіян, і щодо бойовиків Донбасу, і стосовно цивільного населення окупованих територій. Іноді неможливо зрозуміти, кого саме хейтери мають на увазі.  

І в цьому теж є величезна проблема. Бо цивільне населення взагалі не винне в тому, що окупант зі зброєю захопив цю територію. Але тавра “ватника”, “сепара” і “зрадника”, яке суспільна уява автоматично вішає на цих людей, позбутися буде дуже важко. 

Адже, коли ми кажемо про примирення після деокупації, цю ненависть подолати буде дуже нелегко. Те саме стосується і зворотної ненависті до українських збройних сил і націоналістів, яка, по суті, проєктується на всіх українців як на етнос.  

Приклад розпалювання ненависті на кримському сайті “Політнавігатор”

Деякі медіа з підозрілими джерелами фінансування, які позиціюють себе як українські, часто розпалюють ворожнечу щодо українців, кримських татар та жителів Західної України, протиставляючи їх жителям Східної та Південної України. 

Релігійні групи  

В Україні живуть мусульмани, переважно в Криму. Окупанти намагаються зробити все, щоб у суспільній свідомості жителів окупованих територій вони асоціювалися з радикальними ісламістами ІДІЛу або просто з будь-якими терористами, екстремістами та радикалами. І ця проєкція ненависті йде на всіх кримських татар, бо більшість із них – мусульмани. 

Іноді в таких статтях ненависть до представників релігійних груп (зокрема, мусульман і свідків Єгови)  перемішана з ненавистю до кримських татар та українців загалом. Ще один улюблений прийом гри зі свідомістю – це коли цитату одного проросійського пропагандиста видають за думку всього кримськотатарського народу. 

Хейт за ґендерною ознакою 

Гомофобія та мізогінія теж улюблена тема хейтерівЯк приклад можу навести статтю РІА Крим з цитатами священника РПЦ. Цього нині покійного діяча автори тексту позиціюють перед читачами як морального авторитета 

Його боротьба з гомосексуалами описана як досягнення. А серед цитат є такі, де жінки називаються “бабами”, та тези, що жінки слабші умом, ніж чоловіки” 

Ненавидіти й зневажати жінок та ЛГБТ-спільноту закликають і російські медіа. Водночас така  ненависть використовується і для розпалювання ненависті до всіх українців.  

Громадянське суспільство 

Ще одна найуразливіша для хейтерів аудиторія – це громадські активісти. Якими тільки словами їх не називають. Пов’язані з кумом Володимира Путіна Віктором Медведчуком медіа навіть проводять цілі телемарафони, де вчать свою аудиторію ненавидіти громадських діячів, яких вони називають “соросятами“. Це слово дуже популярне і в різноманітних російських пропагандистів, вони також використовують його для дегуманізації і плекають зневажливе ставлення до українського громадянського суспільства, називаючи всю цю групу людей “соросятня“ або “грантожери“.

Тільки за жовтень цього року я знайшла сотні прикладів різноманітного розпалювання ненависті всього на кількох сайтах. Уявіть, скільки цього всього публікується в інтернеті щодня. І ця ненависть нікуди не зникає. Я часто бачу, як жорсткі заклики до вбивства українців висять на різноманітних російськомовних сайтах роками.  

Що з цим робити? 

Боротись із загрозами маємо комплексно. Ось кілька ідей, які український уряд і суспільство, на мою думку, мають системно втілювати в життя.  

  1. Регулярно проводити моніторинги поширення ненависницького контенту в російськомовному та україномовному сегменті інтернету.
  2. Шукати першоджерела ненависті та вивчати масштаби й наслідки впливу на свідомість людей 
  3. Розробити й ухвалити законодавство з протидії закликам до насильства та дегуманізації груп людей за будь-якою ознакою. Законодавство має відповідати міжнародним стандартам у сфері свободи вираження  поглядів.  
  4. Випадки закликів до фізичного знищення груп людей за будь-якою ознакою ретельно розслідувати та притягати винних до відповідальності. 
  5. Тиснути на власників соцмереж, щоб робили виявлення випадків такого розпалювання ворожнечі ефективнішим.  
  6. Залучити експертів для розроблення та тренування штучного інтелекту, який зможе ефективно шукати в онлайні заклики до насильства та дегуманізації.  
  7. Громадянському суспільству регулярно робити незалежні від влади моніторинги з пошуку всіх видів розпалювання ненависті й висловлювати публічний осуд авторам цих висловлювань. 
  8. Підсилювати медіаграмотність населення, зокрема в частині розпізнавання мови ворожнечі, і вчити не довіряти сумнівним хейтерським джерелам інформації. 

Проблему мови ворожнечі неможливо розв’язати на рівні одного регіону. Її треба вирішувати на рівні всієї України й навіть світу. Тут не може бути окремої стратегії лише щодо Криму. Бо наразі розпалювання ненависті в онлайні – це  глобальна масштабна проблема і загроза демократіям та правам людини у всьому світі.   

Ірина Сєдова, дослідниця Кримської правозахисної групи 

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: