Про правозахисну журналістику. Бліц-поради студентам

Нещодавно я здійснила тур університетами України – спілкувалася зі студентами-журналістами про прав людини, дискримінацію, розслідувальну журналістику, виклики для сучасних медіа.

Для мене особисто – це став неабиякий виклик. Коли на тебе з-під лоба дивляться два десятки пар очей – і не вірять. Не вірять у те, що можна захистити права людини в Україні. І в тебе зовсім небагато часу, щоб змусити в цьому сумніватися.

А ще я дозволила собі дати кілька порад студентам, пам’ятаючи про те, як сама не люблю нотацій і настанов.

Порада 1. Вийдіть із зони комфорту

Національний університет “Острозька академія”. Спасибі Сергію Штурхецькому та Роману Шулику.

В Острозькій академії гарно облаштована творча майстерня – j-lab (журналістська лабораторія) – де відбувається купа зустрічей з цікавими людьми, киплять редакційні пристрасті.

Відчувається, що студенти відкриті у своїх судженнях і не мають страху перед “особливими” гостями. Справді, це класно!

Однак я також помітила і деякі “тепличні умови” навчання. У невеличкому містечку Острог не відбуваються щодня прес-конференції, а місцева газета не виходить мільйонними тиражами.

Тож уже зараз студентам слід виходити із зони комфорту, і шукати можливість друкувати статті, готувати радіо чи відеоновини поза межами університету. Звісно, якщо хочуть бути практиками.

Порада 2. Заявіть про себе як фахівця/фахівчиню

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. Спасибі Лідії Стародубцевій.

Харківські студенти були більш стримані у своїх судженнях. Але в їхніх коментарях дуже чітко прослідковувалося, що хто-хто, а вони відчувають війну дуже сильно. Харків – прифронтове місто, і тут особливо гостро стоїть питання збереження миру, пріоритетність прав людини, дотримання балансу точок зору.

А ще ми говорили про дискримінацію людей з інвалідністю, і про те, що ця проблема загострюється з огляду на нинішній конфлікт на сході Україні. І про це варто писати.

Студенти цікавилися, як переконати редактора надрукувати саме їхню тему. На що моя порада проста – писати так, щоб самі редактори “билися” за вас, і хотіли друкувати саме вас.

Поради 3. Зробіть щеплення від стереотипів

Ірпінський економічний коледж. Спасибі Валентині Вдович. Разом зі мною розвінчувала стереотипи координаторка кампанії “Дискримінація обмежує. Протидій!” Ірина Текучова.

Не всі студенти готові розпрощатися зі стереотипами, наприклад, щодо ромів, гомосексуальних людей чи відмовитися від протиставлення “вони” – “ми” стосовно мешканців Донбасу. І тим більше радують коментарі з боку хлопців, як от: “Найчастіше чую, що водити машину – не жіноча справа. Це ж дискримінація!”, або коли дуже точно перераховуються дискримінаційні ознаки.

Якось після переліку різних дискримінаційних випадків одна студентка вигукнула: “Нехай будь-що трапиться – але ж це люди. І це найперше слід бачити“. Мабуть, це чи не найважливіше, що слід пам’ятати журналістам, які пишуть про права людини.

Порада 4. Ставте запитання і не мовчіть

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. Спасибі Ігорю Мосіну. Разом зі мною лекцію читала журналістка-розслідувачка Надія Вірна.

Права людини – це ваш щит від свавілля держави. Тож запитуйте повсякчас “на якій підставі?” вас не пускають до суду, не надають відповіді на інформаційні запити, забороняють виконувати свої професійні обов’язки.

Водночас самі проявляйте активність. Мене здивували чернівецькі студенти тим, що місцеві прес-конференції часто закінчуються “тишею” з боку журналістів, “проковтнувши” всього лише заяви офіційних органів.

Що ж – розривайте шаблони організаторів “пресух” і круглих столів: ставте запитання і… слухайте відповіді.

Порада 5. Зробіть перший крок у захисті своїх прав

Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Спасибі Костянтину Шендеровському.

Ключовою темою зустрічі з київськими студентами стала правозахисна журналістика – чи перспективна вона в сучасному медіапроцесі й чи варто нею займатися.

Інколи важко говорити про права людини, коли держава повсякчас їх порушує. А тим більше повірити, що людина може протистояти тиску. Піти в суд – і захиститися. Звернутися до соціальної служби – і замість крику отримати фахову консультацію. Написати про людину в ЗМІ – і тим самим посприяти вирішенню її питання.

Правозахисна журналістика перш за все спрямована на зміну – вирішення конкретної ситуації конкретної людини, руйнування певних стереотипів чи зміну законодавства тощо.

Ця тема не з простих, але і віддача ресурсна. Коли мені пишуть листи вдячності читачі, “звідкись” відшукуються і внутрішні ресурси творити далі.

А ще я глибоко переконана: якщо крапля камінь точить, то фахові журналістські матеріали однозначно впливають на покращення ситуації в сфері прав людини.

Чим схожі студенти України

По-перше, уявлення студентів про права людини здебільшого “по книжках”. Коли я наводила буденні приклади, часто плутали, що є правами людини, а що – побутовим конфліктом. І це не тому, що “недовчили”.

Загалом правовий рівень населення України не дуже високий. Не так часто у ЗМІ ми бачимо гучні перемоги в сфері прав людини, тож немає прикладів, на чому вчитися. 

Правозахисна дискусія, на жаль, частіше відбувається в експертному колі. Тож вихід її на масову аудиторію має стати одним із завдань як правозахисників, так і журналістів.

А ще я помітила деяку розгубленість студентів: не те, щоб вони не вірили у свої сили, скоріш, ще не знають, який їм шлях обрати.

Я можу лиш побажати – мріяти і щодня робити один нехай маленький, але крок до своєї мети. І звісно, не боятися бути творчими. Журналістська професія дозволяє.

Тур університетами розпочався в рамках проекту “Польська стипендія для журналіста-розслідувача”, який реалізують Асоціація польських журналістів у партнерстві з Незалежною медіа-профспілкою України та Національною спілкою журналістів України за фінансової підтримки Програми Польсько-Американського Фонду Свободи “Перетворення у регіоні” – RITA, яку реалізує Фонд Освіти для Демократії.

Згодом був підтриманий кампанією “Дискримінація обмежує. Протидій!”, яка здійснюється Коаліцією з протидії дискримінації за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”.

А також за підтримки DocuDaysUA Чернівці.