Права дитини не в пріоритеті?

Ситуація в Україні з захистом прав дитини системно погіршується. Що можна змінити?

Права дитини лише останнім часом стали предметом хоча б якогось обговорення в державних структурах.

І нині, під час підготовки України до міжнародного звіту з прав людини – Універсального періодичного огляду (УПО) – хотілося б згадати пунктирно про декілька важливих рішень, які поліпшили би ситуацію з правами дитини в нашій країні.

Ще у 2011 році Комітет ООН з прав дитини рекомендував привести національне законодавство у відповідність з Конвенцією про права дитини, зокрема, факультативний протокол, який спрямований на захист дітей від впливу збройного конфлікту. Якби це було зроблено вчасно, частина нинішніх проблем навіть не виникла б.

ЗІ ЗВІТУ. Наразі державою не розроблено механізму евакуації населення із зони бойових дій. У зв’язку із загрозою для життя і здоров’я частина дітей (близько 150 тисяч дітей) разом із батьками змушена була самостійно виїхати в інші області України, інша частина – більше 500 тисяч дітей продовжують проживати на території, що не контролюється органами влади України. Зафіксовані факти загибелі і поранення дітей, які намагалися покинути небезпечну територію, а також перешкоджання в евакуації дітей, які перебувають під опікою держави.

Ми рекомендуємо гармонізувати законодавство і вжити заходів, щоб діти не були мілітаризовані. А якщо так сталося, то цих дітей потрібно розглядати як жертв, незалежно від того, яким чином і в ролі кого вони були в збройний конфлікт залучені.

ЗІ ЗВІТУ. Норми Кримінального кодексу України не виокремлюють категорію злочинів проти дитини, і поготів не містять окремих складів злочинів стосовно дітей у збройних конфліктах. Статистичні дані про кримінальні правопорушення не дають змоги визначити, скільки саме дітей стали жертвами цих злочинів.

Наша коаліція “Права дитини в Україні” не буде оригінальною, але ми вкотре наголошуємо на необхідності ратифікації Римського статуту зараз, а не через три роки. Оскільки розслідувати злочини проти людяності і військові злочини, скоєні щодо дітей, а також шукати і притягати до відповідальності винних потрібно негайно. На жаль, з огляду на специфіку конфлікту на сході країни силами лише національних інститутів зробити це неможливо. Як свідчить практика, зміна Конституції набагато простіша, ніж нам завжди здавалося. Тому і ратифікація Римського статуту цілком можлива, якби було бажання в наших депутатів.

АЛЬТЕРНАТИВНІ ЗВІТИ УПО за посиланням ТУТ.

Говоримо і про Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок та домашньому насильству та боротьбу з цими явищами. Тому що система захисту дитини від насильства, зокрема, від насильства в сім’ї, на цей момент практично повністю зруйнована. Необхідно також привести законодавство у відповідність з Конвенцією Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства, ратифікованої ще 20 червня 2012 року.

ЗІ ЗВІТУ. В Україні актуальна проблема сексуальної експлуатації дітей. Кожна 6–7 працівниця секс-бізнесу в Україні – неповнолітня. Відсутня інформація про кількість дітей, які постраждали від сексуального насильства.

Відсутня і підтримка дитини, яка постраждала від сексуального насильства в процесі кримінального впровадження, відповідальні органи не мають механізму взаємодії, що призводить до великої кількості опитувань і допиту дитини в процесі кримінального провадження. Проблемою залишається відсутність спеціально підготовлених фахівців: ювенальних слідчих, психологів та ін. Відсутність механізмів захисту дитини в процесі кримінального провадження призводить до того, що діти і їхні законні представники не повідомляють про злочини.

У Національній поліції зараз немає органу, який би ефективно працював з дітьми в конфлікті з законом. Кримінальна міліція у справах дітей, яка діяла раніше, не функціонує, орган ювенальної превенції не має достатніх законодавчих повноважень, механізмів і протоколів впливу.

Шкільна поліція, про яку говорить Національна поліція, має абсолютно інші функції, і не відображає тих проблем і потреб, які є реально в нашій країні, крім того, є експериментальною і працює тільки в обмеженій кількості областей країни. Тому необхідне вдосконалення механізму захисту дітей від жорстокого поводження, зокрема, в сім’ї та школі.

На сьогодні затверджено новий Порядок розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або загрози його вчинення. Цей Порядок вдосконалює механізм отримання звернень координуючого органу. Однак основною проблемою залишається реагування на випадки жорстокого поводження і профілактична робота. Так, наприклад, у випадках виявлення жорстокого поводження з дитиною у школі, відповідальність перекладається на персонал закладу. При цьому не враховується профілактична діяльність, що проводилася школою. Іншими словами – якщо школа заявляє про виявлення факту, то саме вона “автоматично” стає крайньою, відповідальною за цю проблему, навіть якщо добре працює в цьому напрямку. У результаті – немає зацікавленості ні фіксувати випадки жорстокого поводження, ні передавати цю інформацію до координуючого органу.

Залишається і малопомітною проблема буллінгу через те, що не всі випадки жорстокого поводження фіксуються.

Ювенальна юстиція як система в Україні досі не створена. Із 2012 року задекларовано розвиток системи кримінальної юстиції щодо дітей, що значно звужує принципи, функції і цілі ювенальної юстиції. Однак і ця концепція не впроваджується. Органу, відповідального за адміністрування ювенальної юстиції, досі нема.

І наостанок зазначу, ми вважаємо за необхідне розглянути можливість створення інституту Уповноваженого Верховної Ради з прав дитини як незалежного відповідно до Паризьких принципів органу, що захищає права дитини.

Запис виступу члена Коаліції “Права дитини в Україні” Марії Ясеновської під час презентації альтернативних звітів УПО.