Платні камери в СІЗО: “реформа пенітенціарки” чи крок до легалізації нерівності?
“Є хто скучив за новинами в’язничної реформи?)” – грайливо питає на своїй фейсбук-сторінці міністр юстиції. І відразу повідомляє про те, що, вочевидь, має тягнути на “новини в’язничної реформи” – тільки без реформ і без особливих “новин”. Йдеться про запровадження платних камер “з поліпшеними умовами розміщення” в СІЗО.
Почали – з київського ізолятора. На фейсбуку міністра, а також на сайті Міністерства юстиції можна побачити світлини камер, обґрунтування їхнього введення, а міністр повідомляє і розцінки. Так, ціна за перебування в поліпшеній камері залежить від терміну, за який здійснюється оплата: 2 тис. грн за добу, 8 тис. грн за тиждень, 12 тис. грн за місяць.
Обґрунтування складається переважно з одного аргументу: вміщення до камер із кращими умовами де-факто вже існує, але здійснюється корупційним шляхом. Тепер ми це легалізуємо, а гроші пустимо на покращення умов утримання в СІЗО. Це не якісь там ВІП-камери, і порушень прав людини в цьому крокові немає, наголошує міністр.
Повідомлення народило в мене цілий вихор думок, асоціацій, питань і спогадів. Не даючи цьому вихорові розгулятися, наведу лише кілька пунктів про те, чому це, на мою думку, дуже кепське (у кращому разі беззмістовне) нововведення.
1. Щодо того, чи виглядає це на ВІП-камери, думаю, краще спитати в тих, хто сидів чи сидить у звичайних. Або спитати в моніторів національного превентивного механізму України чи в тих, хто робив нещодавні моніторингові візити від офісу Омбудсмана. Порівняйте побачені моніторами в січні 2020 року тісні камери з пліснявою, де в’язні київського СІЗО сплять по черзі, з фотографіями “не ВІП-камер” без “чогось надзвичайного” у фейсбуку міністра.
2. Пан міністр юстиції, вочевидь, не вважає дискримінацію за ознакою майнового стану порушенням прав людини. А вона, як і будь-яка інша дискримінація, саме таким порушенням і є. Особливо ж якщо йдеться про вміщення людини до умов несвободи, створених і регламентованих державою (custody of the state).
“Потрібно також наголосити, що в слідчих ізоляторах перебувають люди до вироку суду, а тому юридично їх вина не встановлена. Отже, як і будь-яка інша особа, ув’язнений зможе офіційно собі забезпечити комфортні умови існування, при цьому виключно за власним бажанням”, – наводить сайт Мін’юсту цитату пана Малюськи.
Передовсім дивно чути від міністра юстиції прирівнювання ув’язненого в СІЗО до “будь-якої іншої особи”. Адже якщо “будь-якій особі”, яка перебуває в скруті, атланти з розгорнутими плечима можуть зневажливо порадити “піти і заробити” (і це буде, звісно, зверхньо і тупо, але зараз не про це), то щодо ув’язненого в СІЗО щось таке навіть ляпнути важко. Можливо, у світі бізнесу, з якого прийшов пан Малюська, будь-яка особа і може “забезпечити собі більш комфортні умови існування виключно за власним бажанням” – але в цій реальності “виключно власне бажання” важить небагато. Офіційно ж відтворювати в умовах СІЗО реальну соціальну структуру українського суспільства у вигляді нерівного доступу до благ – такий крок може підкупати своєю жорсткою чесністю, таким собі соціальним фотореалізмом, “сєрмяжной правдой жизні”, так би мовити… Однак із недопущенням і протидією дискримінації, про що в нас цілий закон є, і з правами людини загалом такий крок має небагато спільного (як, утім, і реальна соціальна структура українського суспільства, але не будемо тут про це).
3. В експериментальних камерах “з поліпшеними умовами розміщення” київського СІЗО є 13 місць. Що робитиме той чи та 13+1 ув’язнений/-на, хто захоче і матиме змогу “забезпечити більш комфортні умови існування”? За принципом “хто перший встав, того і капці”? Доведеться для цих в’язнів, певно, знову вмикати корупційну складову?
Те, що подібні речі вже відбувалися, підтверджує й інтерв’ю ексголови Державної пенітенціарної служби Сергія Старенького Громадському радіо від 9 травня цього року. Тут він, зокрема, згадує про досвід 2003–2009 років, коли в київському СІЗО вже існували платні поліпшені камери – і саме тому теперішнє рішення геть не є “новиною”. Тоді через обмежену кількість місць у таких камерах в’язні, щоб потрапити туди… платили хабаря, звісно ж. Цього разу, щоправда, може бути трохи інакше, каже пан Старенький: повідомляють, що кількість в’язнів у поліпшеній камері контролюватиметься відеоспостереженням, тож потенційні клієнти можуть віддати перевагу поселенню до покращеної, але “неофіційної” камери зі звичним вічком. Усе ж таки деякі речі (як-от користування забороненими в СІЗО, але широко використовуваними мобільними телефонами) зручніше робити без відеоспостереження.
Крім того, що йдеться не про “новини”, теперішнє нововведення – не в’язнична реформа. Насправді це крок (маленький, але…) у напрямку перетворення пенітенціарної системи на комерційне підприємство, де офіційним джерелом прибутку держави є майнова нерівність людей, які опинилися в умовах закладу несвободи. Ту саму логіку (“все одно за це платять гроші, то нехай краще йдуть державі, а не хабарникам”) можна застосувати і до інших установ і процесів. Це ж легше, ніж намагатися створити прийнятні умови для всіх, хто потрапив до такої ситуації. Чекаємо на офіційно кращі оплачувані умови для тих, хто може сплатити, в установах виконання покарань. Або під час розгляду запобіжних заходів у судах. А якщо дивитися ширше – то і в інших, позапенітенціарних, сферах життя. Дайте уяві розгулятися. Ми ж усі так скучили за новинами про ті чи інші реформи.
Максим Буткевич, координатор проєкту “Без кордонів”, монітор національного превентивного механізму (НПМ) до 2019 року
