Патрульний прийняв пологи у жінки, яка не підпускала до себе лікарів: що з цим не так і де порушення прав людини?

Минулого тижня поліція Сум похвалилась в соцмережах історією про те, як поліціянт, який приїхав за викликом лікарів, допоміг їм прийняти пологи у 33-річної жінки, а саме застосував фізичну силу, бо вони нібито не могли з нею впоратись. І поліція, і лікарі отримали в коментарях під дописом порцію захоплених відгуків. Водночас ця історія є ілюстрацією порушення прав людини, акушерського насильства та викривленого сприйняття цієї теми у суспільстві. Нижче детально поясню, чому. 

Почну я свою оповідь здалека – з історії 29-річної бразилійки Аделір Кармен Лемос де Гус. У третю вагітність після двох кесаревих розтинів жінка вирішила спробувати народити вагінально. На консультації лікарі помітили тазове передлежання дитини (ногами донизу, а не головою) і наполягали на негайній госпіталізації і проведенні кесаревого розтину. Жінка підписала відмову і сказала, що повернеться під час активних переймів. Того ж вечора у неї розпочались перейми, а за деякий час до її будинку під’їхала машина правоохоронців. Офіцер вручив жінці документ про рішення суду про те, що її негайно потрібно привезти в лікарню на обов’язковий кесарів розтин. У лікарню жінку доставили на повному розкритті, і попри її протест і відмову, кесарили.

Ця історія з книжки Міллі Хілл “Народжуй як феміністка”. Я пригадую своє обурення та нерозуміння, коли прочитала цю історію: як у демократичному світі можна змусити людину (спойлер – жінку) до ризикованої операції на черевній порожнині без згоди, а тим більше з її активною відмовою? І не кажіть мені про легку операцію. Кесарів розтин, як і будь-яке оперативне втручання та медичні маніпуляції, має свої показання та ризики.

На жаль, цей сценарій не такий вже й далекий від України. Буквально на днях, наче за методичкою, з урахуванням локального контексту, він був відтворений у Сумському обласному клінічному перинатальному центрі. Гаразд, жінку у Сумах не кесарили примусово, але потуги, під час яких поліціянт силою утримував руки і ноги жінки без її згоди, стоячи навпроти промежини, нічим фактично не відрізняються від примусового кесаревого розтину. У Сумах, як стало відомо згодом, жінку також примусово привезли у пологовий будинок у супроводі бригади поліціянтів, і рішення суду для цього вочевидь не було. Тож залишилися поки невідомими підстави, протоколи та норми, згідно з якими жінку доставили примусово у пологовий. І хочу нагадати: в обох випадках жінки не були позбавлені своєї правоздатності, а отже – залишалися суб’єктами права.

“Була загроза ненародженій дитині”

Ось що фундаментально об’єднує цих два кричущих кейси порушення прав людини на глибинному рівні – це розділення матері та ненародженої дитини як двох окремих суб’єктів і надання пріоритету безпеці дитини (згідно з власною суб’єктивною оцінкою) над безпекою/автономією/суб’єктивністю/вибором жінки. Але ж дитина у період вагітності, і навіть в пологах, все ще не є окремою від матері. Подобається нам це чи ні, тільки жінка виступає суб’єктом у відносинах лікар – клієнт (пацієнт). Тільки вона може ухвалювати рішення щодо того, як народжувати, де народжувати, з ким народжувати, кого підпускати, від чого відмовлятись чи що обирати для своїх пологів. І цей вибір може бути максимально широким – від планового кесаревого розтину за бажанням жінки до планових пологів вдома. Від відмови отримувати певні процедури/медичні маніпуляції до бажання їх отримати на вимогу.

Аргумент лікарів на користь залучення поліції, сформульований як “оскільки була загроза медичному персоналу та ненародженій дитині”, – це саме той вектор аргументації, про який пишу вище, – маніпуляція станом дитини стає прикриттям насильницьких дій по відношенню до роділлі. І ніхто навіть не пояснив, в чому полягала загроза дитині під час фізіологічних пологів, і як це визначили.

Стверджувати, що дитина є окремою від роділлі у пологовій залі, і розглядати її поза межами жінки до моменту народження, таким чином пріоритизуючи стан дитини над станом матері – небезпечно. Саме така аргументація часто стає виправданням акушерського насильства, коли, мотивуючи певні дії безпекою дитини, без згоди жінки роблять медичні маніпуляції. І цей аргумент часто стає зручним прикриттям для тих дій, які можуть бути комфортні медику (наприклад, для прискорення пологів), але не комфортні/небажані жінці – епізіотомія, розрив плодових оболонок, примусове переміщення роділлі в горизонтальну позу на потужний період тощо. Я не заперечую важливість моніторингу стану дитини під час пологів (хоча навіть від цього жінка може відмовитись), так само як і важливість медичних втручань, коли є для цього показання, але я наголошую, що будь-які медичні дії мають відбуватись після інформованої згоди самої роділлі.

Чи справді заради блага?

Цікаво також проаналізувати, як медичний заклад обґрунтовує необхідність таких дій. Чи можуть так звані “неадекватний” стан жінки, агресивна поведінка, психічні порушення, належність до “неадаптованої верстви населення” бути виправданням для застосування до неї сили в пологах? Коротка відповідь: ні, за жодних обставин.

У своєму коментарі лікарня послалась на начебто “розлади психіки роділлі, що поводилася агресивно та небезпечно”, чим зумовила подальші гіпотези щодо стану жінки. По-перше, будь-яка інформація щодо стану здоровʼя є конфіденційною, і її розголошення без згоди – це грубе порушення прав пацієнта. По-друге, психічним порушенням можна назвати будь-що – від депресивних станів до інтелектуальної чи психосоціальної інвалідності. А через стигму, яка досі поширена в суспільстві щодо ментального здоровʼя, цей аргумент стали жваво підтримувати численні коментатори, начебто “по-іншому не можна, жінка ж в неадекваті”. А як у неї прийняти пологи без сили?

І тут важливо зрозуміти ще одну важливу річ: якщо людину не позбавили дієздатності у суді, значить, людина нею володіє і цілком може приймати рішення щодо об’єму медичної допомоги, який воліє отримувати. І жоден лікар чи поліціянт не має права на власний розсуд ситуативно позбавити людину дієздатності. І навіть, якщо людину позбавили дієздатності в суді, то рішення приймає законний представник, але точно не медична бригада разом з поліціянтами.

У своїх подальших матеріалах медіа вже подали оновлену інформацію. Жінці приписують не так “психічні розлади”, як приналежність до так званої “категорії неадаптованої верстви населення”. “Жінка була соціально неадаптована” – читаємо в іншому матеріалі. Що конкретно мали на увазі під цими фразами – незрозуміло. Але вочевидь такі формулювання використовують для обґрунтування агресії під час пологів. Я глибоко переконана, що кожна жінка має право на гідний догляд під час вагітності та пологів, базований на повазі та дотриманні прав людини незалежно від соціального статусу, від того, чи вживає вона наркотичні речовини, чи відбуває покарання у закладі несвободи, чи має психосоціальні порушення чи інвалідність, чи позбавлена дієздатності, чи будь-що інше.

Хороша дівчинка в пологах

Баланс влади у пологовій залі дуже часто, на жаль, зміщено у сторону медиків, і є очікування, що жінка в пологах має поводитися культурно, слухняно, поважно до медичного персоналу. Так звана “хороша дівчинка” – зручна, невпевнена в собі жінка, яка довіряє приписам медиків більше, ніж відчуттям власного тіла, жінка, якій “не можна” сперечатись з медичним персоналом, щоб когось часом не образити і не засмутити своїми побажаннями щодо власних пологів.

“Лікарі зайнялися породіллею, та не давала навіть до себе доторкнутися. Відштовхувала лікарів, нецензурно лаялася, поводилася агресивно”. Цей опис більше нагадує поведінку жінки, яка не приймає запропоновану медичну допомогу, яка не хоче огляду, яка пробує забезпечити автономію свого тіла, щоб до неї ніхто не торкався.

Коли я була вагітною, на першому огляді моя акушерка запитала дозволу: “Чи можу я до тебе доторкнутись?” Мені це здалось як мінімум дивним питанням у той момент. Але за деякий час я зрозуміла, наскільки саме це питання розставило ролі у нашому тандемі: я головна, і я можу дати або не дати дозвіл себе оглянути, до себе доторкнутись. Це питання вона ставила мені кожного разу, і коли я приходила до неї на огляд, і в пологах. Це питання творило атмосферу довіри, бо я точна знала, що вона не перейде мої внутрішні кордони, не зробить щось проти моєї волі. Я – вагітна жінка, і це питання про повагу до мене, до мого тіла, до дитини, яку я виношую, до мого вибору. Акушерка для мене, коли я її потребую, а не навпаки.

А ще жінка під час пологів може перебувати у транзиторному стані, коли її неокортекс справді відключений, тому вона не мислить раціонально, а поводить себе максимально інстинктивно. Сучасна наука має численні докази того, наскільки важливо жінці увійти в цей стан і відключити думаючу частину мозку, щоб пологи відбулися. Часом роділлям пропонують одягнути 3D-окуляри, аби відволіктися від реальності та відключити неокортекс. У той момент жінка максимально вивільняє свої емоції, має вільну поведінку, може поводитись трохи “здичавіло”, оскільки процес фізіологічних пологів, у якому вона перебуває, саме цього від неї і вимагає. Жінка може лаятись, активно відбиватись, поводитись агресивно – все те, що розповідають лікарі та поліціянт про сумську породіллю. І все це є нормою для фізіологічних пологів.

Контролювати жінку силоміць

З тону комунікації цієї ситуації, який ми бачимо у медійних матеріалах, чітко читається хизування і певна гордість за власні дії медиків та поліціянтів. “Без вагань став асистентом”, “народилася здорова дівчинка”. Власне, якщо б не було бажання похвастатись “результатом цієї взаємодії” від представників поліції, ми б, мабуть, ніколи і не дізналися про цей випадок кричущого порушення прав людини. І на цьому дякую, бо він точно не поодинокий і про це потрібно говорити. А свою порцію захоплення їхньою роботою бригада медиків та поліціянти таки отримали під дописами у соцмережах.

Але найбільше вразили деякі коментарі самих жінок, які писали, що “по-іншому з жінкою в пологах не можна, бо не народить”. “Пологи – це лімінальний стан, тобто між життям та смертю. Саме тому акушерська бригада і лікар кричать і сварять, а не тому, що вони такі гівнюки. В усі часи породіллю сварили, принижували та проклинали, щоб все завершилось добре”, – йшлося в одному з коментарів. І від цього особливо сумно, бо старе “бʼє – значить любить” і досі часом сидить у свідомості деяких жінок щодо інших жінок у такому досвіді як пологи.

Замість висновків

У ситуації, що склалась навколо роділлі з Сум, більше питань ніж відповідей. Але саме оприлюднення такої історії дає кілька важливих уроків.

По-перше, засобам масової інформації варто налаштувати свій внутрішній фокус на права людини, і вже з цієї позиції висвітлювати інформацію про вагітність і пологи. Я знаю, як багато роботи вже зроблено для цього в контексті інших сфер, наприклад, у темі інвалідності. Але що стосується вагітності та пологів, важливо повернути фокус на жінку, на її права, на її вибір, і вже з цієї позиції створювати матеріал. Фрази на кшталт: “аби вгамувати породіллю”, “лікарі запросили для допомоги представників поліції, і результатом цієї взаємодії стало народження здорової дівчинки” повністю нівелюють роль жінки, роботу жінки в пологах, досвід жінки і вона стає всього лиш об’єктом певних дій. Така інтерпретація ще більше закріплює стереотип про те, що “якщо так можна з однією жінкою в пологах, значить, так можна з усіма” та нормалізує акушерське насильство.

По-друге, акушерська система потребує реформування та зміни у принципах та підходах надання догляду жінкам під час вагітності та пологів. Часто медики – лікарі та акушерки – самі є заручниками цієї системи, а їхні дії у різних обставинах не врегульовані ні протоколами, ні на практиці. Відсутність професійної відповідальності медиків (на противагу існуючій зараз та малоефективній кримінальній відповідальності) підживлює цю проблему та часом змушує медиків робити неузгоджені з породіллею дії, щоб потенційно убезпечити себе.

По-третє, важливо перейняти світовий досвід в роботі з різними групами жінок та впровадити його на рівні протоколів та практики: жінки з інвалідністю, жінки з залежностями, жінки, які пережили сексуальне насильство тощо. Адже вони є особливо вразливими категоріями населення, і такі жінки також потребують поважного, підтримуючого та гідного ставлення під час вагітності та пологів.

Перестаньмо, врешті, як суспільство, вважати, що здорова дитина – це єдине, що має значення у результаті пологів. Досвід жінки в пологах, а також те, наскільки вона відчувала себе почутою, наскільки була задіяна у процесі прийняття рішень до пологів і під час них, наскільки вона, її бажання та її потреби були центральними в пологовій залі – так само цінно. Пологи – це важлива подія в житті жінки, яка може стати як досвідом сили та щастя, так і досвідом травми, незалежно від способу народження.

Вікторія Лучка, правозахисниця, засновниця проєкту “Безпечне народження”