Тут, у Херсоні, особливо сумно, коли чути “відльоти” в бік Миколаєва

Дата: 01 Серпня 2022 Автор: Аліна
A+ A- Підписатися

Ми з чоловіком вирішили залишитися в Херсоні, оскільки тут живуть його літні батьки, він тут народився і виріс. Тож ми підготували запас води та їжі в підвалі нашого приватного будинку, обладнали спальне місце для нашої маленької доньки та приготувалися до гіршого. Перші дні було дуже голосно і спекотно, неподалік нашого будинку проїжджали російські танки та інша важка техніка, до міста зайшли окупанти. На жаль, наших військових у місті було дуже мало, і вони не змогли б зупинити загарбників, настільки багато їх зайшло. Згодом скрізь повстановлювали блокпости, на вулицях з’явилися сотні російських військових з автоматами. Було дуже страшно. У людей постійно перевіряли документи, вулицями всі ходили перелякані. Після того як окупанти нещадно розігнали мітингувальників – стріляли в повітря та лякали людей автоматами, стало зрозуміло, що показувати свою точку зору доволі небезпечно для життя.

До проблем з безпекою додалися ще й проблеми з продовольством.

На початку березня з харчовими продуктами сталося справжнє лихо: українські вантажі окупанти не пропускали, а отримувати місцеву “гуманітарку” в рашистів з автоматами охочих було небагато. Тоді ціни на продукти щоденного споживання зросли в п’ять, а подекуди й у десять разів: свинина коштувала 500 гривень за кілограм, лікарська ковбаса – 420, а цукор – 100.  

Зараз у місті працюють російські супермаркети, магазини та аптеки. Їх “повідкривали” в приміщеннях АТБ, “Таврії В” та “Сільпо”. На відміну від перших місяців окупації страшного дефіциту продуктів уже немає, на полицях магазинів можна зібрати весь необхідний продуктовий кошик. Ціни на товари знизились, і їх можна назвати більш-менш прийнятними. Більшість продуктів на полицях, однак, російського виробництва, товар везуть з окупованого Криму великими фурами. Лише мала частина продуктів залишилася нашого українського виробництва – ті продукти, що зберігали на складах, або ті, що окупанти відібрали в підприємців, які намагалися завезти їх до міста. Купуючи товари нашого виробництва, мимоволі відчуваєш смуток, адже їх залишається дедалі менше.

У наші дні місцеві мешканці дивляться одне на одного з острахом, у кожного в очах помітна обережність, адже ніколи не знаєш, як проста розмова з людиною біля магазину може для тебе обернутися: помічників російських окупантів у місті вистачає. У всіх на слуху випадки зникнення активістів, посадовців, журналістів та просто патріотично налаштованих людей. Когось відпускають згодом, але деякі досі є зниклими безвісти. 

Пам’ятаю, був випадок: нам з чоловіком треба було поїхати за місто в справах. Щоб виїхати з міста, потрібно було пройти блокпост. Але, як пізніше виявилося, того дня виїзд для цивільних закрили. Ми під’їхали до поста і зупинилися, взяли із собою документи, вийшли з машини запитати, чи можна проїхати далі. Встигли зробити лише кілька кроків, як один з військових спрямував на нас автомат і завмер. Другий військовий підняв руку і показав, щоб ми розвертались і їхали назад у місто. Водночас він подав жест своєму “колезі”, щоб той опустив зброю. Ми кинулися до машини, розвернулись і поїхали геть. Мене ще довго трясло від адреналіну, це було дуже страшно. Це був той випадок, коли твоє життя залежить від того, що в голові людини, яка тримає зброю. Ми не зробили нічого поганого та небезпечного для них, ми звичайна подружня пара, яка їхала у своїх справах.

На вулицях міста, поблизу ринків і магазинів, можна побачити абсолютно дике для 2022 року явище – “торговлю из-под полы”. Дрібні підприємці ведуть свій нелегальний бізнес. Чого тут тільки не зустрінеш. На домашньому простирадлі можуть лежати макарони, крупи, сигарети, свіжрозібрані кури. Прямо біля дороги. Йдеш далі й бачиш, як у пляшках від мінералки реалізують горілку та інші міцні напої, які місцеві “умільці” переганяють прямісінько у своїх гаражах. Нерідко в чергах до цих “бізнесменів” можна зустріти й самих окупантів. 

У місті є кілька місць, де на одну-дві “рисочки” ловить зв’язок наших українських операторів. Тут часто можна побачити невеликі групи людей, вони спішно надсилають повідомлення близьким і заходять до інтернет-банкінгу для здійснення платежів. 

Однак загалом, щоб підтримувати зв’язок з неокупованими територіями, залишився один вихід: купити сім-картку російських операторів. Їх продають практично на кожному кроці. З українським паспортом можна купити дві сім-картки на одну людину.

Неподалік нас живе літня пара, вони принципово не хочуть купувати стартові пакети російських операторів. Ми знаємо їхніх дітей, періодично вони телефонують нам, щоб запитати про те, як живуть їхні батьки, та передати їм особисту інформацію. Важко повірити, але у 21-му столітті люди не можуть просто взяти телефон та зателефонувати до рідних. Таких, як ця пара, досить багато, не всі хочуть брати стартові пакети в загарбників. Однак часто просто доводиться, щоб не сидіти ізольованим від цивілізованого світу. 

Google, до якого я звикла, тут більше не працює. Щоб знайти інформацію, доводиться заходити в Яндекс.Браузер. Це дуже яскраво відбиває те, як нам намагаються нав’язати свою правду і не залишають людям права вибору. Це просто огидно!

На телебаченні правду точно не почути, місцеве “безкоштовне кабельне” рясніє типовою пропагандистською ідеологією рашистів. З радіо та сама проблема. Порятунок хіба що для тих, хто має смарт ТБ. Бо це єдиний спосіб почути українські новини.

Кількість російських військових у місті зашкалює. Навіть здається, що їх стає дедалі більше. Дорогою до центру міста обов’язково зустрінеш кілька машин рашистів. Вони всюди: ходять до магазинів та кафе, заграють до наших дівчат та жінок. Звичайно ж, це дуже лякає українок. Я намагаюсь особливо не ходити вулицями, тому що в мене маленька дитина і мені страшно траплятися на очі цим “освободітєлям”. 

Водночас є відчуття, що інші люди стали частіше виходити з дому. Залишився в Херсоні доволі різношерстий народ: є і пенсіонери, і молодь, у парках можна зустріти матусь на прогулянці з дітьми та хлопців, які грають у футбол. 

Попри новини, на щастя, місцеве населення ніхто не змушує стояти в чергах по російський паспорт, та й особливих черг за ним немає. Хто хоче, йде та отримує, зараз це добровільно. Дуже сподіваємося, що нас до цього не примушуватимуть.

Крім того, наближення наших військових сильно деморалізує бойовий дух рашистів. 

Водночас нам особливо сумно, коли десь далеко можна почути “відльоти” в бік Миколаєва. Херсонцям дуже боляче, що з їхньої області обстрілюють наше сусіднє українське місто корабелів.

Майже щодня до нас “долітають” вибухи з області, також, буває, чути роботу ППО. Та от останнім часом найгучніші вибухи ми чули, коли ЗСУ завдавали удару по Антонівському мосту. Гуркіт стояв знатний.  

Записала журналістка Ксенія Герасименко 

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: