“На вокзалі Краматорська два дні збирали фрагменти тіл”: монолог волонтера, який вивозить загиблих з Донбасу 

Гуманітарна місія “Чорний тюльпан” з 2014 року займається ексгумацією та вивезенням тіл людей, які загинули через війну на Сході України. Після того, як активність на фронті зменшилася, пошукова місія стала рідше виїжджати та більше збирати інформації про вже знайдених загиблих. Але 24 лютого 2022 року волонтери “Чорного тюльпана”, як і вся країна, прокинулися під звуки вибухів. З того часу вони працюють без вихідних, аби вивезти вбитих людей з гарячих точок і гідно їх поховати. 

Волонтери щодня розшукують й вивозять тіла з місць, де тривають активні бойові дії, працюють в Донецькій, Луганській та Харківській областях. Транспортують і військових, і цивільних, яких вбили російські загарбники.

Спеціально для ZMINA журналістка Діана Шароді поговорила з керівником пошукового загону гуманітарної місії Олексієм Юковим про те, як росіяни не дають забрати тіла з окупованих територій, катують та вбивають цивільних заради автомобілів, мінують тіла та про інші воєнні злочини армії Росії. Далі – його пряма мова. 

Олексій Юков, архівне фото

Щодня до 100 дзвінків з проханнями знайти тіла

24 лютого я був вдома у Слов’янську, коли почали бомбардувати територію України. Я, звичайно, був в шоку, але все ж розумів, що рано чи пізно це почнеться. Ми ж розуміємо, що людей готували. Дітей, які жили на окупованій території, готували з 10–14 років, що на підконтрольній Україні території є “ворог” і треба буде воювати. 

Для мене це була трагедія, адже я сподівався, що ми такого не застанемо. Та наша команда “Чорного тюльпана” була готова і ми поїхали працювати. 

Зараз робочий день починається в нас десь з 1-ї години ночі й не закінчується. З 24 лютого більше сотні тіл вже точно вивезли. Це був суцільний жах, як у пеклі. Ти не спиш, постійно витягаєш і вивозиш тіла. І це лише Донеччина та Луганщина. 

У нас щодня по 50–100 дзвінків від людей, які втратили своїх рідних. Просять знайти як військових, так і цивільних, що залишились на непідконтрольній території або “загубилися” після обстрілу. 

Ми приймаємо ці дзвінки й направляємо до нашого офісу в Києві, а також збираємо інформацію щодо загиблих, щоб, коли буде можливість зайти на непідконтрольну або звільнену територію, ми змогли їх розшукати.

Такі дзвінки від родичів бувають як з окупованої території, так і ні. Люди бачать на російських інтернет-ресурсах фотографії тіл українських військових, які лежать просто у полі, в лісі чи на бойових позиціях. Рідні скидають ці фото нам і просять чимось допомогти.

Ми вже не ведемо рахунок, скільки людей забрали. Але точно більше сотні. 

Росія обстрілює волонтерів: “Як нас не вбили – я не знаю”

Коли тривають активні бойові дії, ніхто там не дивиться волонтер ти чи ні – просто починають стріляти. З 24 лютого цього року ми двічі заїжджали на тимчасово окуповану росіянами територію і забирали тіла. 

Тоді ми навіть не знали, що територія окупована: заїхали, забрали, а вже потім нам повідомили, що ця територія захоплена рашистами. Як нас не вбили – я не знаю. 

Перший такий раз був найгарячіший під Сватовим на Луганщині. Нас обстріляли й пошкодили машину. Ми якось проскочили й вибралися звідти, але російські військові нас все ж зупинили і ми мали довгу розмову. Я не знаю як, але вони нас відпустили, й ми забрали тіла наших хлопців. 

У 2014 році ми також забирали тіла з окупованої території. Це були загиблі після боїв у Іловайську, Дебальцевому, з Савур-Могили. Та коли почалася активна фаза війни, то на непідконтрольну територію Росія нас більше не пускає.

Росіяни катують та розстрілюють цивільних

Гуманітарна місія “Чорний тюльпан” вивозить не лише тіла військових, а й цивільних мешканців. Зазвичай мені дзвонять і просять допомогти, бо в них, наприклад, повбивало сусідів. Ми виїжджаємо туди. Якщо не знаємо, де це, то нас зустрічають мешканці. Ми їдемо з поліцією, щоб вони могли зафіксувати факт смерті цивільного та зазначити, за яких обставин загинула людина: під обстрілом чи від прямого контакту з окупантами. 

За час нашої діяльності з 2014 року розстріляних людей також забирали. Були цивільні з кульовими пораненнями в голову і зі слідами тортур.

Таких ми знаходили, наприклад, в селі Ямпіль. Людей вбили у 2014 році, а тільки у 2015 році ми знайшли тіла. У  Слов’янську та під Слов’янськом знаходили тіла людей, яких закатували й закопали в лісопосадках.

Окупанти вбивали цивільних, щоб забирати автівки

Мені запам’яталася історія про хлопця 28 років. Він їхав за своєю дівчиною та її сім’єю з Харківщини через Лиман в сторону Сіверська. 

Окупанти його зупинили на одному з блокпостів і розповіли, що краще прокласти маршрут через ліс, нібито там безпечніше. 

Він послухав їх і поїхав через ліс, де його автівка застрягла. Хлопець пішов до Ямполя просити допомоги, знайшов кількох чоловіків. Коли ті прийшли, аби допомогти витягнути машину, під’їхав автомобіль з людьми чеченської національності, які перевірили у всіх документи й відправили місцевих додому, сказавши, що авто допоможуть витягнути самі. Через 2–3 години пролунали автоматні черги. Місцеві потім бачили ту машину, яка застрягла, в селі, але її власника не бачили. 

Вже у 2015 році, коли ми були на відкритті пам’ятного знака в Ямполі, до нас підійшла жінка і сказала, що в лісі похований якийсь “ополченець”. 

Ми поїхали подивитися й, дійсно, на поверхні землі були фрагменти кісток людини, які присипали землею. 

Коли ми разом з поліцією дістали рештки людини, то під тілом виявили два автомобільні номери. По базі даних пробили – це був саме той хлопець 28 років. Його катували, адже були ушкоджені кістки біля колін. Потім його просто розстріляли. 

Місцеві також розповіли, що окупанти так в ліс багато людей відправляли – цивільні там застрягали, а ті приходили, вбивали й забирали автівки.

У 2014 році ми також стикались з тим, що росіяни заміновували тіла загиблих місцевих мешканців. Понад 10 тіл таких знаходили. Це було на непідконтрольній території, тож ніяких розмінувальників там не було, не пускали. У нас є такий пристрій – “кішка” – це крюк з мотузкою. Ми чіпляємо за тіло людини й з безпечної дистанції тягнемо за одяг. Стається вибух. Звичайно, тіло може бути частково ушкоджене в результаті цього вибуху. Але, коли окупанти мінують тіла, в нас немає іншого шансу їх забрати. Якщо мінне поле, ми також чіпляємо крюк і тягнемо з безпечної відстані. Буває по-різному: то спрацьовує міна, то ні. В цій фазі війни, після 24 лютого, ми поки що не знаходили тіла, які були заміновані.

Фрагменти тіл на Краматорському вокзалі збирали два дні

Були випадки, коли вивозили тіла дітей. Після 24 лютого був випадок, коли всю родину з Краматорська в Харківській області росіяни знищили з гранатомета. Ми забрали ту родину, там були мати, батько, 3-річний хлопчик. 

Вивозили тіла дітей також після інших обстрілів. Був Краматорський вокзал. Там загинули п’ятеро дітей.

Тіло може бути в різному стані аж до розірваного на шматки. Їх треба зібрати. Наприклад, так було після обстрілу Краматорська, коли людей порозривало на залізничному вокзалі.

Ми два дні збирали фрагменти тіл цих людей по всьому вокзалу. На той момент ми вивозили трьома транспортувальними машинами разом з “Евакуацією 200” і поліцією. Забрали понад 50 тіл.

Волонтери “Чорного тюльпана” забирають тіла загиблих з поля

Бачив, як окупанти стратили людину

У 2014 році ми шукали загиблих військових та цивільних, я збирав тіла і передавав їхні залишки ЗСУ, за що мене заарештували окупанти. Забрали просто на вулиці неподалік мого будинку, відвезли до захопленої будівлі СБУ у Слов’янську. Там були представники збройних формувань так званої “ДНР”, а також представники Російської Федерації. 

Мене завели до підвалу і протримали там кілька годин. Зробили кілька фізичних “зауважень”. Потім вони зачитали мені “вирок” про страту за законами від 1941 року, який потрібно було привести в дію негайно. Я, звісно, посміявся. Ну який 41-й рік? Згідно з вироком, мене записали в “зрадники республіки”. 

Коли я був у підвалі, очі мені “зав’язали” – закрили картонкою. Та все, що було далі, я все ж бачив. Вони притягли ще одну людину, яку також прирекли до страти. Це був чоловік, обличчя я не бачив, але він точно був живий, бо хрипів. Очевидно, після побиття. Коли окупанти його винесли, пролунало два постріли. Я побачив його тіло, коли мене також повели на розстріл. 

Розстріляти не встигли, бо почався обстріл. Після нього мене кинули в машину разом із тілом того чоловіка, якого застрелили при мені. Кудись повезли. Коли ми їхали, окупанти подивилися мій телефон і знайшли номер когось зі своїх, я дзвонив напередодні окупантам, аби домовитися про вивіз тіл цивільних. Вони подзвонили за цим номером і на іншому кінці їм сказали: “Який це нах*р розвідник? Він тягає трупи й місцевих, і наших, і українських військових”. Ті, хто мали мене стратити, почали розбиратися. Десь хвилин за 20 їм подзвонив, мабуть, Стрєлков (Ігор Гіркін. — Ред.). Той сказав, що відбій, анулювати розстріл і відпустити. 

Гуманітарна місія “Чорний тюльпан” не має постійного фінансування. Волонтерам завжди потрібні гроші для організації пошуку людей, банально для купівлі пального, щоб заправити автомобіль і поїхати в зону активних бойових дій. Тож організація приймає благодійні внески на рахунок керівника пошукової місії “Чорний тюльпан” Олексія Юкова: 5168 7554 6642 5358. 

Якщо у вас є інформація про загиблих чи безвісти зниклих, звертайтесь до волонтерів “Чорного тюльпана” за номерами телефонів:  +380986755016 та +380507110100.