Крізь війну до ЄС: чому неможливо оцінювати євроінтеграційний рух без урахування наслідків російської агресії

Збройна агресія Росії проти України докорінно впливає на ситуацію з правами людини в країні. Громадяни пов’язують європейську інтеграцію України з очікуваннями на справедливість та відновлення для постраждалих від війни. Водночас дії держави у сфері реінтеграції та безпеки почасти призводять до порушень прав людини.

Дар’я Свиридова, експертка коаліції “Україна. П’ята ранку”, партнерка адвокатського об’єднання Azones, переконує, що оцінювання політик держави в подоланні наслідків війни має бути обов’язковою оптикою для громадянського суспільства під час оцінювання прогресу України на шляху до ЄС.

ZMINA публікує промову правозахисниці під час презентації Тіньового звіту до розділу 23 “Правосуддя та фундаментальні права” Звіту Європейської комісії щодо України в Києві. 

Мені взагалі складно уявити, як можна наразі оцінювати євроінтеграційний прогрес України без урахування важливого фактора – які рішення і політики Україна ухвалює в контексті подолання наслідків російської збройної агресії. Цей безпековий контекст дуже сильно впливає на ситуацію з правами людини загалом.

Деякі останні соціологічні опитування українців засвідчують очікування громадян, що євроінтеграційний рух позитивно вплине, зокрема, на політику України у сфері допомоги деокупованим територіям і на забезпечення справедливості для потерпілих від воєнних злочинів. Отже, такі очікування суспільства неможливо було не врахувати в Тіньовому звіті до розділу 23 “Правосуддя та фундаментальні права” звіту Європейської комісії щодо України у 2023 році. 

Ми ж розуміємо, що події на фронті та безпекова ситуація розвиваються динамічно. Держава тривалий час опинятиметься в ситуаціях, коли потрібно буде ухвалювати швидкі та гнучкі рішення щодо реінтеграції тих чи інших звільнених регіонів. Або ж, навпаки, знову і знову адаптовуватися до прийняття нових потоків внутрішньо переміщених осіб, евакуйовувати підприємства та місця несвободи. Це все впливатиме на рішення та політики, зокрема на заходи інтеграції до Європейського Союзу.

Читайте також: Правозахисна спільнота розкритикувала плани влади ліквідувати Мінреінтеграції

Варто звернути увагу, що доволі часто, судячи з досвіду десяти років безперервної війни, рішення, які ухвалює держава в цій сфері, призводять до певних порушень прав людини, ба навіть до дискримінаційних практик. Я пригадую одне з перших пов’язаних з війною рішень Європейського суду з прав людини. Це рішення в справі “Селигененко та інші проти України”, де йшлося про визнання факту дискримінації Україною внутрішньо приміщених осіб через ненадання їм допуску до місцевих виборів.

Ратифікація Римського статуту Міжнародного кримінального суду – чи не єдина рекомендація правозахисної спільноти, яку влада виконала до презентації тіньового звіту. Я вітаю це рішення держави, утім, очевидно, якщо ми говоримо про справедливість за наслідками війни, це точно не перекриває необхідності задоволення очікувань та виконання завдань щодо забезпечення правосуддя з боку держави.

У держави лишається низка інших викликів щодо подолання наслідків війни. Серед них – пропускна спроможність правоохоронної системи, яка має давати раду з кримінальними справами про міжнародні злочини.

За даними Офісу генпрокурора, слідчі порушили станом на зараз 147 478 кримінальних проваджень за злочини агресії та воєнні злочини.

Для того щоб забезпечити ефективний захист обвинуваченим у цих злочинах, кожен адвокат в Україні має взяти щонайменше три такі кримінальні справи. А адвокати із системи безоплатної правової допомоги – щонайменше 60. 

Такі виклики будуть у той час, коли система правоохоронних та судових органів буде дедалі більше перевантажуватись іншими, як на мене, менш пріоритетними справами, пов’язаними з війною, до прикладу справами щодо колабораційної діяльності.

Мені здається, держава могла б розв’язувати це питання на рівні інших, несудових та некримінальних інструментів відповідальності: через люстрацію або окремі перевірки. За даними правозахисних організацій, значна частина цих справ не пов’язана з вчиненням особливо небезпечних для суспільства правопорушень.

Дар’я Свиридова

Якщо ми говоримо про справедливість і правосуддя, то справедливість загалом не має зводитися лише до правосуддя. Перед державою і громадянським суспільством має стояти завдання розбудовувати й інші, несудові інструменти подолання наслідків війни на рівні держави, які б дозволяли забезпечити відчуття справедливості в суспільства.

Читайте також: Від Гітлера до Путіна: роль національної пам’яті як альтернативний шлях у відновленні справедливості

Цей запит на справедливість за наслідками війни неймовірно важливий для суспільства. Тенденції останніх соцопитувань показують, що суспільство все більше говорить не лише про правосуддя як елемент забезпечення справедливості, але й про компенсації, інші механізми відновлення своїх прав, політики пам’яті тощо.

За десять років війни держава Україна досі не розв’язала низку питань, необхідних для реінтеграції звільнених територій.

До прикладу, на рівні ефективних практик не визначено підходів до документування наших громадян, народжених в окупації, а також документування фактів смерті. Протягом десяти років правозахисна спільнота говорить, що це неймовірний виклик для реінтеграційних процесів, які з’являться в нас після деокупації цих територій через велику кількість недокументованих осіб. Так само є окремий блок викликів захисту майнових прав громадян на тимчасово окупованих територіях.

Я хотіла б наголосити, що ця оптика оцінки політик держави в подоланні наслідків війни має все ж таки бути обов’язковою оптикою, яку громадянське суспільство враховуватиме під час оцінювання прогресу руху до ЄС.

Дар’я Свиридова, експертка коаліції “Україна. П’ята ранку” та партнерка адвокатського об’єднання Azones