Як МЗС України зробило активістку Олену Глушко людиною без громадянства

Не встиг згаснути скандал довкола проблем із постійним продовженням права проживання в Україні сестри Олега Сенцова, в якому міністр закордонних справ Павло Клімкін гаряче розкритикував міграційну службу України (ДМСУ), як саме МЗС опинилося на місці ДМСУ. 27 квітня 2017 року Посольство України в Росії скасувало громадянство відомій громадській активістці, волонтеру та правозахисниці Олені Глушко.  

Про таке рішення сама дівчина дізналася від прикордонників лише 21 липня цього року, коли їхала до Москви підтримати свого друга, російського політв’язня Дениса Бахолдіна. Останнього тримають за ґратами більше року за звинуваченням у перебуванні в лавах відомого на всю Росію “Правого сектору”. У його справі всі докази слідчі побудували на показах “засекреченого свідка”. 

У Москві Олена була активісткою опозиційних рухів. Вона виходила на мітинги та акції на підтримку українських політв’язнів, стояла в центрі Москви з одиночними пікетами проти агресії власної країни, а в соціальних мережах активно роз’яснювала про події на Майдані, за що її неодноразово затримувала поліція.               

Після завершення Революції гідності та початку війни проти України, маючи право на українське громадянство за походженням, Олена Глушко вирішила назавжди пов’язати своє життя з Україною. У 2015 році, після проходження встановленої процедури, її зареєстрували громадянкою України в українському посольстві в Росії. Згодом вона полишила цю країну.               

19 вересня 2015 року стало пам’ятним днем у її житті – вона отримала паспорт громадянина України. У Києві Олена стала працювати в громадській організації “Донбас SOS”, яка допомогає переселенцям та жертвам збройної агресії. Оскільки вона пов’язує своє життя із захистом прав людини, вона пішла навчатися на юридичний факультет КНУ ім. Тараса Шевченка. Крім того, Олена стала співорганізаторкою акцій на підтримку свого друга Дениса Бахолдіна та інших росіян, яких засуджують у РФ за підтримку України.               

Та 21 липня 2018 року все змінило. У нічному потягу на станції Конотоп прикордонники вилучили паспорт на вимогу міграційної служби. Посольство України в РФ скасувало громадянство, і, таким чином, вона стала особою без громадянства, оскільки відмовилася від російського. Усі документи, які підтверджували зв’язок із Росією, Олена майже одразу, ще у 2015 році, вислала до російського посольства.                

На численні звернення до МЗС України, посольства та міграційної служби жінка отримана відповідь, що громадянство скасоване, оскільки посольство в РФ не отримало інформації від неї про відмову від російського громадянства. Почався новий період життя – захист власних прав від чиновницького свавілля своєї нової Батьківщини. 

До мене як до адвоката зі справою Олени Глушко звернулися декілька правозахисних організацій. У цій справі одразу помітні порушення основоположних принципів міжнародного та національного законодавства, якими регламентується порядок втручання державних органів у таку чутливу тему, як позбавлення, втрата та скасування громадянства. І Європейська конвенція про громадянство 1997 року, і профільний Закон “Про громадянство України” чітко вказують уникати безгромадянства. Жодна особа не може бути безпідставно позбавлена громадянства. У цих документах закріплена рівність перед законом громадян незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства. 

Посольство не мало права приймати рішення стосовно Олени Глушко, оскільки вона постійно проживала з 2015 року на території України. МЗС України та посольства мають ухвалювати рішення щодо громадян, які постійно мешкають за кордоном. У цьому випадку рішення повинна була приймати міграційна служба.

До того ж Олена виконала вимоги законодавства та відмовилася від іноземного громадянства, надіславши паспорти на адресу російського посольства, повідомивши про це українське електронними листами. Законодавство не передбачає форми та змісту відмови, як і способу особистого повідомлення працівників посольства. За певних умов це може бути хоч “голубина пошта”, якщо птахи зможуть підтвердити факт доставлення листів. Електронні листи були надіслані на офіційну адресу української дипустанови, а російські паспорти – на адресу російського посольства рекомендованими листами з описом. Копії цих документів є у міграційної служби. 

У справі, окрім порушень, є багато помилок з боку службовців. Людину належним чином не повідомили про позбавлення громадянства. Українське посольство надіслало листа за адресою в Москві, якої не існує і яку Олена ніколи не вказувала – Новосеменівський проспект. 

Ознайомлення з документами, що є у справі, викликало у мене шок. Я вперше побачив, що позбавити громадянства можна лише декількома рядками “документа”. Уявіть: держава грубо втручається у ваше особисте життя, позбавляє прав та свобод як громадянина одним рядком – “не надіслано документа про вихід із громадянства Російської Федерації”. Ані перевірки, ані запитів, ані документів, що вказують про намагання з’ясувати інформацію, у справі немає. Подання чиновника не містить дати складання документа, а саме рішення – номеру. 

У рішенні також не обґрунтовувався той факт, що особа, можливо, стане особою без громадянства, адже документів про те, що Олена зберегла російське громадянство, також не було. За увесь час із липня 2018 року нам не надали номеру рішення, за яким скасували громадянство. Є лише повідомлення, що таке рішення ухвалили 27 квітня 2017 року. 

Окрім цього, у поданні про скасування громадянства не було навіть посилання на нормативний акт, на підставі якого, власне, і відбулося скасування. Немає не тільки морального, етичного, документованого обґрунтування, ба навіть правового. У монархів немає таких повноважень, як у клерка посольства.

Представникам Міністерства закордонних справ я раджу повісити у себе на стіні тезу із рішення Європейського суду з прав людини від 1 липня 2003 року у справі “Суомінен проти Фінляндії” – “орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень”. Поруч можна повісити ще одну красиву фразу – з рішення Конституційного Суду України: “рішення суб’єкта владних повноважень повинні бути гарантією стабільності суспільних відносин, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення”.

Ми з Оленою йдемо до суду, адже вважаємо, що посольство ухвалило рішення про фактичне позбавлення її громадянства України, вийшовши за межі повноважень, не обґрунтувавши ухвалене рішення та не повідомивши належним чином. Це зробило її людиною без громадянства, що порушує принципи національного законодавства та міжнародно-правових актів, які є його невід’ємною частиною. Це наша юридична позиція. Але моя людська позиція: такі дії – це чиновницьке свавілля, яке породжене безкарністю. Я завжди вважав, що “обігнати” міграційну службу в дурощах майже неможливо. Їхні рішення – це постійні рекорди правового дна. Але після ознайомлення із документами від МЗС, я усвідомив, що міграційна служба України та Нацполіція отримали гідного конкурента.

Олексій Скорбач, адвокат