Як українська міграційна служба “забанила” блогера з Росії
Російський активіст Павло Шехтман подав до суду на Головне управління Державної міграційної служби Києва через відмову у наданні статусу біженця. Та поки що програв.
Українські міграційники пригадували йому порушену в Росії кримінальну справу за висловлювання в соцмережі. А Шехтман та його адвокат кажуть, що справа ця порушена проти нього за політичними мотивами.
Окружний адміністративний суд Києва 18 листопада розглянув справу та став на бік міграційної служби, відмовивши Шехтману в повному обсязі. Активіст каже, що попереду – апеляція, касація та Європейський суд.
У Росії Павло Шехтман був громадським активістом та брав участь в антипутінських акціях, зокрема, в акції на Болотній площі, кілька разів був затриманий.
Після чергового рішення про домашній арешт, затримання, обшуку, тобто цілого букету неприємностей, він вирішив залишити Росію.
14 лютого він приїхав до України через Білорусь. Каже, що між Росією і Білоруссю як такого кордону взагалі не помітив – лише змінилася мова на вказівниках. На білорусько-українському кордоні теж ніхто на нього особливої уваги не звернув. Це вже питання міцності нашого кордону, до речі – чи все так само, коли проїхати намагається не Павло Шехтман, а, наприклад, людина з валізкою гранат?
Зараз Павло подав заяву на статус біженця, живе у Києві, не працює, з житлом допомогли друзі. Отримавши від ДМС відмову, подав до суду, щоб скасувати це рішення.
А відмовила міграційна служба через порушену в Росії кримінальну справу за “розпалення ненависті і ворожнечі з погрозою застосування насильства”. Справу порушили за пост, точніше, навіть перепост у Facebook. Павло перепостив публікацію українського журналіста Романа Давиденка, де той писав, що в Донецьку розстріляли 28 полонених, які відмовилися давати інтерв’ю російським телеканалам. Павло додав до цього посту ще й свої “компліменти” – фактично він закликав українців вбивати “співробітників російських державних ЗМІ”. Так вже на суді Шехтман називав їх, наполягаючи на тому, що це не журналісти, а пропагандисти, які своїми діями спонукали росіян їхати на Донбас “вбивати фашистів”, та цим, власне, розпалювали війну. До того ж заяву цю він зробив у розпал збройного конфлікту, в середині серпня минулого року.
Адвокат Олексій Скорбач повідомив суду, що він та його клієнт вважають рішення Державної міграційної служби суперечливим та необ’єктивним. Фактично, за словами адвоката, ДМС розцінила емоційний вислів Павла Шехтмана як кримінальний злочин.
Звичайно, заклики вбивати кого б там не було – це Середньовіччя з правозахисної точки зору. Але Шехтман говорить, що в Росії з вищезгаданою статтею Кримінального кодексу відбуваються спекуляції. З огляду на європейські стандарти, мова ворожнечі – це висловлювання щодо груп, до яких людина належить від народження. Росія ж має на увазі соціальні групи, і переслідує за висловлювання, наприклад, щодо державних службовців. Певною мірою так – у більшості випадків чиновниками народжуються, але ж ми тут начебто серйозно…
Адвокат Шехтмана повідомив на судовому засіданні, що ДМС не вивчила детально інформацію про країну походження. І на питання Шехтмана про те, чи вважає ДМС Росію агресором, чи знає, що там відбуваються репресії щодо громадських активістів, представник служби сказав, що служба не може надавати таку оцінку. Питання дійсно були сформульовані більше не для суду, а для мітингу – бюрократія такої довільної риторики не любить. Зрештою, інформації про детальне вивчення міграційниками ситуації в Росії сторона захисту так і не отримала. І не дуже зрозуміло, як міграційники приймали рішення про відмову в статусі біженця, не маючи інформації про те, чи, власне, Шехтману щось у Росії загрожує.
Судді запитували: чи не буде бува Шехтман, який у Росії закликав вбивати на Донбасі працівників ЗМІ, вдаватись до таких закликів і в Україні? А Шехтман теж питав суддів: а хіба є в Україні взагалі ЗМІ, що відкрито підтримують сепаратистів та їздять на Донбас? Павла не надто непокоїть те, що пропагандист загине на війні, яку сам розпалив. Але каже, що в ідеалі таких людей все ж таки треба судити.
…В очікуванні засідання невелика група підтримки Шехтмана – такі самі російські активісти, що виїхали до України – згадували свої ночівлі у відділках поліції, судові процеси, акції протесту, ділилися рецептами отримання українського громадянства (хто – одружується, хто – відкриває приватне підприємство та призначає себе директором…). У перерві, очікуючи судового рішення, самі себе заспокоювали – довго готують, значить, не написане заздалегідь, значить, відмови не буде… Але не вгадали.
Можна вважати, що Україна вкотре захистила себе від “іноземного вторгнення”. Але де були державні захисники кордону минулого року, коли на Донбас їхали з Росії крайні праві, крайні ліві та просто усякі крайні, зустрічаючи спротив лише прикордонників та поспіхом склепаних добровольчих батальйонів – як то кажуть в офіційних заявах, “наразі невідомо”.
Фото: kasparov.ru
