Хто може допомогти потерпілим від тортур?
Хоча правозахисні організації продовжують фіксувати сотні фактів катувань та жорстокого поводження, в Україні досі немає єдиної державної програми допомоги жертвам тортур. У потерпілих немає особливого статусу, вони не можуть розраховувати на соціальний пакет послуг.
Наразі допомогою жертвам катувань займаються лише громадські організації. Сподіватись на створення єдиного центру допомоги жертвам тортур не доводиться, кажуть фахівці. Але держава могла би зняти навантаження з волонтерів: якби впровадила Стамбульський протокол.
Проблема з фіксацією випадків катувань та спеціалізованою допомогою в Україні непроста: це не тільки постраждалі від бойових дій та полонені з підконтрольних та непідконтрольних територій, а й люди в місцях несвободи. Тому говорити про точні цифри важко.
Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини у своїй нещодавно опублікованій доповіді зазначає, що з листопада 2017-го до лютого 2018 року тільки на Донбасі було отримано надійні свідчення про 121 випадок катування та жорстоке поводження.
За даними ООН, на непідконтрольних територіях (а катування проводилися у будівлях “МДБ” у Донецьку й Луганську та в місці несвободи “Ізоляція” у Донецьку) найпоширенішими методами катування були імітація страти, ураження електричним струмом, побиття й удушення за допомогою мішка на голові.
За словами керівниці ГО “Блакитний птах” Анни Мокроусової, яка сама пройшла через полон, реальні цифри полонених у десятки разів більші, ніж офіційні дані.
“Точних даних, скільки людей були в полоні та були катовані, досі немає. У 2015 році Тандіт (радник голови СБУ – ред.) казав, що офіційно тих, хто пройшов через полон, було 3500 людей. Офіційні цифри можна помножити мінімум на десять, бо 80% цивільних виходять не по обміну”, – каже Анна Мокроусова.
ХТО ДОПОМОЖЕ?
Наразі в Україні не існує державної програми допомоги і підтримки для людей, які пережили полон та катування.
Допомагають потерпілим міжнародні фонди та громадські організації. Вони надають медичну, психологічну та соціальну підтримку учасникам АТО, членам їхніх сімей, переселенцям та волонтерам, що працюють з цими категоріям осіб.
Про свою роботу представники фонду розповіли на круглому столі, організованому ГО “Україна без тортур”
Організація “Блакитний птах“ займається людьми, які були заручниками, та зниклими безвісти у зв’язку з конфліктом.
“Колишні військовополонені можуть розраховувати на медичне обстеження, але при цьому вони не мають особливого статусу.
А ось цивільні, які пережили полон, на сьогодні не отримують взагалі ніякої допомоги від держави, у них немає статусу, хоча переважна більшість із них після полону виявляється вимушеними переселенцями: без житла, без роботи, без речей першої необхідності, з безліччю проблем зі здоров’ям.
Наразі практично всі програми психологічної допомоги та соціальної реадаптації здійснюються представниками громадських організацій та волонтерами”, – зауважила Анна Мокроусова.
Підтримкою потерпілих від катувань займається й представництво HealthRight International (“Право на здоров’я”).
Основним завданням організації є забезпечення доступу до лікування потерпілих від катувань (покращення стану, зменшення симптомів посттравматичного стресового розладу). Окрім цього, представництво працює з родинами потерпілих.
“У наданні допомоги потерпілим від катувань нам вдається досягти позитивних результатів. У 2017 році ми надали допомогу 152 людям, з яких 55 звернулися повторно”, – розповіла координаторка проектів представництва HealthRight International Анна Рашко.
За словами соцпрацівниці проекту Оксани Сафронової, у роботі використовується індивідуальний підхід.
“Кожна людина, яка звертається по допомогу, має унікальний життєвий досвід. Тому й підхід індивідуальний. Іноді потрібно 3-5 консультацій, щоб людина відкрилася.
У нас є певні стигми щодо людей, які пережили тортури. Тому деякі бояться, що після розповіді про полон їх будуть сприймати не так.
У нас не буває, щоб людина вийшла з полону та одразу отримала статус, пільги та допомогу. Тому без співпраці всіх організацій надати комплексну допомогу, на жаль, неможливо”, – підкреслила Оксана Сафронова.
Основна база фонду – це відділення медико-психологічної реабілітації при держустанові “Інститут медицини праці”, яке підпорядковано Академії медичних наук України.
Професійні психологи працюють і в Громадському об’єднанні “Українська асоціація фахівців з подолання наслідків психотравмуючих подій” (Психологічна кризова служба України).
“Хоча нашою цільовою аудиторією не є люди, які зазнали тортур, але часто до нас перенаправляють таких людей. Ми надаємо допомогу людям не в кризовому стані, а в період, коли людина стабілізована, і коли ми можемо працювати з психотравмою. Допомагаємо всім, хто постраждав на сході”, – розповіла представниця служби Катерина Проноза.
НЕ ДЕРЖАВА, А САРАФАННЕ РАДІО
За словами представниць організацій, немає єдиного центру, який керував або координував би їхні дії, направляв пацієнтів до закладів цілеспрямовано.
“Ми всі спілкуємося між собою. У кожний фонд людей направляє не окрема організація, а спрацьовує “сарафанне радіо”. Якісної реабілітаційної програми в державі не існує. На жаль, ситуація залишається складною”, – кажуть психологи.
І додають: навантаження було б меншим, якби в Україні медпрацівники в держустановах користувалися Стамбульським протоколом (Керівництвом ООН з ефективного розслідування та документування випадків тортур, який використовується в десятках країн).
“Нам би дуже допоміг Стамбульський протокол, якщо ми почали би його використовувати хоча б кілька років. Там якісно покроково прописано те, як повинен поводити себе лікар під час обстеження після катувань.
Фахівці, які працюють з людьми, що пережили тортури, знають, як важко вони йдуть на контакт. Не завжди люди самі можуть розказати, що їх катували.
Але це може побачити лікар, якій працює за механізмами Стамбульського протоколу. Це зняло б з недержавних організацій великий обсяг роботи. Ми могли би допомогти більшій кількості людей”, – каже Анна Мокроусова.
Ідея створення єдиного центру, який би надавав реабілітаційні послуги жертвам катувань, громадським організаціям близька, однак наразі ніхто не бачить перспективи та можливості для її впровадження.
При цьому спеціалізовану програму допомоги жертвам катувань у місцях несвободи взагалі ніхто не впроваджує. Такі люди сьогодні майже не мають доступу до незалежної експертизи.
Окремі організації, куди можна звернутися по допомогу:
Міжнародний благодійний фонд “Українська фундація громадського здоров’я” та Представництво міжнародної організації “Право на здоров’я” (HealthRight International) в Україні
Українська Гельсінська спілка з прав людини
Міжнародний реабілітаційний центр жертв війни та тоталітарного режиму
Фонд добровільних внесків Організації Об’єднаних Націй для жертв катувань
Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні
Правозахисна коаліція “Справедливість заради миру на Донбасі”
Тетяна Курманова, Центр інформації про права людини, спеціально для УП
