Дівчата, не йдіть у політику – там так важко! Справді?
Скільки разів доводилося чути: “Дівчата, не йдіть у політику – там так важко!”. Або ж: “Будь мудрішою – помовч!”, “Тут годиться бути чоловіку”, “Тобі воно треба?”. У цих “класичних” порадах, які начебто бережуть жінок, мене найбільше обурює їхня масштабність, очевидність, ба – обов’язковість. Спитайте будь-яку жінку про цю “турботу”, і кожна ствердно відповість, що неодноразово їй таке радили. А якщо раптом хтось заперечить, то це або приїжджі з-за кордону… або з іншої планети.
Жарти жартами, та за цими фразами видніється дуже невтішна картина. Бути лідеркою, приймати рішення на політичному та економічному рівнях чи у військовій сфері, балотуватися на посаду президента – це не для українських жінок. І вже точно не смішно, коли сьогодні щораз доводиш, що такий підхід дискримінаційний, ба більше – абсурдний.
Тільки подумати, у Верховній Раді присутність жінок-депутаток за 28 років з 3% заледве дотягнула до 12%. Жінок настільки ще мало в політиці, що кожний їхній успіх легко розчиняється в тіні загалу, а кожна їхня помилка помітна і стає приводом для найсуворішої критики в ЗМІ (хіба що в той час обговорюється сукня чи підбори депутатки).
12% – це найнижчий показник серед представництва жінок у парламенті в Європі і один з найнижчих показників у світі. Це не просто сумна статистика. За нею – дуже практичні речі. Майже тридцять років в Україні поза увагою лишаються суто “жіночі” питання, як-от материнство, здоров’я жінки, догляд за малолітніми дітьми, піклування за старими батьками.
Водночас будь-яке питання, важливе для нашої країни та наших співгромадян, вирішувалося однобоко, без урахування досвіду жіноцтва. І як бачимо – без участі жінок поки ухвалювалися не найкращі рішення. Ми маємо невилазні злидні, війну, незаконну анексію, скорочення населення, тотальну втому й невіру в завтрашній день.
Одним з кроків до залучення жінок у політичне життя країни є добровільні партійні квоти. Їх сьогодні застосовують у більш ніж 55 країнах світу, зокрема в Канаді, Австралії, Німеччині, Франції, Великобританії, Іспанії, Швеції та в багатьох інших. І зростання економіки цих країн, соціальна забезпеченість громадян, рівень безпеки та впевненості у своєму майбутньому прямо пропорційний кількісному представництву жінок у парламенті (!).
Нещодавно низка громадських організацій України, кілька депутаток українського парламенту та міжнародні організації закликали керівників політичних сил і партій виявити політичну далекоглядність і сформувати списки з урахуванням ґендерних квот на цих дострокових парламентських виборах. Зауважте, це не забаганка “навіжених феміністок”.
Також ця вимога вже зафіксована в Законі України “Про політичні партії в Україні”. Крім того, за дотримання квоти партії отримують додаткове фінансування. Поки таким солідним грошовим бонусом (10% усього фінансування партій) може похвалитися лиш політична сила “Самопоміч”. До слова, включення жінок до їхнього складу відбувалося не штучно: активних і талановитих жінок-політикинь було достатньо, щоб сформувати потужну фракцію.
Жінка в політиці – це не знецінення чоловічої ролі
Але це однозначно нові ідеї, можливості, підходи в ухваленні рішень. Це більша підтримка виборців. Ті партії, які матимуть у своєму складі паритетне представництво жінок і чоловіків, не просто приведуть у парламент нові обличчя, а й зроблять його більш професійним та авторитетним у суспільстві.
…Нещодавно я познайомилися з дуже емоційною, але переконливою Наталією Делієвою з Асоціації жінок України “Дія”. Це одеська організація, яка за кілька років стала впливовою у своєму регіоні. На початках жінки, серед яких було багато підприємиць, хотіли займатися питаннями культури, освіти, вирішувати якісь підприємницькі проблеми. Але згодом активістки зіткнулися з тим, що, маючи навіть суперцікаві ідеї й фінансово підйомні проекти, не могли переконати місцеву владу їх підтримати.
“Наші проблеми, наші інтереси зрозумілі скоріше жінкам, аніж чоловікам. Та в місцевій раді немає з ким домовлятися, там немає жінок, які можуть приймати такі рішення, – за секунду Наталя перевела подих і ще палкіше продовжила: – Тоді ми запитали самих себе: а хто з нас хоче йти у владу? І знаєте – всі підняли руки. Ми усвідомили дуже просту річ: нам самим треба йти в політику, щоб справді мати змогу щось змінювати”.
Про стереотипи і наші сумніви щодо жінок на перших позиціях можна написати, на жаль, гори книжок. Але допоки ми самі не почнемо змінювати цю застарілу “традицію”, що жінка на кораблі – до нещастя, доти ми пастимемо задніх.
Тож для мене Наталина історія дуже натхненна. Очевидно, попереду в її соратниць буде чимало перешкод, щоб таки опинитися серед тих, хто ухвалює важливі рішення для свого міста, області чи країни. Але вони подолають і відсутність досвіду жінки при владі, і тиск, що “берегині” мають піклуватися тільки про домашній затишок, і стереотипи, що жінка – нікудишній політик. І в тому, що їм це вдасться, я ні на хвилину не сумніваюсь.
Ірина Виртосу, Центр прав людини ZMINA для “Поваги”
