Діти та мирні зібрання. Право на участь і право не брати участь
Дипломована магістерка зі свободи мирних зібрань відповідає на питання, які їй не ставили. 2009 рік і я студентка 2 курсу політології в Криму, навколо тотальні регіонали і Янукович, які дуже швидко прийшли у мої студентські роки й одразу взялися атакувати те, від чого отримали поразку у 2004-му – свободу зібрань.
Від 2010-го і до 2014 року ця тема стала центральною для мене: я писала про це дипломну роботу, практикувала й організовувала вуличні акції, захищала право на зібрання в судах, а також оскаржувала рішення місцевих рад, які прагнули нам зробити “дозвільний порядок проведення”, щоб було як в Росії. Тоді все хотіли так, як в Росії.
Від цього моменту до сьогодні ми в Україні зробили космічний ривок у сфері захисту права на протест.
Але зараз знову постає питання, чи мають діти та молодь право брати в них участь?
Не буду вас мучити й відповідаю одразу: так, мають. І не просто через якусь особливу привілейовану позицію, а згідно з міжнародними стандартами, які гарантують це право всім громадянам, незалежно від віку. Тому, коли ми говоримо про демократію, не можна забувати про право дітей і молоді на свободу вираження поглядів.
Якщо діти й молодь — наше майбутнє, то чому їм не дати можливість впливати на це майбутнє?
Але хотіла б трохи пояснити те, що є “під капотом” цього права.
Свобода зібрань – це не лише право взяти картонку, написати на ній думку і вийти з нею на площу свого міста, вона складається з 3 основних частин:
Перше – свобода до початку зібрання. Це означає, що порушенням права є будь-яка спроба тиску на потенційних учасників зібрання: погрози звільненням з роботи чи виключенням з навчального закладу (так у 2010-му декан мого факультету погрожував студентам виключенням через протести проти тодішнього міністра освіти Табачника). Але не тільки. Якщо влада в особі правоохоронних органів говорить про те, що не буде організовувати громадську безпеку в місці проведення мирного зібрання, обіцяє провокації, погрожує адміністративним чи кримінальним переслідуванням учасникам мітингів – це також є порушенням. Як це зрозуміти й відчути? Якщо раптом ви не можете вийти на мітинг, який підтримуєте – проаналізуйте причини.
Другий елемент свободи зібрання – саме зібрання. Це знову таки не лише момент з плакатом, це можливість дістатися до місця проведення зібрання без додаткових перешкод та висловити свою думку. Закриття метро, обмеження руху транспорту, загорожі, ремонти, які раптом виростають у день проведення заходу, повинні стати маркером. Важливим принципом тут також є видимість і чутність. Вкрай важливо, щоб ті, кому адресовані вимоги або повідомлення зібрання, могли їх почути. Саме тому будь-які пропозиції перенести захід у парк чи на околицю міста не є законними. Наприклад, у 2012 році я оскаржувала неконституційний порядок проведення зібрань у Сімферополі, яким пропонувалося 10 місць для проведення зібрань і жодного з них не було перед будівлями органів влади, здебільшого це були парки та сквери.
Також важливо, що у держави існує позитивне зобов’язання охороняти громадський порядок під час зібрання. Тому ваша безпека на зібранні – це спільна робота учасників, організаторів і правоохоронців. Вам скажуть, що захисту підлягають тільки мирні зібрання – це так. Але мирні зібрання – це не про зручні чи комфортні, а про відсутність застосування насильства. Якщо під час зібрання стається провокація, то все зібрання не втрачає характер мирного. Завдання правоохоронців і організаторів локалізувати провокаторів та вивести їх за межі зібрання. Почуття безпеки вкрай важливе.
Ну і третій елемент – це свобода після зібрання. Якщо після зібрання вас затримує поліція без пояснення причин, вас викликають в деканат чи до начальства, якщо погрожують відрахуванням чи звільненням за участь у зібранні, якщо розпочинається необґрунтоване кримінальне або адміністративне переслідування – це також порушує ваше право. Під час передвиборчої кампанії у 2019 році у Рівному ми займалися справою неповнолітньої, що вийшла на центральну площу міста з плакатом. Дівчинку затримали, викликавши матір до поліційного відділку. Згодом на матір склали протокол за невиконання батьківських обов’язків. Це було кричущим порушенням не лише приватності, а й права на свободу зібрань. Адже це було покарання саме за участь у зібранні.
Важливо розуміти всі три елементи, щоб не потрапити у пастку маніпуляцій і тиску.
Але, говорячи про право на протест, важливо також зауважити про право не брати участі у протесті.
Саме діти та молодь, а також працівники бюджетних установ частіше за інших піддаються примусу.
У 2013 році я була представницею позивача у справі проти “Партії регіонів” та луганської влади. Тоді під виглядом патріотичного заходу на центральну площу Луганська вигнали тисячі людей, зокрема учнів шкіл та студентів, видали їм прапори “Партії регіонів” і змусили бути тлом для політичної агітації “проти фашизму”. Відсутність дозволу батьків на участь у заході та адміністративний примус, поряд із тим, що мітинг відбувався під час навчального процесу, дав на 100% картинку, що право дитини на мирне зібрання було порушено, бо воно включає право не брати участь у зібранні.
Тому, коли дитина бере участь в зібранні зі своїми батьками, які несуть за неї відповідальність, коли зібрання є мирним – немає жодної підстави вважати, що дитина перебуває на заході незаконно.
Те саме стосується підлітків. Якщо вони не були піддані тиску для участі у зібранні й можуть самостійно без перешкод в будь-який момент залишити зібрання, то вони мають на це повне право.
До речі, зміст плакатів і тематика зібрання не можуть бути причинами його обмеження чи заборони. Виключно питання громадської та національної безпеки, з урахуванням пропорційності обмежень, про що можна почитати в обширній практиці ЄСПЛ за статтею 11.
Я маю таке одне правило: якщо у вас є лише день, щоб зрозуміти, чи є в тій чи іншій країні демократія, подивіться на те, як в ній реалізується право на протест. Це буде лакмусовий папірець для будь-якої країни.
У нас, на щастя, все з цим добре.
Олександра Дворецька, правозахисниця
