Чому гендерні квоти – частина успішної демократії

На розгляді Верховної Ради перебуває законопроєкт № 13464, який передбачає комплексну реформу виборчого законодавства. Серед змін і такі, що стосуються гендерного квотування. Експертки вважають, що нова редакція звужує вже наявні гарантії гендерного балансу в органах влади та ігнорує важливі проблеми, які досі залишаються нерозв’язаними.

Так, чинна редакція Виборчого кодексу передбачає, що кожна п’ятірка кандидатів як у загальнодержавних, так і регіональних списках має охоплювати щонайменше двох чоловіків і двох жінок. Новий законопроєкт пропонує залишити цю норму тільки для загальнодержавного списку, а для регіональних встановити лише 30% представництва однієї статі замість чинних 40%.

У цій колонці пояснюємо, чому таке згортання не на часі і яке значення мають гендерні квоти для рівності та успішної демократії.

Чинний парламент має найвищий показник представництва за всі роки незалежності України, але все ще недостатній. У першому скликанні українського парламенту було 475 народних депутатів, серед них тільки 12 жінок (2,5%). У другому скликанні було 436 нардепів – 418 чоловіків (95,9%) і 18 жінок (4,1%). У третьому скликанні Верховної Ради засідали 439 чоловіків (92%) і 38 жінок (8%). Всього – 477 парламентарів. У парламенті четвертого скликання був невеликий регрес щодо гендерної рівності: з 509 депутатів лише 28 жінок (5,5%). У п’ятому скликанні було 483 депутати – 441 чоловік (91,3%) і 42 жінки (8,7%). У шосте скликання Верховної Ради знову пройшли 42 депутатки, але загальна кількість депутатів була більшою – 541, тож процентне співвідношення становило 92,2% проти 7,8%. У парламенті сьомого скликання працювали 432 депутати чоловічої статі (90,4%) і 46 депутаток (9,6%). У восьмому скликанні було 412 чоловіків-депутатів (88%) і 56 жінок-депутаток (12%). До останнього скликання Верховної Ради обралося 440 депутатів і депутаток: 348 чоловіків (79,1%) і 92 жінки (20,9%).

Квоти та адвокація працюють

Зусилля з адвокації національних та міжнародних зацікавлених сторін були однією з причин того, що частка жінок у партійних списках зросла в середньому з 10–12% на парламентських виборах 2014 року до майже 21% на останніх позачергових парламентських виборах у 2019-му. У межах адвокаційної кампанії, яка мала на меті заохотити політичні партії висувати більше жінок до Ради, Міжнародна фундація виборчих систем IFES виступала за встановлення 40-відсоткової гендерної квоти в поєднанні з чергуванням кандидатів однієї статі в кожній п’ятірці для забезпечення ефективного розміщення кандидаток у партійних списках та за дієві санкції за недотримання цих положень. IFES також проводила кампанії з просвіти виборців (перед виборами 2014 та 2019 років) і закликала лідерів партій заносити більше жінок до партійних списків та висувати більше жінок в одномандатних округах, де вони мали б шанси на перемогу. IFES отримала письмові відповіді від окремих лідерів партій, що підтверджували їхню готовність дотримуватися міжнародних стандартів та найкращих практик під час висування кандидатів на виборах 21 липня 2019 року. В результаті більшість провідних партій (окрім “Опозиційної платформи – За життя”) занесли значну кількість жінок (20% і більше) до своїх партійних списків.

Утім, поки не має сталих багаторічних результатів – згортати досягнення не можна. Зміни до Виборчого кодексу України повинні зберігати гендерний баланс у партійних списках у разі вибуття кандидатки чи кандидата. Якщо кандидат / кандидатка замінюється новим кандидатом / новою кандидаткою, то це має бути особа тієї самої статі. Ця норма особливо важлива з огляду на досвід місцевих виборів 2020 року, коли кандидатки партій, які проходили до рад, писали заяви про відмову від депутатства. Внаслідок цього гендерний баланс не був забезпечений, і є місцеві ради, де в партійних фракціях немає жінок.

Тоді, 2019-го, співголова міжфракційного об’єднання “Рівні можливості” Світлана Войцеховська нарікала, що в новому Виборчому кодексі відсутня відповідальність за недотримання квот і заборона сексизму й дискримінації в рекламі та агітації під час виборчого процесу. Вона наголосила, що членкині об’єднання подавали до документа 13 правок, але підтримали з них лише три. 

Міжнародні стандарти

Стандарт у багатьох європейських демократіях передбачає представництво жінок на виборних посадах до 30–40%, це також відповідає міжнародним зобов’язанням України та її європейським прагненням. 

Міжнародний досвід показує, що мажоритарна виборча система не є такою сприятливою для покращення рівня представництва жінок у політиці, як інші виборчі системи, зокрема пропорційна. Мажоритарна система часто може відображати наявні нерівності, з якими стикаються жінки в різних соціально-економічних сферах, серед яких обмежений доступ до економічних ресурсів, фінансування, а також стигматизація жінок на керівних посадах. Мажоритарні системи також вимагають від партій забезпечувати балотування жінок в округах, у яких вони мають шанси на перемогу, надавати їм досить ресурсів для ефективної кампанії, тоді як виборці мають сприймати жінок-кандидаток і голосувати за них. У політичних партіях, де закріпилася патріархальна структура чи переважають чоловіки на керівних посадах, номінування та достатня підтримка кандидаток не завжди є пріоритетом.

Квоти існують у більш ніж 55 країнах світу і варіюються там від 30 до 50%. Їх можуть запроваджувати законодавчо, або ж партії добровільно беруть на себе такі зобов’язання.

Наприклад, у Норвегії після Другої світової війни суспільство вимагало змін у державі. І, хоча вони були дуже консервативними, однією зі змін стали гендерні квоти, після чого приблизно половину парламенту зайняли жінки. У 2018 році великого поступу в цьому питанні досягла Італія, де частка жінок у парламенті зросла до 35,7%. Це відбулося завдяки новому виборчому закону 2017 року, за яким у партіях для жінок запровадили квоту в 50% і кожне друге місце в списках, а також 40% за мажоритарною системою.

Дізнатися про міжнародну ситуацію із запровадженням гендерних квот можна в Базі даних гендерних квот (Gender Quotas Database). Це спільний проєкт трьох інституцій – Міжнародного інституту демократії й електоральної підтримки (International IDEA), Міжпарламентського об’єднання (IPU, Inter-Parliamentary Union) та Стокгольмського університету. Цей ресурс дозволяє оцінити як загальну картину різних типів квот, так і конкретну ситуацію в кожній країні світу.

Куди рухатися, вказує Індекс гендерної рівності

У березні 2025 року в Україні вперше презентували Індекс гендерної рівності за стандартами ЄС. У ньому аналізуються шість ключових сфер: робота, гроші, знання, час, вплив і здоров’я. 

Дуже промовистою є сфера “Вплив”. Тут гендерний розрив вимірюється через залученість жінок і чоловіків до керівних посад у державних політичних, економічних та соціальних структурах. Зокрема, представництво жінок і чоловіків на рівні міністрів в Україні досить незбалансоване – 18,8% жінок і 81,2% чоловіків. Тоді як середні значення в ЄС – 33,4% для жінок та 66,6% для чоловіків. Гірші показники лише в Румунії (9,7% жінок), на Мальті (12,3%), у Греції (14%) та в Угорщині (15,4%). У лідерах за збалансованістю представництва жінок і чоловіків – Франція (50% жінок), Австрія (49,3%) та Швеція (51,4%). Найбільше жінок очолюють міністерства у Фінляндії (54,6%).

У звіті зазначається, що вказана ситуація щодо рівнів гендерних розривів пов’язана з такими факторами:

• дискримінаційне ставлення до жінок у питаннях призначення на керівні посади та кар’єрного зростання;
• недостатнє представництво жінок у керівних органах партій як на центральному рівні, так і на рівні осередків, низьке залучення жінок до ухвалення рішень у партіях, зокрема до формування виборчих списків;
• відсутність системного підходу всередині партій щодо рекрутингу жінок, висування та підтримки жінок на виборах, усунення диспропорцій у доступі до ухвалення рішень усередині партій, доступу до ресурсів;
• формальне ставлення партій до висування кандидаток (сприятливіші для обрання позиції у виборчих списках дістаються чоловікам);
• нерівний доступ жінок до фінансових ресурсів, необхідних як для сплати грошової застави та фінансування передвиборчої кампанії, так і для започаткування і розширення бізнесу;
• виборче насильство, сексизм та кібербулінг щодо кандидаток, політикинь та жінок на керівних посадах, нерівне та інколи упереджене висвітлення діяльності жінок у медіа.

Як бачимо, все це – структурні перепони. Такого фактора, як небажання самих жінок, немає. Тож і реагувати на причини треба на рівні системи. Одним з таких системних рішень стають квоти, які спрямовані передусім на подолання цих структурних чинників нерівного доступу жінок і чоловіків до політики, спричинених історичними передумовами, що мають наслідки й у сучасному житті.