Без убиралень, на холоді, в небезпеці: як переживають карантин бездомні жінки
Насті страшно ночувати самій.
Її чоловіка, Костю, забрали в лікарню з гепатитом – і це ще везіння, що знайшлися волонтери, які викликали швидку, домовилися, оплачують ліки. Костя в лікарні, його не провідаєш – карантин, і Настя переживає. Приходить у двір, стоїть під вікнами – так і спілкуються.
А ще їй страшно, страшно ночувати самій. У підвалі, де вони живуть, залишатися одній, особливо якщо ти жінка 30 з лишком років, – небезпечно. Настя ночує на лавочках, та й то засинає вже під ранок.
Коли почався карантин, тисячі бездомних по Україні втратили свої звичні місця перебування: закрилися вокзали, частина нічліжок, навіть міжміські електрички, в яких багато людей проводило свої ночі, не ходять. Треба було терміново шукати собі якийсь прихисток: без транспорту, інтернету чи телефону, в дощ і сніг, за мінусової температури вночі.
Проблема не лише в тому, щоб знайти місце. Для бездомних, особливо для жінок, це означало ще й втратити принаймні якусь звичну безпеку – чи хоч її ілюзію.
Настя не втратила свого “житла”, але тимчасово залишилась одна, без чоловіка, і їй страшно, бо вона добре знає: вночі з бездомною жінкою може трапитися все що завгодно.
Ночувати в переходах, парках та скверах не менш ризиковано, аніж у підвалі чи закинутому будинку: тут бездомні часто стають мішенню молодих людей (зазвичай п’яних), які нападають на них заради розваги чи просто тому, що можуть.
Багато жінок, що ночували на вокзалі, вже літнього віку. Часто вони опиняються на вулиці, бо на старості залишаються одні й стають легкою здобиччю для квартирних аферистів. Коли карантин лише розпочався, на Привокзальній площі можна було зустріти кілька сотень бездомних – розгублених, наляканих, голодних. Ніхто не знав, що робити. Поступово, день у день, їх ставало менше: хтось знайшов собі підвал, під’їзд, хтось зміг дістатися свого села чи містечка. Але жінки старшого віку залишились: їм не просто немає куди йти – вони навіть дійти далеко не можуть. Просто фізично не можуть. Так і сидять на всіх лавках, сходах та підвищеннях в околицях вокзалу.
Інша проблема, з якою вони зіткнулися, – це гігієна.
Для бездомних, особливо жінок, дуже важливо добре виглядати: у цьому їхня гідність. Вони витрачають значну частину дня просто на те, щоб підтримувати свій вигляд. І зазвичай їм це вдається. Таїсія провела на вулиці 17 років, більшість з них жила в державній нічліжці. Щоранку вона приходила в магазин косметики, щоб скористатися безкоштовним тестером парфумів. Часом продавчині дарували їй ще й помаду. Вона їздила всім містом, щоб отримати одяг – не будь-який, а в її стилі. Тая пишалася своїм виглядом: для неї це означало, що життя ще остаточно не зруйноване, що навіть на вулиці вона залишається тією ж Таєю, якою була раніше.
Читайте також: Безхатченки, секс-працівниці, наркозалежні: як карантин вплинув на вразливі групи населення
Тепер, під час карантину, коли волонтери пропонують бездомним жінкам воду або чай, ті відмовляються. “Ми хотіли б попити, – пояснюють, – але куди потім іти в туалет?”. Туалети зачинено, варіантів немає. Про душі не йдеться: їх до пуття не було і до пандемії.
Ті скромні сумки з речами та покривала, які є в бездомних, час від часу відбирають комунальники та поліція – коли знову і знову намагаються їх вигнати з площі. Куди – не вказують.
Після таких холодних ночей на вулиці жінки отримують букети хвороб, з якими і до лікарні не ляжеш, і самотужки на вокзалі не впораєшся. Так цистити стають хронічними, а варикоз дедалі більше робить життя нестерпним.
Чи могло б життя цих жінок під час пандемії виглядати інакше? Для цього не потрібно було великих ресурсів: відкрити, наприклад, громадські вбиральні. Не розганяти силою, не відбирати речей. Відкрити вокзал для ночівлі. Нічого надзвичайного, лише трішки уваги й розуміння з боку міської влади. Чи увага і розуміння – це ще досі щось надзвичайне?
Ольга Маркар, журналістка, координаторка руху “Молодь за мир”
Матеріал підготовлений ZMINA. Центр прав людини в межах кампанії “Жінки проти пандемії” за підтримки Українського жіночого фонду / Ukrainian Women’s Fund. За зміст публікації відповідає виключно ZMINA.
