Кіра Крейдерман
Лютневий день, що триває вже 10 років, або Про початок війни для молодої юристки з Харкова
У повітрі Харкова пахло передчуттям якоїсь біди, снігом, змішаним з брудом та змінами. Мене і пару таких само "зелених" колег та колежанок залишили у офісі на чергуванні, а мої шеф та більш досвідчені колеги поїхали під Академію внутрішніх військ, де о 17 мав відбутись мирний мітинг.
Примусове фільмування у пропаганді: як росіяни використовують цивільних заручників для укріплення своєї влади
Росіяни часто примушують затриманих українців оббріхувати себе на відео, а потім цими записами шантажують заручників та лякають решту населення окупованих територій.
Як на мене, хай уже бомблять, аби тільки не окупація Миколаєва
Ми всі втомилися від постійних обстрілів. І морально, і фізично. Навіть реагувати на прильоти починаєш більш буденно. Вже оцінюєш дальність прильоту, вираховуєш спочатку загрозу виключно для себе: “Не поруч – і слава Богу”. І тільки хвилин за 5 вмикаєшся і починаєш думати: “А куди влучило? Хоч би не в житловий будинок”. Проте більшість людей у Миколаєві і це готові терпіти, аби тільки тут не було “руського міра”, аби тільки відбили Херсон.
Віка. “Щастя – це коли не бомблять, і коли у вас є світло, гаряча вода і їжа”
До обстрілів я звикла, а розлука, відчуття, що люди далеко, в різних містах і країнах, – це найболючіше
Рефат Чубаров. “Найголовніше, щоб ті, хто приніс нам цей біль, – зникли”
Я дуже люблю степовий Крим, я люблю море і степ, коли в серпні відчуваєш цей терпкий трав’яний аромат степу, який наповнюється морським запахом...
Леся. Фролівська – це спосіб життя
Мій чоловік про нашу донечку каже: "Ну зрозуміло, що ходити почне вона на Фролівській, головне, щоб ми її там заміж не видали"...
Анастасія. “Людям ані з того, ані з іншого боку не потрібна війна”
Коли почалася перша хвиля мобілізації, в нашій школі забрали кожного четвертого тата. Вони досі воюють, хтось уже не повернеться
Євген. “Просто хочеться вижити, це той самий поштовх…”
Все відбулось буквально за ніч – я поїхав на залізничний вокзал, купив квитки, а наступного дня ми приїхали у Хмельницький...
Юлія. Хочу мати можливість повернутися додому
Цікаво ламати стереотипи, коли приїжджаєш до військових, спілкуєшся з ними, особливо якщо українською, вони дізнаються, що ти з Луганська, і не розуміють, що відбувається
Людмила. Український Януш Корчак
Я сказала, що дітей в Луганськ під бомби не повезу...
Саша. “Градус допомоги може бути різним”
Саша - одна з тих волонтерок, хто перші почали надавати допомогу переселенцям з Криму та сходу України
Олег. “За Крим завжди точилася боротьба. Усі роки незалежності”
Коли казали про українізацію Криму, я пам’ятаю, хотіли для знайомих з Канади у 1997-98 роках знайти листівку українською мовою – це було неможливо
Олексій. Після анексії Криму: “Я цим людям не співатиму”
З українським паспортом у Волгограді набагато простіше жити, ніж з українським паспортом десь у Криму
Світлана. “Я двічі відмовилася від російського громадянства”
Іноді я кажу дурниці, але я хочу, щоб мене за ці дурниці не вбивали, не саджали за ґрати й не карали. Мені дуже важливо називати речі своїми іменами, це те, чого не можна робити зараз у Криму
Три подружки
Через події в Україні вони подорослішали швидше, але все ж лишилися тими самими невгамовними, амбітними, щирими українськими підлітками
Марина. “Я в Луцьку знову почала малювати”
Спочатку дуже важлива опора, яка допомагає у важкій ситуації. Далі ти вже можеш рухатися самостійно. З’явиться людина, якій ти потрібніша
Влад. “Різні є “донбаські”
Якби я не виїхав, я б не скоро десь побував і подорожував. Ця вимушеність дала мені можливість поїздити по Україні, покинути насиджене місце та почати нове життя
Оксана. Хмельницька фея для переселенців
Я тринадцять разів переїжджала. Виявляється, що більшість людей, які переселились зараз, вони ніколи нікуди не виїжджали з міста, не змінювали місце проживання...
