Жодного місяця без інциденту: як і на кого ультраправі нападали минулого року

Протягом 2019 року в Україні зафіксували 137 випадків прямого тиску та насильства з боку ультраправих організацій. Найбільше – 57 – інцидентів були скеровані проти людей, а серед найактивніших нападників опинилися представники С14 та “Національного корпусу”.  

Такими є дані моніторингу, проведеного громадською організацією “Інститут Республіка” за підтримки Фонду Рози Люксембург в Україні.  

ZMINA коротко переповідає результати дослідження. 

Як збирали дані 

Дослідження охоплює період із 14 жовтня 2018 року до 14 жовтня 2019-го. Для того аби зібрати інформацію, автори щоденно моніторили повідомлення в національних, макрорегіональних, місцевих ЗМІ, активістських сайтах та соціальних мережах. 

За рік моніторингу, йдеться у звіті, не було жодного місяця, в який соціологи не зафіксували б випадків ультраправого насильства. 

У дослідженні використано два поняття – конфронтація та насильство. Під першим мають на увазі протестну активність, яка не має на меті безпосереднє заподіяння шкоди людям або майну. Йдеться про блокування, штовханину, захоплення приміщення, перешкоджання проведенню заходів без застосування сили тощо.

Друге ж, відповідно, стосується дій, що безпосередньо завдають шкоди людям або майну: напади, побиття, пошкодження або знищення майна, бійки, стрілянина, вбивства, вандалізм та інше. 

Про що свідчать цифри 

За словами Оксани Дутчак, соціологині та координаторки дослідження, його результати свідчать про системну проблему з ультраправим насильством, яке відбувається через бездіяльність або й за потурання з боку правоохоронних органів:

“У таких умовах ультраправі відчувають свою безкарність, використовуючи, зокрема, силові методи, становлять загрозу для ЛГБТ-людей, етнічних меншин, намагаються обмежувати свободу слова та право на свободу мирних зібрань, право мати певні релігійні погляди та чинять позасудові розправи”. 

Відзначили у звіті й те, що за час роботи Арсена Авакова на посаді міністра внутрішніх справ відбулася часткова інтеграція радикальних правих груп до силових відомств країни й активна співпраця між ними та МВС. Зокрема, з Аваковим пов’язують діяльність “Національних дружин”. Натомість сам міністр звинувачував СБУ в співпраці з С14 та іншим ультраправим угрупованням, зазначають у документі. 

Отже, згідно з результатами моніторингу, більшість інцидентів – 89 – стосувалися насильницький дій – пошкодження або знищення майна (32) та нападів і побиття людей (57). Щонайменше 46 жертв таких дій дістали травми. 

Решта випадків –48 – мали характер конфронтації: блокування, штовханина, захоплення приміщення, перешкоджання проведенню заходів тощо.   

Що стосується географії, то більшість випадків трапилась у Києві – 53, у Харкові – 18, Львові – 11, Одесі – вісім, Дніпрі – сім, у Херсоні та Кривому Розі – по чотири, Кременчуці, Житомирі та Запоріжжі – по три. 

Утім, поодинокі інциденти відбувалися й у інших містах та населених пунктах України.  

Найчастіше до насильницьких дій та прямого тиску вдавалися представники організацій “С14” та “Національний корпус”, а також “Традиція і порядок”, “Невідомий патріот”, “Фрайкор”. 

Якщо говорити про насильницькі дії, то до моніторингу, наприклад, увійшли події під час Маршу за права жінок. Тоді “Традиція і порядок”, “Сокіл”, “Братство” та “Катехон” проводили паралельний протест біля пам’ятника княгині Ользі. Згодом праворадикали почали штовхати учасників феміністичного маршу, ламати транспаранти, кидати піротехніку. У результаті поліція затримала трьох нападників, а ще трьох праворадикалів правоохоронці заблокували.  

З найбільш резонансних інцидентів у дослідження, зокрема, потрапив і напад на гея – ветерана АТО Василя Давиденка. На початку минулої осені поруч із домом його побили п’ятеро чоловіків. За фактом заяви потерпілого київська поліція відкрила кримінальне провадження з попередньою кваліфікацією за статтею 161 Кримінального кодексу – про дискримінацію. А це вкрай рідко трапляється в подібних злочинах. 

Намагались ультраправі й “цензурувати” мистецтво. Так, у лютому минулого року вінничанин Юрій Хорт порізав ножем виставку осучаснених портретів Тараса Шевченка на однойменній станції київського метрополітену.

Потрапили до звіту й випадки тиску на засоби масової інформації та спроби обмежувати свободу слова. Йдеться, наприклад, про те, як улітку С14, “Національний корпус” та “Гонор” закидали петардами будівлю NewsOne через телеміст із російським каналом “Росія-24”, пізніше скасований через погрози журналістам. Під час акції праворадикали також спробували напасти на журналіста видання “Страна.юа” Кирила Малишева, але втрутилася поліція.  

Координатор проєкту “Без кордонів” Максим Буткевич зазначає, що у своїй риториці нападники часто апелюють до того, що дотримуються “патріотичних переконань”:

“Ми розуміємо, що і поруч з Україною, і в її нещодавньому минулому є багато прикладів авторитарних режимів, які систематично порушували права на свободу слова та вираження поглядів, на мирні зібрання. Бачимо, що створюється саме така практика: зробити можливим систематичне порушення однієї чи іншої свободи, але під гаслом протистояння режимам, які вдаються до аналогічних дій”, – пояснює правозахисник.  

Продовжують ультраправі вчиняти й напади на ґрунті расової, етнічної ненависті та антисемітизму.  

Наприклад, у вересні минулого року в Голованівську Кіровоградської області осквернили меморіальний комплекс жертвам Голокосту. На меморіалі, спорудженому на місці страти нацистами понад дев’ятисот євреїв під час Другої світової війни, зобразили свастики та написали антисемітські слогани. 

Об’єктами ультраправого насильства стають також компанії та дрібний бізнес, радянські пам’ятники, офіси політиків та політичних партій, російські посольства, церкви, державні інституції, майно ромів та адвокатів, художні виставки.  

 

Конфронтаційні ж дії ультраправих переважно стосуються політичних партій та політиків, державних інституцій та правоохоронних органів, а також феміністичних або ЛГБТ+ активістів. 

 

Автори моніторингу зазначають, що інцидентів, пов’язаних з такою діяльністю ультраправих, може бути більше. Так, до звіту ввійшли й декотрі “невидимі” випадки насильства, які майже не висвітлювали в ЗМІ. Наприклад, у липні 2019 року в Одесі  п’ятеро представників “Нацкорпусу” напали на хлопця, який критикував їхню організацію в соцмережах. Напад знімали на відео, на якому видно, як праворадикали ведуть хлопця “для розмови”, а згодом б’ють ногами та погрожують убити. 

Максим Буткевич зауважує, що постраждалими від ультраправого насильства можуть бути й інші групи. 

“Аби набути популярності, вони чинять насильство щодо груп, маргіналізованих у суспільстві. Наприклад, щодо наркозалежних. На таких атаках можна підняти собі реноме поміж місцевих мешканців, зробити імідж таких собі захисників суспільної моралі. Я особисто отримував повідомлення про насильство стосовно секс-працівниць”. 

Правозахисник наголошує: те, що низка угруповань вважає насильство не лише прийнятним, але й пріоритетним засобом боротьби з тими, хто їм не подобається, – це факт не новий.

Утім, пояснює він, занепокоєння спричиняє те, що тенденція зберігається, а переважна більшість насильницьких дій та конфронтації не отримують належної оцінки з боку правоохоронної та судової систем: 

Така бездіяльність ставить під загрозу багатьох людей, деякі з яких можуть і не знати сьогодні, що завтра стануть об’єктом насильства.