Забуті ВІЛ-українці із зони АТО
Близько 10 тисяч ВІЛ-інфікованих українців опинилися під загрозою погіршення стану здоров’я чи навіть смерті через переривання лікування. Про це заявляють представники Всеукраїнської Мережі людей, які живуть з ВІЛ (Мережа ЛЖВ).
Так, на території Донецької області проживають близько 10 тисяч ВІЛ-інфікованих, які отримують лікування, й 2500 – у Луганській області. Однак через ситуацію на сході країни, зокрема, розділення цих областей на дві зони контролю, ускладнено своєчасне надання лікарських препаратів. За словами Олега Проніна, голови правління Луганського обласного відділення Мережі ЛЖВ, Луганська область де-факто забезпечена препаратами, але склад із ліками знаходиться на території під контролем ЛНР – в обласному центрі, і доставку в районні центри не можна здійснити.
Самі ж люди не взмозі пройти блокпости, щоб дістатися “своїх” кабінетів з видачі ліків. Тож пацієнти вимушені виїжджати у харківську прикордонну зону, там стають на облік, щоб отримати життєво необхідні препарати. Про це каже Сергій Дмитрієв, голова правління Харківського обласного відділення Мережі ЛЖВ. Оскільки розподіл цих медичних препаратів здійснюється строго за квотами для кожної області, то Харківська область опинилася під загрозою нестачі лікарських препаратів для всіх, хто отримує АРТ-терапію (антиретровірусну терапію). Також, за його словами, збільшиться потік “пацієнтського туризму” у Харківську область за рахунок повернення ВІЛ-інфікованих громадян України, які спочатку виїжджали до Росії. “За законодавством Російської Федерації ВІЛ-позитивним мігрантам лікування не надається й суворо контролюється пересування по території країни. Усі вони повернуться сюди“, – наголошує Дмитрієв.
Інша проблема, про яку заявляють представники Мережі ЛЖВ, – неспроможність держави провести тендер для закупівлі медичних препаратів для ВІЛ-позитивних людей, оформити договори, перерозподілити квоти з урахуванням міграційних процесів в Україні, своєчасно доставляти препарати СНІД-центрам. “Мережа ЛЖВ уже провела тендер й оформила договір на закупівлю препаратів, держава цього не зробила. Коли зробить? Невідомо. Можна тільки уявити, скільки пацієнтів будуть вимушені перервати лікування… тільки через недбалість держави“, – каже Ірина Агеєва, керівник департаменту комунікації, політики та адвокації ВБО “Всеукраїнська мережа ЛЖВ”. Експертка зауважує, що гроші на це є – тільки слід виконувати свої зобов’язання.
Наразі цей тягар несуть громадські організації та волонтери. Ярослав Стрельников, голова правління обласної благодійної організації “Варіант” каже, що не один раз домовлявся і з українськими військовими, і з представниками ДНР, аби тільки доставити препарати ВІЛ-позитивним людям: “Я скажу так: мені байдуже, із ким домовлятися. У мене є земляки – і з одного боку, і з іншого… Я знаю одне, що їм треба ліки. Це головне“.
В Луганській області, за словами Лєри Рачинської, члена правління Луганського обласного відділення ЛЖВ, через бойові дії й неконтрольованість ситуації може відбутися новий виток неконтрольованої епідемії через відсутність в продажу засобів контрацепції, а також протитуберкульозних засобів. Тож питання нестачі препаратів для ВІЛ-позитивних людей у Донецькій, Луганській чи Харківській областях – це не суто проблеми 10 тисяч осіб, а й безпеки здоров’я громадян України, які далекі від війни на сході.
До слова, остання поставка препаратів, наприклад, у колонії була здійснена державою 28 квітня, від волонтерських організацій – 28 жовтня. Але скоро не буде вже що доставляти й… кому, якщо держава своєчасно не відреагує на заклики громадськості.
