Вісім років у суворих умовах: як виживає в колонії політв’язень з Чаплинки Володимир Якименко
У День Незалежності України з полону окупантів вдалося повернути кількох політв’язнів, за чиє звільнення роками боролися рідні, зокрема кримського активіста Костянтина Давиденка, журналіста УНІАН Дмитра Хилюка, ексмера Херсона Володимира Миколаєнка.
Але в російській неволі досі залишаються тисячі українців – цивільних бранців Кремля. Їхнє життя та здоров’я повністю залежать від окупантів. Проконтролювати ставлення до них у колоніях та в’язницях РФ чи на окупованих територіях майже неможливо, як і вплинути на ситуацію. Українці в полоні чекають на обмін, розуміючи, що для них це чи не єдиний вихід з їхнього нинішнього пекла.
Один з політв’язнів – Володимир Якименко, таксист та активіст “Автомайдану” із села Чаплинка на Херсонщині. Чоловік допомагав українській армії на Донбасі та кримчанам, які 2014 року залишали півострів через російську окупацію. Російські силовики затримали його 11 червня 2017 року, коли він учергове перетинав адміністративну межу з півостровом. Звинуватили в транспортуванні наркотиків, які насправді йому підклав пасажир. У перші дні українця катували, щоб отримати зізнання. Підконтрольний Кремлю суд у Криму дав чоловіку п’ятнадцять з половиною років колонії. Про бранця Кремля в Україні дізналися лише наприкінці вересня 2019 року.
Виданню ZMINA вдалося дізнатися безпосередньо від Володимира Якименка про те, в яких суворих умовах утримують політв’язня, хто з українців потрапляє до колонії в Саратовській області сьогодні, яких знущань вони зазнають і чи вдається їм підтримувати зв’язок з Україною.
Окупанти тримають Володимира в так званих суворих умовах тримання (російською – СУС) у виправній колонії № 4 міста Пугачов Саратовської області. У приміщенні розміром 70 квадратних метрів живуть 84 людини. Прогулянка – три години на день. Хтось із в’язнів потрапляє в суворі умови раз на рік, хтось – раз на два роки. Якименка поміщають сюди щомісяця. Основна причина – принципова відмова працювати в колонії.
Раніше чоловіка дуже часто відправляли до штрафного ізолятора (ШІЗО), але після того, як він порізав вени на знак протесту проти умов утримання, до нього стали допускати адвоката. Згодом той домігся, щоб його вивели із ШІЗО й перевели до СУС.
Зв’язок Володимира з Україною офіційно відсутній. Він має право на передачу два рази на рік, але передати її немає кому. Листи отримує, але з великим затримуванням і тільки ті, які пишуть з території РФ.
Чоловік страждає на постійний біль у шлунку через погане харчування. Він каже, що годують у колонії “дуже погано”. Хліб сірий, з борошна з фуражної (кормової для худоби) пшениці. Іноді зерно заражене паразитарним головневим грибком, тоді хліб смердить оселедцем.
Попри те що через постійне перебування в ШІЗО та СУС стан здоров’я Володимира суттєво погіршився за час ув’язнення, жодного лікування він не отримує. За його словами, коли він звернувся до співробітника колонії по допомогу, той відповів, що його “немає кому водити на лікування”.
Якось один з охоронців купив ліки на прохання Володимира, але їх не прийняли й не передали політв’язню. Він розповів, що коли час від часу колонію перевіряє спеціальна комісія, то керівництво звітує їй, що ліки в колонії є, і навіть показує їх, але коли ліки потрібні для лікування в’язнів, то їх ніби немає.
Володимир каже, що співробітники ШІЗО часто провокують ув’язнених українців. Наприклад, ведуть у камеру зі словами: “Скоро всіх нацистів-хохлів так водити будемо”.
Одного разу Якименко сидів у ШІЗО з іншим в’язнем. До того звернувся охоронець і спитав: “А ти опера Антона пам’ятаєш? Ось він відео скинув, як хохлам вуха обрізає”.
Самого Володимира співробітники колонії кличуть “Бандера”, “Азовець”, “Нацист”, “Хохол”.
“Співробітниці в санчастині говорив про болі в шлунку. Інша співробітниця спитала: “З Хохляндії?” А я їй – ні, з України. Вона у відповідь: “Хохлів треба вбивати”. Ставлення до тих, хто має проукраїнську позицію, дуже погане. До тих, хто з проросійською, більш-менш нормальне”, – розповів політв’язень.
Керівництво колонії тисне на Якименка, оскільки він категорично відмовляється працювати. Каже, що совість не дозволяє переступити через свої принципи:
“На країну-агресора не буду працювати. З часів Київської Русі козаків майже не брали в полон, тому що їх простіше вбити, чим годувати, бо вони в полоні ніколи не працювали”.
Політв’язень розповів: начальник колонії заявляв, що принципово змусить його працювати. Через це Володимир різав вени. Один зап’ясток досі занімілий. Чоловік думає, що пошкодив сухожилля, оскільки поріз на цій руці був глибокий – 12 см, на іншій – 10 см.
Володимир і досі спілкується, як він каже, “херсонським суржиком”. Тож охорона часто “прискіпується” до нього й через це.
Чоловік стверджує, що в колонії утримують багато цивільних українців: з Херсонської, Запорізької областей, Криму, трохи є жителів Донецька та Луганська. Військових теж чимало. Іноді іншим бранцям вдається приходити до Володимира під приводом щось полагодити в СУСі. Через них чоловік дізнається, що відбувається у в’язниці.
Щодо новин ззовні, а особливо з України, то це величезна проблема. Ув’язненим можуть цілими днями показувати російську пропаганду по телебаченню. Лише іноді можна отримати якусь інформацію через тих, хто нещодавно потрапив до колонії, каже Володимир.
Він також розповів, що загалом на політв’язнів, які мають проукраїнську позицію, дуже тиснуть. Мало таких, хто може вистояти після тортур, побиття, знущань і не зламатися. Наприклад, під час кожного обшуку людину повністю роздягають, знімають на камеру й кажуть, що, якщо буде “багато обурюватися”, ці записи підуть в інтернет.
Але найбільше дух падає не від цього, каже Володимир, а тоді, коли бачиш, що тих, хто сидить три-чотири, шість років, міняють, а хто довше – ні.
“Здається, що ти нікому не потрібний, країні нашій. Хотілося б, щоб влада звернула на нас увагу і забрала, як тих, хто утримується кілька місяців або років”, – говорить він.
Каже, це добре, що багато вже забрали політв’язнів з Донецька, Луганська:
“Але ж дивишся – наступний обмін, а нас знову в списках немає. Падаємо духом. Несправедливо це. Але все одно віримо, що рано чи пізно повернемося. Здоров’я вже не те, хронічні хвороби після цих ізоляторів, умов. Але ми надіємося, що повернемося додому живими”.
***
Близькі політв’язня розповіли ZMINA, що востаннє чоловік виходив на зв’язок близько двох тижнів тому. Уточнили, що Володимира завдяки адвокату вдалося витягнути із ШІЗО й перевести назад у СУС місяць тому.
Вони вкотре нагадали, що стосовно обміну звертались і в Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, у Національне інформаційне бюро, і до Омбудсмана.
“У списках він був ще до початку повномасштабного вторгнення, але, як бачимо, саме цю категорію увʼязнених дуже тяжко повернути. Слава Богу, останні обміни дають надію на те, що все-таки це можливо, тому сподіваємося”, – сказали близькі.
