Хто найбільше тисне на активістів і що допомагає вистояти: результати дослідження 

Щороку 10 грудня світ відзначає Міжнародний день прав людини – дату, яка нагадує не лише про універсальність прав і свобод, але й про постійний обов’язок їхнього захисту. Для України цей день набуває особливого значення, адже в умовах війни права людини стають не абстрактним набором цінностей, а необхідною передумовою нашої перемоги та відновлення. Право на життя, безпеку, справедливість, свободу слова, участь в ухваленні рішень – це те, за що українці платять найвищу ціну на фронті та в цивільному житті.

Дослідження Центру прав людини ZMINA показує: попри силу громадянського суспільства та зростання довіри до волонтерів і активістів загрози та тиск на них не зникають. Навпаки, лише 17% активістів кажуть, що рівень свободи зріс, тоді як майже половина (44%) відчувають суттєві перешкоди у своїй діяльності. Війна, яка мала б об’єднати суспільство проти зовнішнього ворога, подекуди стала інструментом для зловживань і обмежень усередині країни. 

Тож сьогодні постає важливе запитання: як забезпечити права тих, хто захищає права інших? А також наскільки держава готова не лише декларувати цінності демократії, а й створювати механізми, які б реально захищали активістів? І головне – чи здатна влада чути громадянське суспільство й розглядати його як союзника, а не внутрішнього ворога і критика? 

У цьому матеріалі коротко розповідаємо про поточний стан громадянського суспільства в Україні, спираючись на дослідження, проведене Центром прав людини ZMINA.

Головною загрозою для активістів залишаються правоохоронні органи та місцева влада

За даними дослідження, 71% активістів хоча б раз стикався з перешкодами, а головним джерелом загроз називають правоохоронців та посадовців різних рівнів. Ці дані суперечать очікуванню, що влада та поліція виступають партнерами громадянського суспільства. Натомість саме вони найчастіше або тиснуть безпосередньо, або ігнорують звернення, або ж прикривають тих, хто чинить переслідування.

Один з експертних коментарів у дослідженні описує поширену практику: “не те говорите”, “це не наша компетенція”, коли активісти намагаються отримати інформацію чи реакцію на конфлікти. Відсутність діалогу стає формою тиску. Ця тенденція схожа на бюрократичну стіну, яка змушує людей витрачати ресурси, нерви та час замість відстоювання прав інших.

Дослідження на замовлення Центру прав людини ZMINA провів Центр якісних досліджень у травні-серпні 2025 року методом експертних тріад та онлайн-анкетувань. Інфографіка: Центр прав людини ZMINA

Правоохоронці також використовують воєнний стан як привід не надавати інформації, блокувати заходи або “не бачити” погроз, що особливо поширено щодо антикорупційних ініціатив – 84% фіксують таку практику. Закон дозволяє владі обмежувати права людини під час війни, але його використання як інструмента для приховування зловживань руйнує саму логіку прав людини. Відповідно, це створює парадокс, коли держава декларує боротьбу з корупцією, а правова система одночасно блокує тих, хто реально її веде. 

“У нас є активістка з Полтавської області, яка протистоїть корупційним схемам в органах місцевого самоврядування та захищає довкілля. Влітку 2024 року їй стріляли по вікнах, а згодом ущент спалили авто. За півтора року винуватців так і не знайшли”, – розповідає проєктна менеджерка Центру прав людини ZMINA Ірина Юзик. 

Найуразливішою групою є антикорупційні активісти

40% представників антикорупційного сектору кажуть, що стикаються з тиском регулярно, а 76% вважають, що ситуація погіршилася за три роки. Антикорупційники відзначають системність переслідувань – від ненадання інформації, маніпуляцій у медіа, псування репутації до позовів і навіть фізичного тиску. Як зазначено в одному з експертних коментарів, “що більше грошей, то більший тиск”.

Дослідження на замовлення Центру прав людини ZMINA провів Центр якісних досліджень у травні-серпні 2025 року методом експертних тріад та онлайн-анкетувань. Інфографіка: Центр прав людини ZMINA

Характерним є також використання SLAPP-позовів і для тиску на активістів, які блокують їхню громадську діяльність на роки. До того ж такі позови відчутно впливають на фінансове становище журналістів та активістів, бо вони мають сплачувати судові витрати, а іноді, після ухвалення рішень не на користь активістів, і компенсувати заявникам моральну шкоду, яка сягає десятків тисяч гривень. Особливо це боляче б’є по регіональних активістах і журналістах, яким складніше зробити свою історію публічною й отримати захист від громадських організацій. 

“У нас є показовий кейс закарпатських активісток, які виступають проти знищення Карпат, проти агресивної забудови гір промисловими майданчиками. Вони зіткнулися з дискредитаційною кампанією в соцмережах та недобросовісних медіа, із цькуваннями та фізичними погрозами. А також кожна з них отримала SLAPP-позови, навіть не по одному“, – пояснює Ірина Юзик. 

Крім того, у дослідженні наголошується, що антикорупційні активісти активно користуються правовими механізмами, але оцінюють їх як малоефективні. Це означає, що вони продовжують боротися за допомогою цих механізмів, хоча не вірять у результат і їхню дієвість. 

ЛГБТІК+-активісти стикаються з різноманітним тиском, зокрема фізичним насильством

Хоча загальна інтенсивність загроз для ЛГБТІК+-активістів нижча, ніж в антикорупційного сектору, форми тиску значно різноманітніші, включно з фізичним насильством, репутаційними атаками та залякуванням у соцмережах. 

Головним джерелом загроз є ультраправі угруповання – на них указали всі опитані представники цієї групи. Показовим є й те, що правоохоронні органи неохоче розслідують такі напади. Активісти свідчать, що поліція часто не фіксує мотиву ненависті, що робить злочини “невидимими”. Це означає, що насильство не просто відбувається – воно нормалізується, переконані правозахисники. 

Дослідження на замовлення Центру прав людини ZMINA провів Центр якісних досліджень у травні-серпні 2025 року методом експертних тріад та онлайн-анкетувань. Інфографіка: Центр прав людини ZMINA

“За 2025 рік ми маємо понад 40 випадків нападів на представників та представниць ЛГБТІК+-спільноти. І це злочини саме на ґрунті ненависті, саме через ознаки сексуальної орієнтації чи гендерної ідентичності. Цей моніторинг і статистику вже багато років веде правозахисний ЛГБТ-центр “Наш світ”, не правоохоронні органи”, – каже Ірина Юзик. 

У дослідженні фіксується нова тенденція: формування нових ультраправих осередків, частина яких може бути пов’язана з політичними процесами у світі та потенційними російськими впливами. Це створює ризик появи централізованих структур з ідеологією ненависті. Попри це у сфері прав ЛГБТІК+ є позитивні зрушення: суспільна думка щодо прав цієї вразливої категорії змінюється в бік покращення, а можливість ухвалення законів про злочини ненависті та цивільні партнерства стала частиною політичного дискурсу. Це означає, що прогрес можливий, але тільки якщо держава почне не ігнорувати загрози, а документувати та карати нападників.

Активісти малих громад стикаються з меншим тиском, але мають обмежені знання та ресурси

Найменш загроженою групою виявились активісти, які працюють із вразливими категоріями населення в малих громадах. Лише 28% указують на системні перешкоди, хоча майже половина хоча б раз їх відчували. Важливо інше: ці активісти часто мають менше юридичних знань та інструментів, але оцінюють відомі їм механізми як ефективні.

Дослідження на замовлення Центру прав людини ZMINA провів Центр якісних досліджень у травні-серпні 2025 року методом експертних тріад та онлайн-анкетувань. Інфографіка: Центр прав людини ZMINA

Це пояснюється доступом до місцевих контактів. Вони можуть досягати результатів завдяки особистим зустрічам, солідарності та публічності на місцевому рівні. Проте це також ризик: громадська діяльність у малих містах тримається на людях, а не на інституціях. Якщо люди змінять місце проживання, вигоратимуть, не зможуть продовжувати діяльність, проблеми повернуться. Децентралізація дала громадам більше можливостей, але не гарантувала захисту активістів, які їх реалізують. Отже, головне завдання держави – підсилювати активізм у громадах не фінансами, а знаннями, юридичними інструментами та навчанням. Саме через це 80% усіх активістів хочуть навчатися. 

Головний інструмент захисту активістів – публічність та міжнародна підтримка, а не держава

Найефективнішим механізмом захисту активістів є публічне висвітлення ситуації та міжнародна підтримка, тоді як звернення до влади та правоохоронців найчастіше ігноруються. Це свідчить про те, що держава в Україні поки не виконує своєї базової функції – захисту прав своїх громадян. 

Активісти вимушені використовувати медіа як щит. Тобто замість того, щоб розв’язувати проблему в суді або через офіційні процедури, вони змушені “робити її публічною” для збільшення шансів на реакцію влади.

Водночас ключовий висновок – солідарність працює. Об’єднання громадських організацій, коаліцій, публічні кампанії та адвокаційні ініціативи показують результат. Українське громадянське суспільство сильне не тому, що його захищає держава, а тому, що воно здатне захищати саме себе.

“Кейс закарпатських активісток показовий багато в чому, зокрема в солідарності колег по цеху. Правозахисні центри, зокрема ZMINA, організували активісткам адвокатську підтримку, забезпечили камери відеоспостереження, почали про них говорити на ефірах, давати майданчики для виступів, писати публікації в медіа. І цю жорстоку атаку, організовану проти них улітку 2025 року, вдалось організовано відбити”, – коментує правозахисниця Ірина Юзик. 

Своєю чергою дані дослідження ZMINA свідчать, що громадянське суспільство в Україні сьогодні не лише допомагає державі виживати у війні, а й підсилює її там, де інституції слабкі або бездіяльні. Активісти воюють не зброєю, а правом, справедливістю, допомогою найуразливішим групам, контролем за владою, захистом людської гідності. Однак саме вони стають першими мішенями для тиску й переслідувань. 

Ключовою загрозою залишається не лише зовнішній ворог – Росія, яка прагне знищити українську державу, – а й внутрішні практики, що підривають довіру до держави. Відмова в доступі до інформації, використання воєнного стану як інструмента для обмеження критики, вибірковість розслідувань, байдужість посадовців, репутаційні атаки та безкарність для ультраправих структур – усе це формує середовище, у якому захист прав людини стає ризикованою діяльністю. Ті, хто мав би гарантувати безпеку, нерідко створюють загрози самі або просто не реагують на них.

Попри це активісти продовжують працювати. Їх захищає не правоохоронна система, а солідарність, публічність, об’єднання громадських організацій та міжнародна підтримка. У цьому є сила, але й велика проблема: стійкість громадянського суспільства не може триматися лише на ентузіазмі та самозахисті. 

Саме тому найважливіше завдання на найближчі роки – створити механізми, які реально захищатимуть громадських діячів: від ефективних розслідувань і юридичних інструментів до фізичної та цифрової безпеки, незалежного моніторингу загроз, обов’язкових публічних консультацій і прозорого доступу до інформації. Тільки так права людини перестануть бути теорією, а стануть частиною повсякденної політики. І тільки тоді Україна зможе говорити про перемогу – не лише над ворогом, а й над безправ’ям, яке більше ніколи не має бути нормою.

Методологія дослідження

Дослідження на замовлення Центру прав людини ZMINA провів Центр якісних досліджень у травні-серпні 2025 року методом експертних тріад та онлайн-анкетувань. Загалом у ньому взяли участь 156 активістів та активісток з різних сфер: ті, хто працює з антикорупцією, спільнотою ЛГБТІК+, ветеранськими спільнотами, захищає вразливі групи в малих громадах, дбає про охорону довкілля, протидіє незаконним забудовам тощо. Респонденти(-ки) представляють усі регіони України, підконтрольні українському уряду.