“На автобусі українською було написано “Шкільний”: як сім’ю з Маріуполя депортували до Росії
Під час активних боїв та окупації населених пунктів України російська армія під виглядом “евакуації” забирає людей з підвалів та затримує на вулицях, щоб відправити їх до так званих фільтраційних таборів. Так загарбники намагаються знайти “українських націоналістів” – їх шукають серед пенсіонерів, жінок та навіть дітей. Якщо в такому таборі “доводять”, що людина не “націоналіст”, її депортують до Росії під виглядом “порятунку з-під обстрілів”. Через такий етап пройшла родина Наталії з Маріуполя. Жінка з дев’ятирічною донькою і 22-річним сином опинилися в Росії, сівши, як вони думали, в евакуаційний автобус до України.
Про шлях сім’ї з Маріуполя, яка тепер рахує дні, щоб покинути Росію, виданню ZMINA розповіла своячка Наталії – Альбіна. Вона шукала близьких через соцмережі та разом зі спецслужбами, а тепер готується за першої нагоди забрати родину в безпечне місце.
“Вони виросли разом з моєю донькою Сашею. Вони весь час влітку в нас були. Дівчатка навіть схожі одна на одну”, – каже Альбіна.
Коли Росія почала повномасштабну війну проти України, Альбіна і Саша тримали зв’язок з родичами в Маріуполі. Наталія розповідала про те, як місто постійно бомблять. Та ситуація в портовому місті ускладнювалася все швидше, проблеми зі зв’язком ставали дедалі серйознішими.
На початку березня Альбіні на вайбер зателефонувала Настя. Однак через поганий зв’язок жінка не змогла почути те, що говорить дитина. Тож дівчинка майже одразу записала тітці голосове повідомлення. Казала, що біжить в укриття з подружкою, бо в тої зникла мама. На тлі лунали вибухи. З того вечора Альбіна кілька тижнів намагалася зв’язатися з родичами, але марно.
Після безрезультатних спроб знайти хоча б якийсь зв’язок з рідними, Альбіна подала запит до Служби розшуку дітей. Фотографію дитини почали поширювати у фейсбук-групах Маріуполя, дописи збирали сотні репостів. Саме завдяки цьому в середині квітня дев’ятирічна Настя та її родина знайшлися.
З Альбіною зв’язалася Наталія. Жінка повідомила: її з дітьми та деякими мешканцями Маріуполя відправили до “фільтраційного табору”. Вже там вони дізналися, що їх розшукують, та знайшли телефон, з якого можна подзвонити: номер Альбіни знали напам’ять, адже вона одна з небагатьох близьких людей.
Альбіна пригадує, що коли її родичка Наталія вперше подзвонила з “фільтрації”, то була вкрай небагатослівною. Жінка розповіла, що відбулося після того голосового повідомлення, яке надсилала її донька:
“Їм кілька разів говорили, що буде евакуація. Люди йшли на ту евакуацію, постійно починався обстріл. Вони поверталися в укриття. Знову оголошено евакуацію. Вони виходять – по них стріляють. Кілька разів так було. І от коли вчергове казали, що буде евакуація, то вони просто не виходили вже”.
Родина вже провела 33 дні в підвалі, коли до них зайшли військові без розпізнавальних знаків та сказали, що зараз точно “евакуюють”.
“Наталя та діти взагалі без доступу до інформації сиділи. Не було світла, інтернету, зв’язку. Не знали, чи окупували місто та чи допоможуть їм. Оскільки Наталя є членкинею грецької громади, то вона подумала, що зараз їх вивезуть морем до Греції. Їх посадили в автобус, і Наталя вирішила, що це вивозять українські військові, адже на жовтому автобусі українськими літерами було написано “Шкільний”, – переповідає Альбіна.
Та відвезли їх не до Греції, а в Оленівку, що на 90 кілометрів північніше за Маріуполь. Цей населений пункт окуповано ще з 2014 року. Там росіяни влаштували кілька і незаконних “фільтраційних таборів”: в одному з приміщень виправної колонії та на території колишнього піонерського табору. З розмови Альбіна лише пам’ятає, що в назві табору були “якісь “…зорі”.
Під час “фільтрації” окупанти перевіряли телефони людей, дізнавалися, чи проукраїнська в них позиція, чи є якісь зв’язки з військовими ЗСУ тощо. Від цього залежало майбутнє людини – її могли відпустити або кинути “на підвал”.
Під час перевірки росіяни змусили Наталію “скинути” телефон до заводських налаштувань. Їм дозволили завантажити месенджер Viber і лише інколи під наглядом телефонувати близьким.
Альбіна каже, що, коли Наталія дзвонить до неї з фільтраційного табору, весь час висвічуються різні номери, перетелефонувати на які неможливо. Жінка припускає: ймовірно, це окупанти налаштували спеціально, щоб не можна було відстежити, звідки надходить дзвінок.
За тими, хто проходить “фільтрацію”, майже цілодобово стежать військові зі зброєю. Умов для життя, як розповідала Наталія, в будівлі немає.
“Годували їх тричі на день, жінкам давали дві прокладки на день. Але Наталія казала, що там є російський Червоний Хрест, і його представники нормально до них ставилися”, – говорить Альбіна.
Вона також порадила Наталії обов’язково сфотографувати свою дитину, щоб мати актуальне фото, якщо її знову треба буде розшукувати. Жінка так і зробила та надіслала світлину Альбіни. Та описує, що дитина довго перебувала в негігієнічних умовах, а взуття, яке їй дали, на неї завелике.
22-річного сина Андрія Наталії доводилося постійно накривали ковдрами, коли хтось із військових чи сторонніх людей проходив повз. Вона боялася, що його можуть забрати воювати за так звану “ДНР”. Молодика навіть відправляли проходити медичну комісію.
Після Оленівки Наталію та її двох дітей вивезли до Росії, у Ставропольський край.
“У Наталії зникло свідоцтво про народження Насті. Коли вони приїхали до цього пункту тимчасового перебування в Росії, їй запропонували віддати дитину в дитячий піонерський табір навіть без документів, що її дуже налякало. Не давали навіть адреси того табору, куди хотіли відвезти дитину. Як це зрозуміти? Вони ж там без прав”, – пояснює Альбіна.
Потрапивши до “табору” в Росії, Наталія перестала телефонувати Альбіні. Жінка боїться, що хтось може дізнатися, що та має проукраїнську позицію, волонтерить і що сама Наталія волонтерила для військових раніше, плела маскувальні сітки. За це, каже Альбіна, окупанти могли з нею “щось зробити”. Тож Наталія стала тримати зв’язок лише зі своїм рідним братом Олегом, колишнім чоловіком Альбіни. Саме від нього активістка дізнається останні новини про близьких.
Олег теж жив у Маріуполі, але наразі перебуває в одному з “фільтраційних таборів”. Чоловіка викрали, коли він вийшов з дому. Де саме Олег перебуває зараз – невідомо. Він кілька разів спілкувався з Альбіною через відеозв’язок. Жінка припускає, що його утримують десь на території заводу, бо на відео вона бачила високі, нетипові для житлових приміщень стелі.
“У нас із Сашею є два слова, які ми можоемо сказати в присутності інших людей, вони їх зрозуміють, але не зрозуміють прихованого значення, яке знаємо тільки ми. Коли донька мені каже ці слова, я розумію, що щось не так, є напруженість якась, їй некомфортно фізично або емоційно. Ми, коли були в Маріуполі, передали Олегу ці слова. І ось, коли ми виходили на зв’язок, одне з цих слів він сказав”, – ділиться Альбіна.
Олег в розмовах з нею постійно каже:
“Почекай, Наталія сама тобі подзвонить, коли буде час”.
Він пояснює, що його сестра сама не хоче залишатися в Росії, тож зараз чекає, поки її з дітьми відпустять. Щойно це станеться, вона планує виїхати до країн Прибалтики, звідти – до України.
“Щойно вони скажуть, що можуть їхати, то я одразу вирушатиму до тієї країни ЄС, через яку вони їхатимуть, і забиратиму їх”, – пояснює Альбіна.
Крім того, жінка звернулась із заявою до правоохоронців. Спочатку поліція розслідувала провадження як зникнення дитини. Але потім за справу взялися співробітники Служби безпеки України й перекваліфікували зникнення на викрадення дитини росіянами та примусове вивезення її на територію країни-агресора.
