Як навчити поліцейських не боятися офіційно затримувати?

Років зо два тому до відділку поліції доставили п’ятьох підлітків за те, що шумно поводилися.

Їх тримали у відділку, але ніхто – ані патрульні поліцейські, ані слідчі – не поспішали оформляти затримання. Допоки не втрутився регіональний координатор Уповноваженого ВР з прав людини. Тоді шокувало, що батьків неповнолітніх осіб про затримання ніхто не повідомив, що не було складено протоколу затримання, дітей у відділку тримали “просто так”…

Цю історію можна було б вважати статистичною похибкою, адже все закінчилося добре – підлітків відпустили. Вони не стали жертвами катувань чи підозрюваними у сфальсифікованому кримінальному провадженні. Хоча їхні родичі добряче понервували. Однак, копнувши трохи глибше, з’ясовується, що в Україні більшість затримань, здійснених правоохоронцями, належно не реєструється. Затримані особи перебувають “у тіні”: про порушення їхніх прав ніхто не довідується.

Насамперед ідеться про затримання за статтею 208 Кримінального процесуального кодексу України – про затримання осіб, підозрюваних у скоєнні злочину, без ухвали суду. Тобто на місці скоєння злочину або одразу після нього.

Причин тому чимало. Частина з них законодавчого характеру, інші – через інфраструктуру або управління в самій поліції.

“Відсутність єдиного розуміння ролей: хто здійснює затримання, хто – слідчі дії, хто – прокурорський нагляд та судовий контроль. Різняться й практики: з якого моменту особа вважається затриманою, хто повинен складати протокол про затримання тощо”, – розповідає доцентка Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ Вікторія Рогальська.

Коли затримання все ж таки оформлено, до моменту, коли особа постане перед слідчим суддею для вирішення питання про обрання запобіжного заходу, вона перебуває у відділку поліції або в ізоляторі тимчасового тримання (ІТТ). У цей час їй має бути надано правову допомогу, за потреби – медичну, родичів повинні повідомити про її місцеперебування тощо. Не кажучи вже про неприпустимість маніпулювання вразливим становищем затриманої особи, щоб “витягнути” з неї свідчення.

Задля контролю дотримання цих умов уся інформація щодо затриманої особи фіксується в… купі журналів. Щонайменше – в 11 журналах, і це тільки в ІТТ.

“Часто інформація в них дублюється, що жодним чином позитивно не впливає на ефективність співробітників правоохоронних органів, не полегшує їхньої роботи і не сприяє забезпеченню прав затриманих осіб”, – додає Рогальська.

Як це змінити? Рішення спільно шукають представники поліції та прокуратури, судді й адвокати, юристи і правозахисники на відкритому майданчику для професійної дискусії про кримінальну юстицію JustTalk (за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”). На одній з таких дискусій обговорювали стандарти належної фіксації затримання, зокрема за допомогою такого інструменту, як Custody Records, – системи електронної фіксації всіх дій, що відбуваються із затриманими особами.

Ця система діє з 2017 року в ІТТ Дніпра, Херсона, Кропивницького та міста Сарни. Найближчим часом заплановано її впровадження ще в трьох містах – Харкові, Сєвєродонецьку й Пустомиті (Львівська область).

У ній ключова особа – інспектор з дотримання прав людини (сustody officer), який вводить в єдину електронну базу інформацію про час та умови затримання особи, її переміщення, наявні ушкодження тощо. Також офіцер проводить первинне інтерв’ю із затриманою особою – чи має вона скарги, як із нею поводилися працівники поліції, чи мала вона доступ до адвоката та лікаря. Водночас сustody officer не є слідчим чи оперативним працівником, тож не зацікавлений у зловживаннях в “інтересах правильного розслідування злочину”.

Як показує досвід роботи ІТТ, де вже впроваджено Custody Records, ситуація з дотриманням прав затриманих осіб поліпшилася.

“Ми говоримо про фіксацію місця, часу фактичного затримання. Фіксацію всіх переміщень затриманої особи та її перебування в ІТТ, а також усіх слідчих процесуальних дій… Але найголовніше – уже про перший контакт із поліцейським у процесі затримання особи. Ясна річ, що цей поліцейський має бути натренованим: не просто провести затриманого до камери, а й запитати про всі обставини затримання, перевірити, чи не були порушені права”, – коментує експерт антикорупційної ініціативи Європейського Союзу Сергій Деркач.

“Відеофіксація всіх поліцейських дій дуже збільшує рівень довіри населення до поліції”, – спираючись на американське дослідження, додає експерт. Під час відеофіксації поліцейські працюють більш професійно. А в разі надходження скарг від затриманої особи, їй або її захисникові надається доступ до відеозапису.

Виконавчий директор Експертного центру з прав людини Юрій Бєлоусов додає, що важливо запровадити зручні саме для поліцейських практики, щоб “вони не боялися називати затримання затриманням”:

“Ми всі чудово розуміємо, що просте запровадження на рівні райвідділку системи Custody Records без зміни практики роботи призведе до того, що затримань у цьому відділку не буде. Будуть чудові відеокамери, інспектор, який куритиме цигарки й питиме каву, бо немає затриманих. Щоправда, в сусідніх райвідділках статистика за 208-ю полізе вгору, бо всі почнуть тягти затриманих туди…”

Звісно, постає питання економічного складника таких реформ. Експерти – прихильники Custody Records стверджують, що ця система в довгостроковій перспективі (за 5–10 років) однозначно дасть можливість заощадити кошти (зменшуватимуться витрати на конвой, понаднормову роботу дільничних, пальне тощо), зменшити кількість скарг (а це вже й про захист правоохоронців), зрештою підвищити рівень довіри до поліції.

Ірина Виртосу, Євген Крапивін для ДТ