Власність, гроші та країна реєстрації: які медіа та інтернет-сервіси заборонені під час агресії

У попередньому матеріалі з серії публікацій про ключові положення Закону “Про медіа” експерти Лабораторії цифрової безпеки пояснювали, чому в законі з’явився розділ про особливості регулювання медіа під час агресії, та розповідали про нові категорії забороненого контенту.

Втім, шляхи обмеження російського впливу у 2014–2022 роках були ширшими і не обмежувалися додатковими заборонами щодо змісту інформації. Зокрема, Національна рада послідовно обмежувала ретрансляцію російських каналів. Всього з 2014 року було обмежено трансляцію понад 90 каналів в Україні. З 2015 року фізичним та юридичним особам, які є резидентами держави-агресора, а також юридичним особам, учасниками чи акціонерами яких є резиденти держави-агресора, забороняється засновувати або входити до кола власників телеканалів, радіостанцій та провайдерів програмної послуги. Додатково, до російських каналів та онлайн-медіа застосовувалися санкції на підставі указів президента, а для протидії впливу ворожих медіа на прикордонних та тимчасово окупованих територіях запроваджувалися тимчасові дозволи на мовлення.

У цій публікації розглянемо обмеження і заборони в Законі “Про медіа”, які пов’язані з російською агресією та не стосуються контенту напряму. Зокрема, йтиметься про власність і фінансування медіа, заборону ретрансляції каналів та блокування інтернет-сервісів з потоковим відео.

Кому заборонено володіти та фінансувати медіа?

Стаття 120 закону передбачає, що суб’єктом у сфері медіа в Україні (а це як традиційні, так і онлайн-медіа, а також VOD-сервіси) не може бути:

• фізична особа, яка є громадянином держави-агресора, крім осіб, що мають дозвіл на тимчасове або постійне проживання в Україні;
• юридична особа, зареєстрована у державі-агресорі або з місцезнаходженням в такій державі;
• юридична особа, в якій кінцевим бенефіціарним власником, ключовим учасником чи власником істотної участі на будь-якому рівні ланцюга володіння корпоративними правами є фізична особа, яка є громадянином або резидентом держави-агресора, чи юридична особа, зареєстрована в такій державі або з місцезнаходженням в такій державі;
• юридична особа, що отримує фінансування (кредити, займи, позики, інвестиції, внески спонсорів, благодійні внески, іншу фінансову допомогу) від фізичних осіб, що є громадянами держави-агресора, юридичних осіб, зареєстрованих в такій державі або з місцезнаходженням в такій державі.

Що це означає на практиці? Російські (адже саме Росія на сьогодні визнається державою-агресором) громадяни чи юридичні особи, а також українські компанії, якими безпосередньо або часткою від 2% у яких володіють росіяни чи російські юрособи, або які фінансуються ними, не зможуть отримати ліцензію або зареєструватися як суб’єкт у сфері медіа. У разі, якщо факт наявності у структурі власності росіян буде виявлений після реєстрації чи ліцензування, регулятор матиме право анулювати ліцензію, скасувати реєстрацію або ж подати до суду з вимогою анулювати ліцензію. Ця заборона, загалом, вже діє з 2015 року, і новою є лише вимога щодо заборони фінансування медіа російськими грошима. Тож медіа варто обережніше ставитися до своїх джерел прибутку та обмежити можливість отримання донатів від громадян держави-агресора, аби не втратити можливість працювати в Україні.

Ложка європейського дьогтю: ретрансляція та російські канали

Стаття 121 Закону передбачає, що Національна рада не реєструватиме або ж скасовуватиме реєстрацію іноземним лінійним медіа – тобто обмежуватиме іноземним телеканалам та радіостанціям можливість потрапляння до пакетів провайдерів супутникового чи кабельного мовлення або IPTV — якщо:

• медіа зареєстроване (у тому числі як юридична особа) в державі-агресорі;
• кінцевим бенефіціарним власником, ключовим учасником чи власником істотної участі на будь-якому рівні ланцюга володіння корпоративними правами такого медіа є фізична особа–громадянин держави-агресора;
• виявлено ознаки, що редакційний контроль щодо такого медіа здійснюється фізичними особами–громадянами держави-агресора.

Чому ми написали про ложку дьогтю? Тому що згадані вище обмеження не застосовуватимуться до російських медіа, що зареєстровані на території Європейського Союзу. Положення щодо свободи їх ретрансляції є вимогою Директиви про аудіовізуальні медіапослуги, імплементовувати яку і був покликаний Закон України “Про медіа”. І хоча ЄС допоміг Україні в рамках трьох санкційних пакетів, заборонивши низку зареєстрованих на теренах своїх держав-членів телеканалів з російським корінням, потенційні проблеми входу до українського глядача телеканалів так званих опозиційних росіян залишаються.

На практиці це означає, що провайдери можуть включити такі канали, як “Дождь”, що нині зареєстрований в Нідерландах, до своїх пакетів без будь-яких додаткових реєстраційних дій. Втім, у разі, якщо це відбудеться і Національна рада запідозрить певний канал у наявності згаданих вище ознак та зможе їх належно встановити і підтвердити, то вона зможе обмежити ретрансляцію такого каналу до моменту припинення визнання Росії державою-агресором. При цьому український регулятор матиме невідкладно повідомити про прийняття такого рішення та його причини регулятору країни, у якому таке медіа зареєстроване (у випадку “Дождя” — нідерландському). Такий порядок обмеження ретрансляції є подібним до механізму, який застосовується щодо каналів всередині ЄС за Директивою щодо поширення найбільш шкідливого контенту. Згадаємо ще, що ретрансляція каналів держави-агресора – це грубе порушення для провайдерів аудіовізуальних послуг. Краще їх не ретранслювати та й проблем не мати.

А що з ivi.ru, ОККО та Кинопоиск?

Іншою серйозною проблемою в сфері поширення в Україні російських каналів та іншого контенту, забороненого різними законодавчими актами з 2014 року, були неврегульовані VOD-платформи та провайдери телебачення, що діяли через інтернет. Яскравими прикладами таких платформ є ivi.ru, “Амедиатека”, “Кинопоиск” та “Картина.ТВ”, причому на частину з них вже поширювалися накладені президентом санкції. Завдяки таким сервісам російські канали були доступними на смарт-девайсах та у смартфонах, і з огляду на відсутність легальних механізмів обмеження діяльності таких сайтів за законодавством, виникла потреба запровадити механізми протидії. 

Саме тому законодавець прийняв рішення обмежити діяльність сервісів нелінійних аудіовізуальних медіа та провайдерів аудіовізуальних послуг держави-агресора. Критерії заборони – наявність у структурі власності осіб, які не можуть бути суб’єктами у сфері медіа (про яких ми писали вище) або повна чи переважна спрямованість сервісу на територію та аудиторію держави-агресора. Остання визначатиметься у разі відповідності бодай трьом з встановлених нижче критеріїв:

• використання для надання доступу до сервісів доменних імен в географічних доменах, що вказують на державу-агресора, або в домені .su;
• використання в якості мови інтерфейсу за замовчуванням російської;
• включення сервісу до державних реєстрів аудіовізуальних сервісів держави-агресора;
• базування правил користування та політик сервісу на національному законодавстві держави-агресора;
• можливість оплати доступу до сервісу у національній валюті або за допомогою платіжних систем держави-агресора;
• надання доступу до щонайменше одного іноземного лінійного медіа держави-агресора, забороненого до ретрансляції на території України;
• поширення чи надання доступу на території України до програм, одним із учасників яких є особа, внесена до “чорного списку”;
• поширення чи надання доступу на території України до фільмів, заборонених до демонстрування відповідно до Закону України “Про кінематографію”;
• розміщення реклами, спрямованої на аудиторію держави-агресора.

Буде створений Перелік аудіовізуальних медіасервісів на замовлення та сервісів провайдерів аудіовізуальних сервісів держави-агресора, що поповнюватиметься Національною радою. У разі потрапляння такого сервісу до списку, медійний регулятор звертатиметься до Регулятора комунікаційних послуг (НКЕК) з вимогою заблокувати сайт сервісу, до магазинів мобільних застосунків – з проханням видалити застосунок сервісу на території України, до представників платіжних систем та НБУ – щодо унеможливлення оплати сервісу на території України. Рішення про включення до Переліку може бути оскаржене до суду. Також регулятор матиме право виключити сервіс з Переліку, якщо він більше не відповідатиме згаданим вище критеріям.

Цей захід може значно обмежити той залишковий вплив проросійських наративів, що ще залишається під час початку другого року повномасштабного вторгнення. Його побічним ефектом, з огляду на визначення нелінійних аудіовізуальних медіа, може стати і боротьба з піратськими онлайн-кінотеатрами, що все ще забирають значну частину легального прибутку у гравців VOD-ринку в Україні. Але, якщо ви все ще використовуєте подібні сервіси, мігруйте на Netflix, Megogo та інші неросійські сервіси.

Щось на десерт?

Так, зовсім трішечки. Національна рада отримала право звертатися до Youtube та інших платформ спільного доступу до відео з проханням обмежити доступ до програм заборонених до ретрансляції каналів держави-агресора. Звісно, жодного механізму для примусу платформ регулятор не має, але час від часу платформи самостійно реагують на найодіозніші кейси. Тож сподіватимемося, що це спрацює.

Резюме

Заходи, що застосовуються для заборони російських сервісів, включно з блокуванням сайтів та обмеженням ретрансляції місцевих каналів, є одними з найжорсткіших у міжнародному праві і дозволяються за виняткових обставин. На жаль, на сьогодні Україна перебуває саме у таких обставинах прямого збройного конфлікту та у правовому режимі воєнного стану, що дозволяє більший обсяг дискреції щодо обмеження свободи слова і може виправдати обмеження, що базуються не на змісті опублікованого контенту, а на країні походження медіа. Навіть попри це, у відповідних суб’єктів залишаються можливості для оскарження прийнятих рішень. Іншою гарантією їхніх прав є обмеження застосування цих обмежень у часі.

Максим Дворовий, керівник напряму “Цифрові права” Лабораторії цифрової безпеки