“Вірус червоного квадрата”: як кадетський корпус в “ДНР” став стандартом з перевиховання та мілітаризації українських дітей

У знаковому для Грузії 2008 році на популярній тоді російській блог-платформі “LiveJournal” виникла дивна ідеологія “червоного квадрата”. Авторка порівнювала 13 мільйонів цивільних жертв СРСР у Другій світовій війні з 10 мільйонами нацистської армії. І зробила “арифметичний” висновок: якби кожен загиблий у окупації, у концентраційних таборах чи на примусових роботах у Німеччині забрав із собою одного бійця Третього рейху, перемога настала б автоматично. Отже, за цією концепцією, всім треба бути готовим померти за Батьківщину найбезглуздішою смертю. Тим, хто згоден, пропонували поставити на аватарку червоний квадрат із порядковим номером. У 2014 році цю не надто популярну концепцію підхопили агенти Кремля на Донбасі на кшталт Павла Губарєва. А у 2022 році вона стала офіційною державною політикою як у самій Росії, так і на окупованих територіях України – не “за буквою”, а “за духом”. 

Відомо, що будь-яка епідемія хвороби починається з першого інфікованого – так званого пацієнта zero. І дослідження цього пацієнта дозволяє зрозуміти, як саме лікувати хворобу. У сучасному ж світі подібно до вірусних пандемій можуть розповсюджуватись й ідеології. І вони так само мають “нульового пацієнта”, з якого стартують.

Згідно з дослідженнями Центру прав людини ZMINA, базою для відпрацювання технології з перевиховання та мілітаризації українських дітей у російському неоімперському дусі став так званий кадетський корпус ім. Захарченка у Донецьку.

Розповідаємо, як змінюють свідомість українських дітей у цьому кадетському корпусі і як потім вихованці закладу виступають пропагандистами нав’язаної ідеології.

Перший пацієнт імені першого президента

Заклад, заснований на базі школи, у якій свого часу навчався так званий голова незаконного формування “ДНР” Олександр Захарченко, від початку позиціонувався як інструмент для “повернення дітей у школу”, але на практиці був найпершим на території “ДНР” системним інструментом мілітаризації дітей і перетворення їх на ті самі “червоні квадрати”.

Так, директорка закладу Оксана Целіковська в інтерв’ю телеканалу “Оплот-ТВ” у 2019 році розповідає про “особистісні орієнтири”, втрачені у “часи українізації”, і підкреслює, що корпус виховує “державних (государственных. – рос.) людей”. Однак потім чи то навмисне, чи то випадково використовує ще більш правдивий термін –  “государеві люди”. У Росії 16–18 століття так називали “осіб, зобов’язаних нести військову або адміністративну службу на користь держави” і, закономірно, “служити своїй Батьківщині, де б вони не знаходилися”. Ця ідея особливо пасує навчальному закладу на окупованій території.

У педагогіці корпусу акцент робиться на фізичний розвиток “особистості”, а діти бойовиків так званої ДНР, особливо загиблих, мають пільги для вступу у “елітний” заклад. При всьому пафосі сказаного у школі навчається лише 220 дітей. А отже, вона точно не є інструментом масової мілітаризації.

Проте є пілотним проєктом, або ж patient zero майбутнього вірусу агресивного мілітаризму уже на території всієї РФ. 

Будні донецького кадета 

Виховання у стінах корпусу, тобто колишньої донецької школи №4, відбувається за добре відомим радянським сценарієм: у школі імені онука жінки, яка “пройшла Бухенвальд, Освенцим, Рейк’явік, розвивається “переможний” наратив. 

Тому будні донецького кадета закономірно наповнені “Великою Перемогою” на рівні радянського модернізму. Кадети “малюють Перемогу разом”, створюють смугасту телевізійну картинку під час акції “Георгіївська стрічка”, запалюють свічки на Савур-Могилі у пам’ять “героїв Великої Вітчизняної”, висаджують “тополі Перемоги”. Діти змушені не забувати про День зняття блокади Ленінграда, День пам’яті та скорботи (початку Великої Вітчизняної війни) та зовсім незрозумілий зовнішньому світу “День єдиних дій у пам’ять про жертв злочинів проти радянського народу, здійснених нацистами та їхніми поплічниками у роки Великої Вітчизняної війни”.  

А ще до щоденного життя кадета входять обов’язкові заходи з формування вже геть дикого для цивілізованого світу культу спецслужб.

Від більш “невинного” і певним чином логічного для підшефного цій структурі закладу святкування Дня Федеральної служби безпеки РФ, кадети поступово занурюються у густі “Уроки мужності” від ветеранів ФСБ, зустрічі з ветеранами-чекістами Донбасу та ветеранами органів Держбезпеки загалом. “На десерт” дітям пропонується святкування 102-ї річниці створення органів Всеросійської Надзвичайної Комісії ">і на Донбасі та зустріч з матір’ю “Героя Росії”, що загинув під Херсоном.

Контроль засвоєних знань і “навичок” також проводиться регулярно: під час вікторини до річниці заснування СМЕРШу">і кадетів розбили на 11 навчальних взводів, більшість з яких носили аж занадто красномовні назви: “Нащадки КДБ” (рос. – “Наследники КГБ”), “Ніхто, окрім нас” (рос. – “Никто, кроме нас”), “Пишаюся НКВС” (рос. – “Горжусь НКВД”). 

На жаль, цей набір аматорських план-конспектів, випробуваний на донецьких дітях,  проростає у свідомість і регулярно приносить червоні квадратні плоди. І тоді ми, поглинуті наративом про український Донбас, з подивом бачимо, як 11-річна кадетка Поліна з дитячою безпосередністю і напускною серйозністю зачитує ось такий віршик власного авторства: 

ФСБ наш надежный оплот
 И державы невидимый щит
 Знает точно, что враг не пройдет,
 Пограничник за этим следит.

 А разведчик узнает всегда,
 Что таят на уме хитрецы,
 И потомки хранят города
 От фашистской чумы, как отцы.

До того ж у майбутньому Поліна хоче “стати спецназом”. Буденно так, по-кадетськи. 

Честь і життя

Якщо подивитись на сторінки учнів і випускників корпусу у соцмережах (звичайно ж, виключно російських “Вконтакті” і “Однокласниках”), найперше в око впадає слоган “Честь дорожча за життя”. Промовиста теза. Особливо, коли вона вкладена у вуста тих, хто став сиротами через російську агресію у 2014 році. Це знову повертає нас до тих самих “червоних квадратів”. От тільки навіть глибока перевірка не такого вже й великого списку випускників корпусу показує, що фронтова смерть під вогнем ЗСУ – це не їхня доля.

Натомість візити у “союзнодержавну” Республіку Білорусь і численні мілітарні заходи на всій велетенській території РФ так само, як і кар’єрне зростання у лавах російської пропаганди, – звичний вектор для колишніх і нинішніх кадетів. Їхня функція у головному плані путінського режиму – нести вірус мілітаризму дітлахам “неосяжної”. На сцені перед своїми однолітками з білоруських військово-патріотичних клубів (ВПК) або перед об’єктивами камер російських телеканалів ці діти емоційно розповідають про розстріляного “азовцями” тата та прагнення “хвилинки тиші” після багаторічних обстрілів. Усе, що вони говорять, має на меті сформувати у мінських та московських дітей важливе для сучасної РФ розуміння: помирати за імперські амбіції авторитарного лідера  – та сама “честь”, що дорожча за життя. А всі нації не під контролем Кремля – вороги, заради знищення чи підкорення яких варто помирати. 

Проте мета кадетів, цих “дітей російської Спарти“, – не воювати самим. Їхнє завдання – переконати інших. Що війна – це нормально, а смерть – не проблема. Адже ці дітлахи бачили “правду” на території вдесяте розбомбленого Донбасу. А отже, її маєте побачити і ви. І зробити ті самі висновки. 

Педагогіка політруків 

У корпусі ім. Захарченка існує на перший погляд безневинна посада заступника директора з виховної роботи. Її посідає Олена Левицька, яка проте займається геть не організацією позакласних заходів та шкільних вистав. Ще у 2021 році Олена Олександрівна стала однією з ключових організаторів незаконного переміщення українських дітей на територію Республіки Білорусь. 

З початком повномасштабного вторгнення РФ в Україну Левицька починає брати участь у масштабному “педагогічному проєкті” – перетворенні дітей з окупованих територій України на громадян “нашої великої Батьківщини”, що включає у себе не лише РФ, але й Республіку Білорусь як частину Союзної держави. Її соратником (чи співучасником?) вже третій рік поспіль є Олексій Талай – білоруський паралімпієць та пролукашенківський громадський діяч, який наразі знаходиться у санкційних списках ЄС та США. 

У чому секрет Левицької? Справа у тому, що заступник директора з виховної роботи у “ДНР” традиційно виконує функцію радянсько-армійського політрука: обмотує дітей георгіївськими стрічками, розповідає від їхнього імені про жахливі обстріли Донбасу і, звичайно ж, може повторити подвиг дідів-НКВДистів у Берліні.

Все б нічого, якби реіндоктринаторка і мілітаризаторка не застосовувала таку ж логіку до зовсім маленьких дітей – від 8 до 10 років.  

Ознайомлення дітей зі зброєю і військовою технікою, зустрічі з “героями СВО” і всюдисуще “Zа Батю!” (“Батя” – позивний патрона корпусу Олександра Захарченка) не викликає у педагогині, яка колись хотіла досліджувати розвиток творчих здібностей молодших школярів, жодних етичних і моральних дилем. Ймовірно, тому Левицька легко побудувала дружні стосунки з прихильником брутальних тілесних покарань дітей Олексієм Талаєм.

Вірус “червоного квадрата” у дії 

Якщо довго спостерігати за Левицькою, можна помітити, що поряд з нею часто фігурують ті самі кадети: Юлія Дьоміна, Анастасія Хаунова і Рафік Султанов. Ця трійця якнайкраще демонструє результати роботи кадетського корпусу.

Вже кілька років випускниця кадетського корпусу Юля Дьоміна відома донецьким прихильникам проросійської медіакомпанії “Оплот ТВ” під позивним “Ріфма”. Вона “піднімає бойовий дух” російських солдатів на так званому “Солдатському радіо”. Для неї, народженої у середині “нульових”, Україна завжди існувала виключно у ролі ворога. Саме тому Юля часто супроводжує Левицьку у Білорусі, де розповідає про “жахіття і жорстокість українських обстрілів” і про необхідність боротись з “українським нацизмом”. А у своєму відкритому телеграм-каналі побивається через друга дитинства: “Ванька, з яким ми ходили до театру, дарували один одному валентинки, будували халабуди й ховались під деревами від дощу, – щирий патріот та боєць ЗСУ. Сумно мені від цього. Дуже”.

Інший спосіб розповсюдження вірусу “червоного квадрата” обрала Анастасія Хаунова. У 2022 році 15-річна дівчинка прославилась як голова і організатор так званого волонтерського підрозділу “Єдінічка”, за що отримала титул “дитини-героя”, медаль “За виявлену мужність” та право займатись пропагандою, фотографуючись з бойовиками так званої ДНР для білбордів загальноросійського проєкту “Герої з нашого двору”. У інтерв’ю з приводу отримання нагороди Настя з дивною посмішкою розповідає, як вони роблять окопні свічки, маскувальні сітки і допомагають перев’язувати рани солдатам окупаційного контингенту у шпиталі. Виявляється, що у 15-річної дівчинки бувають секретні розмови з пораненими чоловіками, а зміст цих розмов має залишитись поза публічною увагою…

Щодо Рафіка, то професійний спортсмен з дитинства, борець, він стає доказом тези директорки кадетського корпусу Оксани Целіковської про акцент на фізичному розвитку і відсутність у школі талантів інтелектуального характеру. Окрім участі у  проєкті “Герої з нашого двору”, Рафік також балотується у молодіжний парламент як активіст “Двіженія пєрвих” (рос. – “Движение первых”). І єдине, що об’єднує хлопця, за плечима якого чимала спортивна кар’єра в Україні у довоєнні часи, з його подругами, – завдання розповсюджувати російські наративи. Яку роль приготувала РФ йому далі – важко сказати. Може, він, так само як Дьоміна і Хаунова, отримає тепле місце серед пропагандистських кадрів. А може, повторить роль Данила Ковальова, випускника кадетського корпусу, який загинув на фронті у лавах окупантів у березні 2022 року. Адже честь дорожча за життя. 

“Юнармія” червоних квадратів

Чому звична для “русского міра” школа привернула нашу увагу? А тому, що невдовзі після початку так званої “часткової мобілізації” у РФ на всіх окупованих територіях з небувалою силою і примусом стартував вже більш глобальний проєкт – “Юнармія”. І стартував не за лекалами умовно-добровільного і нецікавого навіть російським батькам аналогу на території Росії, а саме за стандартами кадетського корпусу ім. Захарченка.

І зараз, два роки по тому, батькам дітей на окупованих територіях дуже важко врятувати свою дитину від потрапляння у смертоносну січкарню мілітаризації та політичної індоктринації. Важко врятувати від перетворення на нових дьоміних, султанових і хаунових. Важко вберегти від інфікування вірусом червоного квадрата, епідемія якого стартувала з пацієнта zеро – кадетського корпусу ім. Олександра Захарченка. 

Більше про кадетський корпус ім. Захарченка та про саму систему перевиховання та мілітаризації українських дітей у російському неоімперському дусі можна дізнатися з дослідження “Вкрадене дитинство: як білоруський режим стирає ідентичність українських дітей через переміщення, перевиховання та мілітаризацію”. Дослідження підготовлене Центром прав людини ZMINA, Регіональним центром прав людини, правозахисною організацією “Вясна” та BelPol за підтримки Freedom House.