В Таганрозі втекли з колони, але на кордоні з Естонією 10 діб катувало ФСБ: маріуполець розповів деталі депортації під виглядом евакуації

Дата: 03 Березня 2023 Автор: Олеся Ланцман
A+ A- Підписатися

Маріуполець Євген Поздняков місяць провів в окупованому місті з обстрілами. Але після того, як росіяни повели в невідомому напрямку двох чоловіків з його будинку, він вирішив виїхати на підконтрольну Україні територію, адже мав чітку проукраїнську позицію та був місцевим активістом. Утім, пообіцявши гуманітарний коридор в Україну, російські військові натомість депортували місцевих мешканців в Ростовську область Росії, звідки планували доправити у віддалені райони країни. Щоб уникнути цього, Євгену вдалось втекти з так званої “евакуаційної колони” на вокзалі Таганрога і вирушити в бік Естонії. Однак на російсько-естонському кордоні його заарештували нібито за опір співробітникам ФСБ”. 10 днів Євгена катували та змусили зніматись у пропагандистському відео.  

Детально про свій шлях і те, як вдалось врятуватись, Євген розповів журналістам ZMINA в Естонії під час їхньої польової місії із документування злочинів депортації. 

Юрист за освітою, IT-фахівець Євген Поздняков у вільний час займався бджолярством: у спадок від бабусі він отримав 7 бджолосімей, а за кілька років в нього їх вже було 14. Тож напередодні війни 23 лютого він поїхав у передмістя Маріуполя смт Кам’янське, щоб подивитись, які роботи треба буде зробити на пасіці до початку весни. У побоювання друзів-військових щодо можливого нападу росіян він не вірив:

“В Маріуполі часто було чути вибухи, адже лінія фронту з 2014 року була поруч. Якихось ознак наступу помітно не було, а десь за два дні до війни, навпаки, було дуже тихо. Тож я поїхав на пасіку”. 

А  близько 4-ї ранку чоловік почув звуки обстрілів й бомбардування. Побачив вибухи, авіацію, в нього було відчуття, що фронт рухається на нього. Тому він вирішив повертатися в місто. 

“Я був у такому стані, що навіть не відчув холоду, коли довелося вбрід перейти водойму”, – згадує Євген. 

До Маріуполя він добирався пішки два дні. Прийшов у квартиру, в якій мешкав разом з мамою. 

“Ми жили, як маріупольці кажуть, у 23-му районі міста, його одним з перших окупували й майже повністю знищили”.

Чоловіка здивувало, що попри те, що район зайняли російські військові, його продовжували обстрілювати російські літаки та артилерія.

Знищений росіянами Маріуполь. 3 квітня 2022 року. Джерело: “Радіо Свобода”

В старій дев’ятиповерхівці, де жив Євген, був резервуар з водою, до них по воду ще кілька днів приходили люди з сусідніх будинків. Тож, поки була вода та запаси їжі, Євген з мамою залишались вдома. Але після того, як навпроти їхнього будинку вщент вигоріла дев’ятиповерхівка, вони вирішили перейти у сховище.

“Це, напевно, був якійсь запалювальний снаряд. В тому будинку загинули багато людей, хоч таких будинків-могил по всьому Маріуполю багато”, – розповідає Євген.

З 2 березня, за словами чоловіка, зник зв’язок, була повна інформаційна ізоляція. Потім російські військові почали ходити по квартирах та арештовувати активістів. Євген впевнений, що в них були списки, бо приходили в конкретні квартири. В будинку, де мешкав Євген, росіяни забрали двох чоловіків:

“Сусід сказав, що приходили й до мене. Про мою відкриту проукраїнську позицію знали майже усі: я брав участь в проукраїнських мітингах, зокрема в мітингу з відзначення річниці визволення Маріуполя. Маю татуювання. Тож зрозумів, чим це небезпечно”. 

Коли по людях пішла інформація про евакуацію на підконтрольні Україні території Євген з мамою й людьми, які були з ними у сховищі, вирішили спробувати виїхати. 18 березня вони вирушили до місця збору біля торгового центру “Порт Сіті”:

“Пройшли один блокпост – все добре, нікого не затримували. Пішли далі. По дорозі до нас підійшов російський військовий, запитав, чи ми на евакуацію, ми підтвердили. Він сказав, що треба пройти ще один блокпост, ми і його пройшли. Люди з позначками “поліція” сказали, куди йти. Ми дійшли – чи то автозаправка була, чи СТО – дочекались транспорту та поїхали”.

Євген вважає, що на тих блокпостах майже й не перевіряли – так, змушували роздягатись, але чи то через дуже великий потік людей, чи через те, що ще не налагодили процедуру перевірки, росіяни були не дуже прискіпливі. 

Руїни ТРЦ “ПортCiті”. Джерело: тг-канал “Мариуполь сейчас”

Військові, що посадили їх в мікроавтобуси з літерою Z, казали, що везуть всіх у бік Запоріжжя. Але людей повезли в смт Нікольське на окупованій території Донецької області.

“Нас розмістили на другому поверсі в якійсь школі, на якій висів триколор. Й стало зрозуміло, що ні в яку Україну ми не поїдемо. Однак питати щось було небезпечно, а вийти було неможливо. У вікно я побачив, що на кожному кроці військові стояли”, – каже маріуполець.

За його словами, в місці розміщення була родина, яка не мала з собою нічого з речей, – мати та два хлопці, один з яких повнолітній. Вони розповіли, що росіяни вигнали їх з дому – прийшли та сказали: “На виход”. Родину спочатку привезли на Виноградне, там розмістили в якомусь Будинку культури. А потім їх одразу повезли у Тулу. Пізніше стало відомо, що родина за допомогою волонтерів змогла виїхати до ЄС.

Взагалі, за словами Євгена, людей в школі на території Нікольського було дуже багато: діти, підлітки, жінки, чоловіки, молодь і літні люди. 

Ілюстративне фото. Джерело: Alexander Ermochenko / Reuters
Наступного дня приїхали 13 автобусів-“пазіків”, в кожний завантажили по 30–40 людей, причому тих, хто приїхав раніше, залишили. В кожному автобусі був військовий. У автобусі Євгена було кілька літніх людей, решта – молодь, дітей не було:

“Їхали ми три дні, без води, без їжі, виходити у туалет дозволяли тільки людям похилого віку. Та й нічим ходити до туалету було”.

Привезли людей на кордон так званої “ДНР” з Росією. Там дозволили набрати води, випускали по дві людини з автобуса по черзі. На кордоні знову була перевірка, там, на думку Євгена, були вже представники ФСБ:

“Мене знову роздягали, перевіряли гаджети. Потім, вже на території Росії, посадили в автобуси-“Ікаруси”. Ці автобуси вже були більші, тож нас об’єднали з людьми з інших автобусів. І я помітив, що одного чоловіка з нашого автобуса немає, а хтось з іншого сказав, що з їхнього автобуса немає кількох чоловіків”.

Коли автобуси рушили, водій спочатку сказав, що їдуть у Ростов, а потім – що у Таганрог. Загалом, за словами Євгена, водій кожного разу у відповідь на питання про напрямок поїздки називав різні міста.

На вокзалі в Таганрозі маріупольців було вже дуже багато. Всім сказали чекати. Зрозумівши, що їх можуть завезти вглиб Росії, Євген з друзями, мамою та сусідами – літньою парою – вирішили втекти:

“Була проблема, що в нас не було готівки – на картці в мене гроші були, а готівку зняти не встиг. Однак, виявилось, що готівка є у сусідів. Вони погодились оплатити квитки на потяг до Ростова нам всім”.

Щоб не привертати уваги, вони перевдяглись у чистий одяг, який був з собою, та купили квитки на електричку до Ростова. Це було безпечно, адже не треба було показувати паспорт. Поки чекали електричку, бачили, як прийшов “евакуаційний” потяг на 19 вагонів, і в нього посадили всіх тих людей, яких привезли з Маріуполя. 

Ілюстративне фото. Джерело: фото AP

На вокзалі у Ростові втікачі без проблем за українськими паспортами – закордонних ні в кого з них не було – купили квитки на потяг Махачкала – Санкт-Петербург.

“Ми вирішили їхати за кордон: в Естонію чи Фінляндію”, – пояснює Євген.

В потягу біженці познайомились з опозиційними чеченцями, які виявили співчуття, бо пам’ятають бомбардування Грозного. Ці чоловіки дали їм гроші та купили їжу. Один з них викликав три машини таксі на своє ім’я та розповів, на який вокзал краще їхати та як дістатись Естонії.

Чеченці попередили, що українцям можуть відмовити у продажі квитків, але радили не звертати на це увагу. 

“Так і сталось, касирка сказала, що вона може продати квитки, але водій автобуса нас без закордонних паспортів не візьме”, – згадує Євген.

Хоча їх і попередили, що відмова водія брати їх з українськими паспортами буде незаконною, але біженці вирішили не ризикувати та купувати квитки, адже грошей було обмаль. На той час діти літньої пари купили батькам електронні квитки й вони без проблем поїхали у Фінляндію. А до групи приєднався інший чоловік, який теж був українцем й хотів виїхати до Європи. 

“На цьому вокзалі ми знайшли водія, якій неофіційно возив людей до Івангорода. Він зрозумів, мабуть, по говору, що ми з України та погодився підвезти нас до кордону лише за вартість пального”.

Пункт перетину кордону Івангород — Нарва. Джерело: Schutterstock.com

На пункті перетину всі люди з групи проходили перевірку – “співбесіду”. Євгена завели в окрему кімнату, де, на його думку, знаходились співробітники ФСБ, роздягли й перевірили телефон. 

“Перше, до чого вони причепились, – це вуса, борода та коротка зачіска. Потім вже звернули увагу на татуювання, а в телефоні знайшли контакти друзів-військових – хоча я перед виїздом їх й видалив, але вони збереглись в хмарному сховищі”, – каже Євген.

На думку чоловіка, ФСБ мали списки військових зі всіма даними. Адже, звіривши ті номери, які були в його телефоні, вони почали питати стосовно цих людей, називаючи їхні імена, по батькові та дату народження. ФСБ насамперед цікавило, де перебувають родини цих військових: батьки, дружини, діти. Щось у відповідях чоловіка не сподобалось спецслужбі і його заарештували:

“Зараз я б себе так не повів, але тоді, я проаналізував це пізніше, мої відповіді були таки провокативними. Думаю, саме це викликало роздратування ефесбешників. Тож мене заарештували та відправили до поліцейського відділку”.

Всі інші біженці з групи пройшли перевірку й поїхали далі. Лишилась лише мати Євгена, адже не могла кинути сина. Вона зняла кімнату в Івангороді на останні гроші, які в них залишались. 

Чоловіка звинуватили за статтею “опір співробітникам ФСБ під час затримання” (стаття 19.3 Кодексу Російської Федерації про адміністративні правопорушення. – Авт.).

До суду протягом двох діб Євгена тримали у так званому “акваріумі” – відкрита з усіх боків зрешечена кімната. Після суду його перевели до окремої камери, а потім почалися допити із залякуванням і тиском. Вимагали, щоб Євген сказав, що має відношення до полку “Азов”. Але чоловік не погоджувався себе обмовляти:

“У перший день мене привели у кімнату, де крім співробітників ФСБ ще були, як мені здалося, співробітники ГРУ. Поки вони були, мене лише залякували: казали, що я можу зникнути, потім казали, що “мати може загубитись десь у берізках”. Через деякий час привели й маму і вже при ній знову почали залякування”.

На другий день його перевели до іншої камери й кожного наступного дня його переводили з камери в камеру. Це робили, щоб Євген не міг адаптуватись і зламався морально. До того ж кожного дня його “ламали” фізично й під час цього співробітників ГРУ вже не було. Катували його ефесбешники. Притоплювали до втрати свідомості, душили з пакетом на голові, били по колінах, по суглобах.

“У передостанній день так били по потилиці, що ще два тижні я не міг їсти – нудило”, – додає Євген.

Через 10 днів після затримання на кордоні Євгена таки випустили до Естонії. Росіяни назвали це “екстрадицією”. Перед тим змусили сказати на камеру, що  “спецоперація” закінчиться перемогою Росії. Потім в російських ЗМІ з’явились публікації, що принижували Євгена, під заголовками на кшталт : “Девочки” для нацбатов: какие “западные ценности” на самом деле “защищают” фашистские группировки на Украине”, “Азовец выдал своих товарищей – охота уже началась”, “На границе с Эстонией поймали украинского националиста из “Азова”.

Євгена відвезли до пункту перетину кордону в Івангороді. Знову співробітник ФСБ, вже інший, його допитував. 

“Я раніше його не бачив. І він запитав, чи не хочу я отримати громадянство РФ, казав, що можу отримати житло. А на кінець розмови взагалі спитав, чи не маю я претензій до співробітників ФСБ”.

На естонській митниці його не перевіряли, сказали, що чекали на нього та без проблем впустили у країну.

Зараз Євген Поздняков мешкає у невеликому місті в Естонії, знову працює в ІТ-сфері. Допомагає новоприбулим депортованим українцям знаходити квартири і роботу:

“Основна частина моєї допомоги була реєстрація електронних документів та іншого, тому що тут дуже багато справ робиться за допомогою цифрових документів. Я допомагав їх реєструвати і показував, як користуватися, особливо старшим людям”.

Мати Євгена влаштувалась в місцеву аптеку, де працює фармацевтом за своїм фахом.

Євген Поздняков в Естонії

Раніше ZMINA розповіла історію мешканки Циркунів Наталії Момот про те, як росіяни організували показову “евакуацію” під камери пропагандистських ЗМІ та наполегливо пропонували їхати.

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter