“Ти не розумієш, що ти – не людина?”: з чим стикаються ЛГБТ у поліції та в ув’язненні

Упродовж серпня та вересня цього року Харківський інститут соціальних досліджень (ХІСД) провів кілька десятків інтерв’ю з ЛГБТ-людьми, які контактували з правоохоронними органами чи перебували в ув’язненні, а також із самими правоохоронцями, правозахисниками та співробітниками місць несвободи. Дослідники хотіли зрозуміти, наскільки поширеними залишаються вияви дискримінації та насильства в поліції та в місцях позбавлення волі стосовно гомосексуальних людей. Так, у ХІСД дійшли висновку, що вони мають більше додаткових ризиків під час контакту з поліцією, ніж гетеросексуальні: частіше потерпають від дискримінації, принижень, вербального та фізичного насильства, вимагання або ігнорування з боку правоохоронців. 

Крім того, потрапляючи в установи виконання покарань, де й досі панує кримінальна субкультура, ЛГБТ опиняються на найнижчій сходинці в ієрархії – касті “скривджених”. До неї ставляться жорсткіше за всіх. Гомосексуальних ув’язнених часто ізолюють від решти, вони не можуть їсти, митися, займатися спортом і взагалі торкатися інших ув’язнених (інакше ті стають “законтаченими”), сплять вони на найнекомфортніших місцях. ЛГБТ-людям доводиться виконувати всі чорнові й неприємні роботи, наприклад прибирати туалети та смітники. Їх розглядають як джерела наживи або об’єкти для задоволення потреб інших ув’язнених з “вищим” тюремним статусом. 

Про те, яких ще висновків дійшли експерти під час дослідження та якими історіями поділилися опитані, читайте в матеріалі. 

“Більшість поліцейських не бачить в ЛГБТ рівних собі або “повноцінних” українців”

ХІСД і Харківська правозахисна група з 2004 року проводять дослідження порушення прав людини в поліції. Вони резюмують, що й досі жертвою образ, побиття та приниження гідності з її боку в Україні може стати кожен. Однак ЛГБТ-люди мають більше додаткових ризиків під час контакту з правоохоронцями саме через свою сексуальну орієнтацію або гендерну ідентичність. 

Так, часто в разі конфлікту ЛГБТ з людьми, що мають гомофобні погляди, поліція стає на бік останніх, або не звертає уваги на те, що відбувається, або карає гомосексуальних людей як “авторів скандалу”. 

Фото: УНІАН

Наприклад, одна респондентка дослідження розповідає таку історію: 

“Ми гуляли з моєю дівчиною в парку і вирішили зайти в кафе. Замовили, сиділи, нікого не чіпали, в підсумку замовлення не принесли, але нам кажуть: “Ви повинні сплатити рахунок і залишити заклад”. Причину вони не назвали. Ми, звичайно, відмовилися платити, бо не принесли наше замовлення. Також ми не зрозуміли, які саме в них претензії. Нам не дали відповіді, ми викликали поліцію”.

Поліцейські, продовжує вона, однак, сказали, щоб дівчата оплатили рахунок і “загубилися”:

“На мою дівчину наділи наручники, звинувативши її в тому, що вона почала обурюватись і хотіла піти “не заплативши”. Ми не хотіли платити, але нас змусили сплатити рахунок поліцейські, а в моєї дівчини від наручників залишилися синці”.

Досить часто, зауважують у дослідженні, поліція сама шукає можливості пояснити ЛГБТ, як “правильно поводитись або виглядати”. Тоді правоохоронці вдаються до словесної дискримінації або образ, а інколи й застосовують для цього свої повноваження. 

“Ми сиділи на лавці, обіймалися, і нам зробили зауваження патрульні поліцейські, які проходили поруч. Ми відповіли щось, там перемовка вийшла. І тоді вони склали протокол, штраф ми заплатили. Це дуже принизливо. Чому ж хтось на сусідній лавці може обійматися – це нормально, і цілуватися, а я не можу зі своєю дівчиною обійнятись і поцілуватися”, – каже інша учасниця опитування.

Інша респондентка пригадує, що, коли зіткнулася з образами та приниженням з боку поліції, не витримала та “почала грубіянити у відповідь, щоб донести людям, що це її особисте життя і рішення”. Її натомість побили.

Важкими є ситуації, йдеться в дослідженні, коли поліція дізнається про гомосексуальну орієнтацію людини, яка перебуває в поліції в статусі підозрюваної, затриманої або доставленої, з якою “працюють” у якійсь справі або яка вже мала судимості чи приводи. Цю інформацію правоохоронці використовують для психологічного тиску та погроз.  

“Ось вони привозять до відділку, дістають кийок і кажуть: “А зараз ти станеш пасивним, зараз ми тебе зробимо пасивним”, “Ти нікчема, ти що, не розумієш, що ти – не людина, що тебе взагалі ніхто не бачить і не сприймає”, “Ти – ніхто, звати тебе ніяк”, “погань, покидьок”, – розповідає про свій досвід спілкування з поліцією інтерв’юйований гей. 

Вразливість ЛГБТ поліцейські також подекуди використовують для шантажу або вимагання – погрожують аутингом і або кримінальним переслідуванням. Так вимагають гроші або необхідні свідчення. Інколи ж правоохоронці “шукають жертв” через застосунки для знайомств в інтернеті.

Так, один з респондентів познайомився в спеціальному додатку з чоловіком. Вони спілкувалися, обмінювались інтимними фотографіями та згодом домовилися про зустріч:  

“На зустріч він прийшов у формі, показав своє посвідчення поліцейського та почав мене шантажувати тим, що я розсилав фотографії еротичного характеру. Він хотів, щоб я йому заплатив за те, щоб ці фотографії не пішли далі й щоб він не дав цій справі хід як “поширенню порнографії”. Він сказав: “Я можу знайти, де ти живеш, розвісити ці фотографії в тебе в під’їзді, і всі бачитимуть”. Тож я мав скинути йому гроші на картку”.

У дослідженні зауважують, що потерпілі в таких ситуаціях найчастіше травмовані й вважають за краще розбиратися з наслідками самостійно, ніж домагатися справедливості в інших державних органах. Будь-який новий контакт із представниками держави багато хто сприймає як загрозу.  

Частина респондентів водночас відзначає деякі позитивні зміни, які відбулися в поведінці поліцейських стосовно ЛГБТ. І хоча поліція не стала активніше реагувати на випадки дискримінації або агресії стосовно гомосексуальних або трансгендерних людей, зазначають у дослідженні, є певний зсув у ставленні з боку самих поліцейських.

“Люди різні, але переважно останнім часом таке ставлення, я б не сказав, що упереджене. Воно або байдуже, або людське ставлення здебільшого. Сприймають як нормальних людей. Немає такого, знаєте, як раніше було, взяти навіть п’ять-шість років тому, коли обзивали, не називатиму цих слів, але принизливо”, – коментує один з опитаних. 

Почасти, пояснюють у дослідженні, це пов’язане з тим, що нині люди не завжди поводяться лише як жертви, а й готові постояти за себе, знають свої права, закони. 

“Крім того, сама поліція час від часу залучається для охорони масових заходів, пов’язаних із захистом ЛГБТ, наприклад маршів рівності. Однак переоцінювати прогрес, досягнутий у цьому напрямі, не варто: більшість поліцейських не бачить в ЛГБТ рівних собі або “повноцінних” українців”, – переконані автори дослідження. 

“Треба помити туалет прапорщика на вахті – покличуть “таких”

З набагато гіршою ситуацією ЛГБТ-люди, а особливо гомосексуальні чоловіки, стикаються, коли потрапляють до тюремної системи. Тут панує кримінальна субкультура, яка за замовчуванням поміщає ЛГБТ на найнижчу сходинку в ієрархії – в касту “скривджених”. 

До неї потрапляють, однак, не тільки гомосексуальні, а й інші люди, які вчинили “провини” з погляду неформального кодексу кримінального світу (програли і не віддали борги або, наприклад, розповіли занадто інтимні подробиці свого особистого життя, були зґвалтовані іншими ув’язненими тощо). 

Фото: Getty Images

Ставлення до них тут виявляється в їхній повній ізоляції від інших, зазначає один з опитаних експертів: 

Якщо брати офіційною мовою, то такі люди перебувають на профобліку осіб як відторгнуті загальною масою. Наслідки для них звичайно плачевні, бо вони одразу ж стають об’єктом сексуального насильства, також узагалі фізичного насильства, агресії. 

Тож у місцях позбавлення волі намагаються звести нанівець фізичні контакти “скривджених” з іншими ув’язненими. Їхній “статус” також може “переходити” до іншої людини, і тому поводяться з ними як з носіями заразного захворювання. Такі ув’язнені не можуть їсти, митися, займатися спортом і взагалі торкатися інших ув’язнених, сплять вони у найнекомфортніших місцях – біля входу або туалету. 

Для цієї “категорії” ув’язнених є окремі умови й для відвідування лазні – там вони не мають перетинатись із загальною масою ув’язнених, інакше є загроза спалаху насильства і заворушень.

Ізоляція, з одного боку, захищає від загроз від інших ув’язнених, а з іншого – посилює стигматизацію і створює додатковий важіль тиску на людину. 

Більшість працівників колоній і СІЗО підтримують такі чинні правила (відкрито чи приховано). Вони й самі постійно демонструють неприйняття ЛГБТ як ознаку своєї “традиційності”, а також для закріплення свого статусу, йдеться в дослідженні.

“Тому постійно чуєш там від працівників – “Сидор-п*дор, йди сюди”. Так і говорять, тобто це озвучується в присутності натовпу, ну це, я вважаю, вже психологічно так трохи надламує. Ніхто до них там не звертатиметься, “засуджений Пупкін”, там, чи Васєчкін, а там просто: “п*дор, йди сюди”. А фізично… бити їх не б’ють, але знову ж, якщо треба помити туалет прапорщика на вахті чи там треба зробити найважчу роботу, якийсь там десь розплідник прибрати, то робитиме це хто? Покличуть “таких”. Якщо він скаже: “Я не буду”, йому – “Ні, півню, будеш”. І все, і там ніхто не питає, по-своєму адміністрація також тисне”,  – розповів один із працівників установи виконання покарань. 

ЛГБТ в ув’язненні також частіше потерпають від шантажу і вимагань. Так, шантаж дозволяє іншим ув’язненим використовувати “скривджених” для небезпечних, незаконних дій, які загрожують санкціями від адміністрації, наприклад проносити або зберігати заборонені предмети (телефони, наркотики). 

Адміністрація закладів позбавлення волі також шантажує ЛГБТ ув’язнених – вимагає гроші та інформацію.  

Водночас ситуація в ставленні до гомосексуальності серед жінок у місцях позбавлення волі дещо відрізняється: кримінальні “поняття” тут на них не поширюються. Це водночас не означає автоматично, що ЛГБТ-жінки перебувають там у повній безпеці та захищені від дискримінації, однак суттєво спрощує життя. Основним джерелом загроз для лесбійок або жінок, які практикують гомосексуальні зв’язки, є не інші ув’язнені, а сама адміністрація. 

Остання, утім, залишається єдиним органом, який може надати реальну допомогу в місцях позбавлення волі. Але лише якщо йдеться про конфлікти з іншими ув’язненими. Досвід показує, що можливості поскаржитися на дії самої адміністрації практично відсутні: такі спроби невідворотно призведуть до ще більшого погіршення становища ув’язненого.

“Усе це звичайно не може не позначатися на психологічному стані ЛГБТ-ув’язнених: тривале перебування під психологічним тиском, відчуття постійної загрози, неможливість контролювати базові елементи побутового життя часто веде до суїцидальних думок і депресії”, – зазначають у дослідженні. 

Ключову причину того, чому дискримінація та насильство такі поширені в правоохоронних органах, учасники дослідження вбачають у вкорінених стереотипах: 

Правоохоронці – ті самі представники українського суспільства, а відповідно, ретранслюють дискримінаційні практики в спілкуванні з ЛГБТ-людьми. 

Тож для того, щоб бодай зменшити вияви дискримінації, вважають у дослідженні, потрібно змінювати світогляд, розвивати толерантне ставлення та цінності прав людини в суспільстві.

Йдеться також про освіту та навчання правоохоронців. Вони мають володіти міжнародними та національними нормами професійної етики, усвідомлювати морально-ціннісні пріоритети своєї професії.

Іншим важливим запобіжником дискримінації та насильства, підсумовують у дослідженні, є невідворотність покарання для правоохоронців. Для цього необхідне впровадження ефективної системи розслідувань злочинів, а також широкий розголос ведення подібних справ.