Три роки боротьби з катуваннями: що змінилось?

Візити спостерігачів НПМ до колоній, інтернатів та психлікарень допомагають змінювати умови утримання.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Валерія Лутковська зазначає, що механізм моніторингу дотримання прав людини у місцях несвободи мали створити набагато раніше, ніж це зрештою відбулося: “У 2006 році Україна ратифікувала факультативний протокол до Конвенції ООН проти катувань, і згідно з положеннями цього документу вже тоді мала створити Національний превентивний механізм (НПМ), який полягає в системі моніторингових візитів до місць несвободи“.

Але створено відповідний механізм було лише у 2012 році, після тривалих дискусій щодо того, яким він має бути.

Валерія Лутковська розповідає, що з того часу спостерігачі НПМ здійснюють візити до місць несвободи, яких в Україні нараховується більше 6 тисяч. Це не лише слідчі ізолятори чи установи виконання покарань, а й будь-яке місце, де людина перебуває за рішенням суду чи адміністративного органу і не може звідти вийти за власним бажанням. Механізм працює із залученням громадськості – у візитах беруть участь представники неурядових організацій, громадські монітори, які перед тим проходять відповідне навчання.

“Практично не залишається місць несвободи, які дозволили би собі не відкрити двері представникам громадськості спільно з Секретаріатом Уповноваженого з прав людини. Якщо такі з’являються, вони несуть адміністративну відповідальність, і вже є відповідна судова практика, згідно з якою особа, яка дозволила собі не пустити на моніторинговий візит, понесла адміністративне покарання за перешкоджання діяльності Уповноваженого з прав людини“, – розповідає Лутковська.

Представник омбудсмана з реалізації НПМ Юрій Бєлоусов зазначив, що за 3 роки існування Національного превентивного механізму спостерігачі здійснили 762 моніторингові візити до різних закладів. Спостерігачі відвідують заклади без попередження, кожен візит триває добу, іноді довше, щоб детально вивчити ситуацію з умовами перебування людей у закладі, харчуванням, та головне – ставленням адміністрації.

Наприклад, спостерігачі відвідували школи соціальної реабілітації, де перебувають діти, що вчинили злочин у віці, у якому кримінальна відповідальність ще не передбачена. Після відвідування виявилося, що такі школи не мали з реабілітацією нічого спільного, і більше нагадували тюремні заклади. Після подання омбудсмана чотири такі школи були закриті, адже умови в них не відповідали стандартам належного поводження.

У минулому році спостерігачі почали займатись паліативною допомогою, тобто допомогою невиліковно хворим, які часто потребують знеболюючих препаратів. Більшість з них є наркотичними, що ускладнювало ситуацію з їх отриманням. Юрій Бєлоусов розповідає, що завдяки візитам моніторів НПМ було прийнято відповідні нормативні акти щодо придбання, перевезення та зберігання наркотичних речовин саме в закладах охорони здоров’я. До цього часу наркотичні препарати не можна було зберігати у медичних закладах, та, відповідно, оперативно надавати хворим.

“Були такі випадки, коли єдиним таким засобом для стримування болю були дерев’яні палиці, які люди, і діти в тому числі, просто закусували зубами“, – розповідає представник омбудсмана.

В цьому році вже створили механізм надання препаратів хворим, і розробили обласні програми у Волинській, Рівненській, Івано-Франківській областях.

Серед змін, яких зокрема завдяки моніторинговим візитам вдалося досягти у сфері дотримання прав людини у місцях несвободи:

• новий проект змін до закону про психіатричну допомогу, у якому передбачається, що люди, які перебувають у закладах позбавлення волі і потребують психіатричної допомоги, мають отримувати її у закладах Міністерства охорони здоров’я, а не у єдиній психіатричній лікарні пенітенціарної системи

• зміни до Цивільно-процесуального кодексу, згідно з якими людина, яка судом визнана недієздатною, має самостійно звернутись до суду, щоб поновити свою дієздатність (раніше звертатись мав опікун, тобто або лікар психіатричної лікарні, або родич цієї людини, який, наприклад, помістив її до лікарні та відібрав майно)

• зміни щодо самостійного звернення особи до суду про перегляд судового рішення щодо необхідності примусового лікування

• нові будівельні норми облаштування скляних боксів у залах судових засідань замість металевих кліток

• зміни до Кримінально-виконавчого кодексу щодо переведення ув’язнених до інших закладів відбування покарань, що знаходяться ближче до місця проживання їхніх близьких родичів похилого віку

• можливість тривалого (3 доби) побачення з родиною для довічно ув’язнених

Юрій Бєлоусов також зазначив, що у цій роботі важливо привертати увагу журналістів: “Досвід показує, що саме роль ЗМІ є ключовою. Будь-який державний службовець не любить, коли про нього говорять. Тим більше не любить, коли про нього говорять погані речі. А коли показують, що він або його підлеглі катують людей, це сприймається не дуже позитивно з боку цього службовця. Але він зразу знаходить і гроші, і певні засоби, як зменшити страждання тих людей, якими він опікується у своєму закладі”.

Роман Романов, директор програмної ініціативи “Права людини та правосуддя” Міжнародного фонду “Відродження”, зауважив: “В Україні зараз дуже часто говорять про дві речі – про людську гідність і про європейські цінності. І мені здається, що важко щось уявити ближчим до цих двох важливих категорій, ніж діяльність Національного превентивного механізму. Люди у психоневрологічних інтернатах та інших соціальних закладах нічим не завинили, єдине, що вони потребують якоїсь окремої особливої уваги з боку суспільства та держави. Протягом десятиліть в нашій країні було прийнято, що головний принцип – це усунути цих людей подалі від людських очей. Тобто це типово: 150 кілометрів до найближчого районного центру, так, щоб туди ніхто не міг добратися, так, щоб родичі якомога менше контактували з цими людьми, не кажучи вже про всіх інших”.

За словами Романа Романова, протягом останніх років за умовами у місцях несвободи здійснювався прокурорський нагляд, і ситуація з дотриманням прав людини є, власне, результатом цього нагляду. Романов зазначає, що спільнота спостерігачів із залученням громадськості має розростатися та ставати саморганізованою.