Свідчення мешканців Бучі: “Спочатку ховали як годиться. Але настав день, коли тіла перестали прибирати”

Дата: 06 Квітня 2022
A+ A- Підписатися

Обстріли з танків та артилерії, голод і холод, убивства сусідів і знайомих, – про це все розповідають мешканці Бучі, які тижнями жили в окупації та стали свідками нелюдського поводження з цивільним населенням. Перелік задокументованих та неспростовних свідчень масового знищення українського населення в Бучі продовжує поповнюватися.

Одним з таких доказів стала розповідь 53-річного жителя Бучі Миколи, яку розмістив на своїй сторінці у фейсбуці продюсер ABC News Олексій Пшемінський.

Микола – місцевий мешканець Бучі. Фото: Олексій Пшемінський

Свого друга Леоніда Микола поховав першим. Леонід був наймолодшим, тому окупанти вирішили, що він може йти воювати. Його поставили на коліна і вистрелили в голову. Чоловіка поховали прямо у дворі, біля трансформаторної будки. За кілька днів не стало й іншого друга – Сергія. Він вийшов на вулицю перекурити – і отримав кулю. Просто так. Без жодних слів і попереджень.

“Коли бої посилилися, росіяни немов оскаженіли. До цього люди іноді виходили з підвалу – приготувати їсти чи просто подихати повітрям. Але тоді люди вирішили запертися від біди. Під вечір солдати почали гатити. Кричали, аби відкрили”, – пише Пшемінський.

Не змігши виламати двері, окупанти просто почали кидали на сходи гранати. Третій знайомий, який лишився разом із Сергієм, Леонід, міцно тримав двері з іншого боку входу, від вибухів чоловік загинув. Цілу добу його тіло пролежало на закривавлених сходах. І лише наступного дня у двері постукали та сказали: “У вас є 20 хвилин, щоб усе прибрати”.  Тоді Микола зібрав рештки ще вчора живого друга в пакет і поховав його. 

Фото: Олексій Пшемінський

Очевидиця подій, 23-річна Катерина Петренко (прізвище змінено), розповідає, що 27 лютого дізналася про те, що до Бучі заходять російські війська. А вже ввечері до неї на подвір’я прилетіла міна. Паркан розтрощило, опалубку було зруйновано, побилася шибка, а в сусідньому будинку знесло дах. Обстріл тривав 12 годин. 

За словами Катерини, світло, опалення, вода та газ зникли ще наприкінці лютого, а 4 березня – інтернет. У будинку було 13 градусів, тому вся родина спала під трьома ковдрами, всі разом, в одязі.

“Постійно хилило в сон. Продуктів було вдосталь, але через стрес їсти не хотілося. Уперше я нормально поїла, тільки коли залишила місто”, – говорить жінка.

Про перший “зелений коридор” родина Катерини дізналася вранці 9 березня. Тоді масово почали їхати люди із сусідніх будинків. Наступного дня її родина також вирішила їхати з Бучі.

“Я опиралася до останнього: це був мій дім, я не розуміла, чому маю його залишати. Загинути також було не страшно – це, напевне, швидко. Я боялася, що мене зґвалтують росіяни. Про такі випадки я вже чула від знайомих”, – додає вона.

Родина Катерини знову повернулася до Бучі 3 квітня. Спочатку військові перевірили чи будинок не заміновано. Адже перед тим російські окупанти туди залізли.

“Було бридко бачити, що вони копирсалися в моїй білизні, спали на наших матрацах, невідомо навіщо розбили люстру. Речі майже не чіпали, забрали тільки мій теплий одяг”, – каже жінка.

За її словами, зараз вони з родиною живуть у Києві, але чи повернуться до свого будинку, не знають: дуже багато болісних спогадів.

Фото: Associated Press

2 квітня мер міста Буча Анатолій Федорук повідомив, що в місті вже поховали в братських могилах 280 людей.

Мешканець Бучі Іван (ім’я змінено на прохання героя з метою його безпеки) парафіянин однієї з місцевих церков. Він розповідає, що сам копав братську могилу для загиблих.

Я не думав про те, щоб виїжджати в перші дні, а потім це було вже неможливо. Коли зайшли росіяни, стало зрозуміло, що ніхто вже нікуди не вийде“, – каже він.

З Іваном у місті залишилась і його родина.

Чоловік розповідає, що російські військові заходили до церкви на службу і питали, якого патріархату церква. Коли дізналися, що Московського, – нікого не чіпали, навіть зняли головні убори.

Іван каже, що спочатку священники по одному відспівували людей, які загинули від обстрілів, і ховали “як годиться”, але потім це стало неможливим: “Я намагався не виходити з дому без приводу, бо люди розповідали, що військові чоловіки просто стріляють”.

За його словами, настав день, коли він вийшов на ранкову службу та побачив, що тіла вже перестали прибирати.

Я дійшов до церкви й сказав отцю Андрію (ім’я змінено з метою безпеки героя) – ну не можуть же вони так валятися? Давайте, отче, упокою. Він заплакав і пішов шукати лопату. Братську могилу рили цілий день – і служителі церкви, і місцеві жителі”, – розповідає Іван.

 За словами чоловіка, їм вдалося перенести до неї тіла 15 людей.

Ще одну братську могилу у дворі храму в Бучі журналісти агентства Reuters знайшли за супутниковими знімками. На них видно 14-метрову траншею біля церкви Андрія Первозванного та Всіх Святих.

Місцеві жителі кажуть, що її рили російські військові. Директор КНП “Ірпінський міський центр первинної медико-санітарної допомоги” Андрій Левковський сказав журналістам, що в могилі біля церкви Андрія Первозванного поховано 67 людей.

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: