Навіщо судді й адміністрація президента хочуть знизити гласність у судах?
У вівторок, 3 жовтня, парламент знову розгляне внесений президентом законопроект №6232, що дає старт судовій реформі. Документ, серед іншого, передбачає зміни до Кодексу адміністративного судочинства, Цивільного процесуального і Господарського процесуального кодексів.
Правозахисники та ЗМІ закликають Раду не підтримувати законопроект. На їх думку, він містить положення, які зроблять правосуддя непрозорим для суспільства. До вівторка громадськість ще має час висловитися.
ЩО СТАЛОСЯ?
У 2015 році після наполягань громадських організацій в українському законодавстві з’явилася норма про те, що у відкритих судових засіданнях не потрібен дозвіл на відеозйомку портативними відеокамерами. За словами правозахисників, саме завдяки відеофіксації багато людей дізнавалися, що насправді відбувається в судах.
Натомість тепер влада хоче, щоб можливість відеозйомки у відкритих судових засіданнях залежала від волі головуючого судді.
Так, президентський законопроект дозволяє суддям заборонити фотофіксацію, відеозапис чи трансляцію, якщо вони “заважають ходу судового процесу”. Правозахисники називають цю норму “необмеженим дискреційним правом судді закрити процес для широкого кола громадськості з надуманих мотивів”.
“Ми добре знаємо, що таке вмотивовані ухвали суддів. У когось вони можуть бути дійсно мотивовані, а хтось пише “заважає процесу” і крапка”, — коментує народна депутатка від Самопомочі Олена Сотник.
Роман Куйбіда називає норми президентського законопроекту кроком назад у відкритості судів.
“Коли представники європейських країн дізнаються, що у наших судах можливий відеозапис, вони захоплюються цим. Бо в багатьох країнах питання відеозйомки не регулюється або віддано на розсуд судді. Але це нормально, бо ж судді там не зловживають своїми правами”, — пояснює він.
Правозахисника Харківської правозахисної групи Андрія Діденка також дивують норми законопроекту.
“Це ж публічне судове засідання. Воно відбувається у Будинку правосуддя і рішення приймається від імені держави. Чому я як громадянин України не можу знати, що відбувається в тому чи іншому судовому процесі, якщо мені це цікаво і я хочу ще й розповісти про це засідання своїм друзям?”, — цікавиться він.
Журналістка Медійної ініціативи за права людини Ольга Решетилова, яка розслідує злочини російської агресії та під час Євромайдану, каже, що країна не може дозволити такі законодавчі норми.
“Україна знаходиться в такому історичному періоді, коли велика частина історії пишеться в судах. Справи Майдану, історія “Русской весны”, інші резонансні справи. Від того, наскільки це буде гласно, наскільки ми зможемо оцінити позиції сторін, залежатиме правдивість нашої історії у цей складний період”, — переконана вона.
За її словами, відкритість судового процесу важливі, аби кожен міг переконатись у тому, що відбувається у суді без маніпуляцій.
“Опоненти правозахисників кажуть, що з відкритістю побільшало хаосу у судових залах. У приклад вони наводять справу Торнадо. Але хаос у цій резонансній справі був тому, що його розгляд був закритий. Якісь фрагменти вкидала прокуратура, якісь — сторона захисту. Ось цей безкінечний пінг-понг між сторонами процесу призвів до того, що суспільство заплуталось”, — вважає вона.
Тим часом Олена Сотник нагадує, що гласність спонукає суддів об’єктивніше розглядати судові справи.
“… Ми знаємо випадки, коли люди запрошували спостерігачів або незалежні громадські організації, аби хоч якось підтримувати об’єктивність судового розгляду. І ми бачили, що судді по-іншому себе поводять у судовому засіданні. Так, іноді політики чинять тиск на суддів, але їх треба притягати до відповідальності. Усі рівні перед законом”, — підсумовує вона.
У Ольги Решетилової немає ілюзій, що судді будуть зловживати заборонами відеозйомки.
“В суді у Бахмуті Донецької області навесні 2016 року нас прес-секретарі намагались виштовхати із судового засідання”, — ділиться вона випадками із своєї журналістської роботи.
Разом з тим вона згадує, як Слов’янський міськрайонний суд у справі екс-мера Торецька Володимира Сліпцова за колопотанням його захисту заборонив відкритий розгляд справи. Колегія суддів із голови суду Тетяни Хаустової, Любові Мірошниченко та Ігоря Мінаєва обґрунтувала такий крок тим, що під час судового слідства, ймовірно, можуть бути виявлені факти, що містять державну таємницю.
“Що означає ймовірно? Державна таємниця або є, або її немає. Інформацію до держтаємниці відносять експерти і там — ціла процедура. Є звід відомостей, які складають державну таємницю”, — обурюєтья медіа-юрист із Платформи прав людини Олександр Бурмагін. Він переконаний, що суд “намалював” таке рішення, аби приховати процес від громадськості.
Окрім цього, президентський законопроект дозволяє не впускати до зали судових засідань бажаючих бути присутніми у відкритому судовому засіданні, якщо у залі немає “вільних місць”.
Така норма, на переконання правозахисників, може стимулювати суддів призначати розгляд резонансних справ у маленьких залах. Це зменшить кількість місць для слухачів у залах і відповідно суспільний контроль за справами.
“Давайте подивимось, чи пристосовані зали судових засідань і до розміщення усіх бажаючих, і для проведення відеозйомки? Є суди, де на 20 суддів припадають чотири зали”, — каже Юлія Хмарук, представниця Уповноваженої Верховної Ради з прав людини з Управління з питань дотримання процесуального законодавства.
“Якщо в законодавстві лишити цю норму, то це підштовхуватиме суди до обмеження технічного забезпечення цих судів, а не їх розвиток”, — відповідає керівниця громадської ораганізації “Вектор прав людини” Валерія Рибак.
Також суд зможе не проголошувати прилюдно судові рішення, який він ухвалив у закритих судових засіданнях. Правозахисники пояснюють, що це порушує статтю 6 Європейської конвенції з прав людини. Вона проголошує, що судові рішення в будь-якому випадку проголошуються прилюдно.
На думку правозахисників, сьогоднішнє регулювання, до прикладу, в адміністративному судочинстві, відповідає Конвенції. Навіть якщо судді проголошують рішення після закритих засідань, то вони не розголошують інформацію, через яку вони закрили засідання.
Судді мали б бути самі зацікавлені у відкритості своїх процесів. Бо це б убезпечило їх від провокацій та злочинів з боку активістів чи сторін, переконана Валерія Рибак.
“Ми знаємо про випадки, коли в суди Луганської області приходять з гранатами у справах військовослужбовців чи незаконних збройних формувань. Суддям погрожують. Відеофіксація судових процесів — гарантія безпеки суддів”, — переконана журналістка Ольга Решетилова.
Роман Куйбіда вважає, якщо норма про заборону відеозйомки у відкритих засіданнях запрацює, це обернеться проти самих суддів.
“Такі заборони будуть зафіксовані і з’являтимуться в інтернеті. А це негативно буде впливати на уявлення про судову владу в очах суспільства”, — каже він.
Окрім цього, президентський законопроект забороняє фіксувати на відеокамери чи диктофон закриті наради судді зі сторонами, які проводяться для врегулювання спору.
Правозахисники не виключають, що судді можуть проводити такі зустрічі із кожною стороною окремо і вимагати неправомірну вигоду. При цьому судді тоді не будуть боятись відповідальності. Адже сторона не матиме права зафіксувати розмову. А якщо й зафіксує, то не зможе використати у суді як доказ.
Роман Куйбіда вказує, що президентський законопроект не запускає інститут присяжних, не вирішує питання перегляду вироків щодо свавільно засуджених та гласності у кримінальному процесі.
“Кримінальний процесуальний кодекс не має жодних змін щодо відеозапису. Тому ситуація у кримінальному процесі не покращиться”, — пояснює він.
КОМУ ВСЕ ЦЕ ВИГІДНО?
Коли Роман Куйбіда на засіданні утвореної президентом Ради з питань судової реформи привертав увагу до цих положень, вирішальний голос мали судді та Адміністрація президента (АП).
“Згадуючи, хто прописав ці норми і заперечував проти необхідності їх змін у Раді з питань судової реформи, то це були голови вищих судів та Адміністрація президента… Це була ефективна співпрація АП із суддями. Де вигідно АП, там судді йшли на уступки, а там, де було вигідно суддям — Адміністрація президента”, — каже експерт.
Депутатка Олена Сотник згадує обіцянки президента Петра Порошенко, коли той представляв судову реформу.
“Перше, що він говорив, — це що суди стануть відкриті. Це буде запобіжником боротьби з корупцією та необ’єктивним розглядом справ. Це був один з аргументів, коли “продавалася” судова реформа. А тепер як тільки депутати проголосували конституційні зміни щодо правосуддя, з’явився технічний законопроект, який відкатує становище із відкритістю у судах“, — каже народна депутатка.
ЩО РОБИТИ?
Не мовчати, а висловлювати свої позиції, — пропонує громадським організаціям та юристам адвокатка родин Небесної сотні Марина Ліліченко.
“Якщо будемо мовчати, будемо пожинати свої плоди”, — каже адвокатка. Більше того, вона вважає, що громадськості потрібно запускати функціональні механізми за прикладом Громадської ради доброчесності, які б тиснули на владу, щоб не допустити звуження прав та свобод людини.
Олена Сотник закликає громадські організації до вівторка оприлюднювати свої заяви.
“Чим більше буде заяв різних громадських організацій, тим краще. Інколи здається, що це не має жодного значення. Але це не так. Дві-три потужні, професійні заяви досить, аби донести аргемнти народним депутатам”, — каже вона.
Роман Куйбіда рекомендує депутатам доопрацювати законопроект до третього читання.
“Коли депутати ухвалювали чинний Цивільний процесуальний кодекс, то проблемні питання вони виносили на третє читання. Проект прийняли у другому читанні, визначаючи, які моменти необхідно доопрацювати. Тоді народні депутати подавали свої правки і голосували у третьому читанні. Це скликання парламенту ще не використовував механізм третього читання. Але за регламентом він законний”, — пояснює заступник голови Центру політико-правових реформ Роман Куйбіда.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини спеціально для Української правди
