Рік повномасштабної брехні: що передрікає російська дезінформація

Дата: 01 Березня 2023 Автор: Ірина Шаталова
A+ A- Підписатися

24 лютого – роковини початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України. Рік великої війни, як часто можна зараз почути. Або ж – уже дев’ятий, якщо згадати про появу “зелених чоловічків” у Криму, збитий в небі над Донбасом малайзійський літак, “котли” в Іловайську та Дебальцевому, битви за Донецький і Луганський аеропорти.

То коли насправді “братня” країна перетворилася на агресора та чи тільки ракети виявилися зброєю в руках ворога? Відповідь шукали експерти громадської організації “Платформа прав людини”.   

Збройному нападу на Україну передувало вторгнення в її інформаційний простір. Конфліктні наративи, що стали передвісниками великої війни, почали з’являтися в медіа ще два десятиліття тому – пригадати хоча б розмови про відмінність мешканців Сходу та Заходу України за часів Помаранчевої революції. А теза російського президента про те, що “Україна – це не держава“, ширилася мережею ще з 2008 року.   

Відколи інформаційна агресія Кремля стала невіддільною складовою російських збройних атак, дезінформаційні ворожі кампанії стали предметом численних українських досліджень.

Дезінформація як загроза правам людини

Експерти громадської організації “Платформа прав людини” вважають дезінформацію – неправдиву інформацію, навмисно створену, щоб завдати шкоди людині, соціальній групі, організації чи країні, – загрозою правам на свободу думки, совісті та релігії чи на повагу до приватного життя.

Із 2019 року ППЛ здійснює моніторинг дотримання цифрових прав в Україні з метою виявлення фактів порушення цих прав. Збір та аналіз дезінформації в інтернеті є одним з напрямів цього дослідження. І хоча з юридичної точки зору поширення неправдивих повідомлень не можна кваліфікувати як порушення цифрових прав, з огляду на загрозу правам людини ці порушення також фіксуються.

Ба більше, виявлення та систематизація маніпулятивних повідомлень і відвертої брехні є важливою частиною цього моніторингу. Це дозволяє не просто зафіксувати факти поширення дезінформації, а й показати систематичність і цілеспрямованість оманливих публікацій, що є ключовою ознакою цього явища.

Результати моніторингів ППЛ за період із травня 2019 до грудня 2022 року свідчать, що поширення дезінформації є інструментом ведення інформаційної війни РФ проти України. А збільшена в сотні разів від початку повномасштабного вторгнення кількість випадків поширення неправдивої інформації лише вкотре це доводить.

Інфографіка ГО “Платформа прав людини”

Що більша брехня, то легше в неї повірити. Тільки не в Україні

За даними моніторингів, у 2019 році кремлівські пропагандисти намагалися дискредитувати українського президента: в Україні саме відбулися чергові вибори. У 2020–2021 роках, під час пандемії коронавірусу, мережею ширилися фейки про нібито діяльність на території України військових біолабораторій США. Тоді ж росіяни розповідали про те, що нібито на Донбасі гинуть діти від обстрілів української армії (українці ще з часів АТО навчилися читати такі повідомлення як “Росія готується обстрілювати українські міста”), а також заявляли, що нібито з румунської території до кордонів України переправляють зброю та війська, а до Карпат звозять військову техніку (а це вже один з улюблених наративів Путіна про напад НАТО).

Масштабну інформаційну війну проти України Росія розгорнула у 2022 році, використовуючи для своїх цілей різноманітні інформаційні ресурси та залучаючи до цього величезну кількість людей.

Серед головних завдань інформаційних атак або ворожих інформаційно-психологічних спеціальних операцій (ІПСО):

  • поширення зневіри серед народу України;
  • підігрівання в людей бажання завершити війну чи хоча б зупинити обстріли інфраструктури, поступившись агресору; 
  • намагання розколоти українське суспільство, збільшити невдоволення людей центральною владою, місцевим самоврядуванням, мешканцями інших регіонів і навіть власними сусідами, яким дістається більше світла;
  • створення негативного тла навколо “українського питання” задля зниження рівня підтримки України в усьому світі.

Власне, щоб реалізувати всі ці завдання, й відбувалося поширення в різних джерелах неправдивих і відверто маніпулятивних повідомлень.

“Той, хто обзивається, сам так називається”

Ця улюблена дитяча приказка Путіна, яку він адресував американському президенту, коли той назвав його вбивцею, схоже, є ключовим принципом, за яким функціонує кремлівська пропаганда. Адже всі роки інформаційної агресії найулюбленішим заняттям росіян було приписувати українцям власні вади та злочини. Період повномасштабного вторгнення в Україну – не виняток.  

На прикладі випадків дезінформації, які виявили та зафіксували експерти “Платформи прав людини” під час моніторингу у 2022 році, можна побачити теми, навколо яких ворог найчастіше створював і поширював фейки. Це, зокрема:

  • звинувачення ЗСУ в обстрілах цивільного населення, обстрілах Запорізької АЕС,  використанні гуманітарних коридорів для ведення боїв, здаванні позицій та скоєнні інших злочинів;
  • звинувачення ЄС, Великої Британії та США у веденні війни проти Росії та постачанні зброї Україні;
  • звинувачення української влади в небажанні йти на перемовини з РФ;
  • наративи про те, що Україна – це нацистська країна;
  • тема санкцій проти РФ;
  • погрози Росії використати ядерну зброю;
  • заяви щодо геноциду проти російськомовних в Україні;
  • нібито функціонування американських біологічних лабораторій на території України;
  • каральні заходи з боку України на деокупованих територіях;
  • енергетична криза в Україні й прогнози про те, що українці не переживуть темну та холодну зиму.

Якщо ж пригадати, які події насправді відбувалися в той час, коли Росія поширювала вигадки, то виявиться, що особливо агресивними пропагандисти ставали в періоди своїх найбільших поразок – на всіх фронтах. 

Наприклад, показова демонстрація РФ готовності будь-якої миті завдати ядерного удару по території України була лише спробою інформаційного тероризму, яким Кремль намагався схилити Київ до перемовин на своїх умовах – і це на тлі відмови українського президента від будь-яких переговорів з агресором.

Розповіді про те, що війська РФ нібито воюють з найманцями НАТО, – вимушені вигадки пропагандистів, яким потрібно було якось пояснювати росіянам, чому “друга армія світу” вже цілий рік отримує від українців гідну відсіч.

А фейки про каральні з боку України заходи на деокупованих територіях – намагання чимось засмітити інформаційний простір, коли світом ширилися кадри усміхнених людей у звільненому українському Херсоні. 

Така поведінка пропагандистів хоч і свідчить про відчуття кремлівського провалу, проте не означає відмову Москви від подальшої агресії. Та Україна до ворожих атак готова. Збройні сили знають, як давати відсіч ворогу на фронті, а цивільні – як тримати тил. Зокрема, й інформаційний. Українці та українки навчаються відрізняти правду від брехні та маніпуляцій, опановують медіаграмотність і не ведуться на інформаційний шантаж.

Тож російська дезінформація, яка колись була передвісницею війни, тепер дедалі більше віщує українську перемогу.        

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter