Правозахисник Геннадій Токарев: “Силовики тримають намертво свої надповноваження…”

Адвокат Харківської правозахисної групи Геннадій Токарев уже багато років займається складними кримінальними справами, пов’язаними з порушеннями прав людини.

Він добре знає, як захищати людей, які постраждали від свавілля власної держави, як в українських судах, так і в Євросуді з прав людини. Але чи не вперше він узявся за справу, в якій у нього немає підзахисного. Більше того – люди, чиї інтереси він вирішив відстоювати, можливо, навіть не знають про це.

Токарев оскаржив скандальне затримання за звинуваченням у корупції двох “головних рятувальників” країни – голови Держслужби з надзвичайних ситуацій Сергія Бочковського і його заступника Василя Стоєцького, яке відбулося просто на засіданні уряду в березні минулого року.

Присутні в Кабінеті міністрів журналісти показали арешти в прямому ефірі, пізніше їх прокоментували перші особи країни: від прем’єр-міністра до президента. Настрої в суспільстві з цього приводу були найрізноманітніші: хтось радів, дивлячись на те, як чиновники відправляються за ґрати, хтось скептично називав ці затримання “показухою”.

Але, здається, найбільше арешти обурили Токарева: адже вони відбулися без дозволу суду, тобто незаконно. Він подав заяву в прокуратуру з вимогою притягнути до відповідальності силовиків, які порушили фундаментальне право на свободу, яке, за його словами, в Україні порушується регулярно.

Ми зустрілися з Токаревим після чергового засідання суду в Києві, де він оскаржував закриття прокуратурою ініційованої ним кримінальної справи. Він розповів, навіщо вирішив заступитися за чиновників, і чому результат цієї справи дуже важливий для всіх нас.

Далі пряма мова Геннадія Токарева

Я побачив затримання Бочковського і Стоєцького по телевізору. Це було так помпезно, так показово, як спектакль. Слідчий зачитав постанову, їм наділи наручники. На відео було погано чути, і я подумав: невже зачитано постанову суду про затримання?

Виявляється, ні.

Виявляється, затримання за статтею 208 КПК (Кримінально-процесуального кодексу – авт.). Це означає – затримання без постанови судді. Як же так?

У Конституції сказано: ніхто ніколи не може бути затриманий, крім випадків, коли потрібно невідкладно припинити або запобігти злочинові. Але ж там не було злочину. Вони ж не стріляли. Вони навіть не відправляли смс-ки на свої секретні рахунки. Навіщо їх потрібно було затримувати без судового дозволу?

Я написав заяву про скоєний злочин (незаконне затримання) як громадянин України і подав до Генеральної прокуратури. Генпрокуратура його перенаправила до прокуратури Києва. Там довго не хотіли відкривати провадження. Я подав скаргу в цей же суд, це був єдиний випадок, коли мене “судили”. Суд зобов’язав прокуратуру внести відомості про злочин. Чотири місяці прокуратура їх не вносила… Технічно – це невиконання судового рішення, це теж окремий кримінальний злочин. Я хотів спочатку писати скаргу, але потім полишив, бо головне тут не це – прокуратура кожен день не виконує рішення суду, і ніхто за це не відповідає.

У жовтні минулого року прокуратура нарешті внесла дані до ЄРДР (Єдиний реєстр досудових розслідувань – авт.). У КПК сказано: слідчий зобов’язаний внести відомості в ЄРДР і почати розслідування. Другу частину цієї норми ніхто не читає, дай, Боже, щоб внесли відомості. Тобто просто зареєстрували відомості про злочин в електронній базі. Пізніше мені прийшла повістка з київської прокуратури приїхати як свідку. Я, звичайно, посміявся: свідком чого? Я в своїй заяві написав: дивись мультик на сторінці такій-то (указує в скарзі на посилання на YouTube, де можна подивитися відео арештів Бочковського і Стоєцького – авт.). Тобто зайди в інтернет і подивися, не треба мені ставити питання.

Я приїхав десь на початку листопада, але, як і очікувалося, питали мене не у справі, а з приводу того, навіщо я подав таку заяву. Будь-яка нормальна людина переймається цим питанням. Мої друзі вже не переймаються. Я, звичайно, підготувався. Я сказав, що вже багато років займаюся цією темою. Скаржився ще за царя Панька, при старому КПК, робив те ж саме в Європейському суді (з прав людини – ред.). Це моя тема і я як громадянин не розумію, чому не діє Конституція.

Коли діяв старий КПК, судді вважали, що там якісь невідповідності між КПК і Конституцією, а тепер уже все в порядку, тоді чому без судової постанови затримують? Вони ж шоу влаштували в прямому ефірі на весь світ. Вони ж показали, як ми боремося з корупцією. Але ж західні журналісти не можуть зрозуміти, вони думають, що Бочковському і Стоєцькому зачитали ордер на арешт, а це була постанова слідчого про арешт. Це зовсім різні речі.

Я слідчому це все розповів. На тому допит і закінчився. І відразу після цього з’явилася постанова про припинення кримінального розслідування. Справа в тому, що постанова слідчого або прокурора має багато спільного з судовим рішенням. Тут хіба що “ім’ям України” не написано. Але при закритті кримінальної справи за реабілітуючими підставами наступають ті ж юридичні наслідки, начебто суд виніс виправдувальний вирок. Тому, на мій погляд, воно повинно бути обґрунтовано. Але обґрунтовано не тільки стилістично і граматично, а й діяльністю слідчого.

Що тут впадає в очі? Це класичний приклад провадження, у якому нічого не робилося. Не проведено жодної слідчої дії, крім допиту мене, який, звичайно, міг багато знати (сміється – авт.). Тобто я прошу встановити, чому затримали людей без судового рішення. Для того, щоб це з’ясувати, потрібно було взяти протокол затримання, допитати тих, хто проводив затримання, самих затриманих, узяти якісь матеріали досудового розслідування. Нуль. Нічого з цього не зроблено. Постанова – це вершина, це фінал процесу. До цього повинен бути сам процес. Процесу не було. Вони ще так нахабно написали: “Свідок Токарев не є учасником, тому йому нічого не відомо”. То навіщо ж було мене допитувати? Постанова – це як судове рішення, слідчий вирішив долю цієї справи. 

Я написав скаргу, написав, що у слідчого є обов’язок всебічного, повного й неупередженого дослідження кримінального провадження. А для цього потрібно, що зробити? Зібрати докази. Знаєте, що мені колись говорив суддя при розгляді подібних скарг? “Що ви мені про розслідування? Скажіть, що в постанові не так”. Як я можу сказати, що там не так, якщо ця постанова в принципі не могла бути винесеною?! Що в ній не так? Її не повинно бути!

Це той рідкісний випадок, коли я не пов’язаний адвокатською таємницею, це моє, я просто заявник. Зараз я фактично взяв відпустку за свій рахунок, купив квитки і приїхав. Усі їздять кудись відпочивати, а я вирішив з’їздити в суд. Прокуратура на ці судові засідання жодного разу не з’явилася. На початку місяця суд задовольнив мою скаргу і постановив, що прокуратура повинна провести розслідування.

Я не розумію, у чому була проблема для слідчого взяти в суді дозвіл на арешт Бочковського і Стоєцького і затримувати їх на законних підставах. Вони хоч все життя могли збирати докази, брати ордер на арешт і затримувати… Це все через те, що наші органи хочуть мати безконтрольну і необмежену владу, і вони її мають. Право на свободу – друге після права на життя, і воно корелюється з першим, тому що у разі потрапляння за ґрати може і життя закінчитися. Вони тримають намертво свої надповноваження. Так це затримали “незвичайних людей”. А що робити звичайним? Їх просто беруть, б’ють, саджають в машину, везуть у відділ поліції. Є справа – оформлять протокол, немає справи – викинуть. Я постійно з цим стикаюся, у всіх своїх справах, як і інші адвокати.

Так що справа не в Бочковському і Стоєцькому. Вони мені взагалі не дуже приємні люди. Їхні проблеми мене не обходять хоча б тому, що вони ніколи не були моїми клієнтами, і в мене немає зобов’язань перед ними.

Мені не дає спокою інше: чому “стражі закону” по всій країні кожного дня багаторазово порушують найважливіше конституційне право і не несуть за це ніякої відповідальності. Я так розумію, що така ситуація влаштовує не тільки органи держави, а й суспільство загалом.