Поскаржся на “закладку”: як українці об’єднуються проти вуличних наркотиків
Спайси, фен, сіль, крокодил, винт, нацибай, навар – ці сленгові слова на будівлях міст навряд чи зрозумілі дорослим. Але молодь точно знає, що вони означають.
Це прихована реклама наркотиків, завдяки якій наркодилери непомітно виходять на свого клієнта.
З охочими купити наркотик зловмисники спілкуються зазвичай у Telegram.
Вони не зустрічаються з клієнтом – їм досить розставити “закладки” (сховати його в різних місцях; наприклад, у клумбі під під’їздом) і щоразу скидати покупцю фото з місцем розташування наркотику після того, як на інтернет-гаманець надійдуть гроші.
Війну із “закладками” зараз ведуть не лише правоохоронці, а й активісти. Розповідаємо, як саме вони це роблять, та пояснюємо, як до цієї боротьби можете долучитися і ви.
ХТО ПРОДАЄ НАРКОТИКИ
Співробітник Департаменту боротьби з наркотиками ГУНП Києва Артем Поночовний розповідає, що вік “наркодилерів” коливається від 16 до 21 року.
Зазвичай молодь втягують у розповсюдження наркотиків через оголошення з пошуку роботи. За добу на “закладках” можна заробити в середньому 5 тисяч гривень.
Богдан Ткачук, заступник командира роти чернігівської Патрульної поліції, зізнається, що його прикро вразила мотивація спійманого одного такого зловмисника.
На момент затримання 19-річний хлопець розповсюджував наркотики вже п’ять років. “У нього не було залежності. Він просто заробляв у такий спосіб гроші – просто бізнес“, – спантеличений поліцейський.
Правоохоронці зізнаються, що зараз затримати наркодилера на гарячому практично неможливо – все ускладнили месенджери із шифруванням даних, безконтактний збут, інтернет-гаманці та можливість конвертувати прибутки в криптовалюту.
“В Україні sim-картки продаються без паспорта. Після купівлі ти можеш зареєструватися в месенджері, потім викинути її в Дніпро і далі спокійно користуватися Telegram, – пояснює шкільний офіцер поліції Сергій Безпальчук.
Із безконтактним збутом наркотиків правоохоронцям неможливо зробити контрольну закупівлю, щоб далі ефективно переслідувати зловмисників у судах”.
За даними Департаменту боротьби з наркотиками ГУНП Києва, нині Нацполіція має понад 1,5 тисячі відкритих кримінальних проваджень, у яких експертиза підтвердила наявність наркотиків.
508 людям повідомили про підозру. Стосовно 444 осіб справи скерували до суду.
Загалом за 2018 рік правоохоронці передали суддям кримінальні провадження стосовно 63 наркоугруповань, які діяли по всій Україні.
Щоб ви зрозуміли масштаби, ось лише один приклад.
У березні 2019 року правоохоронці затримали 20 учасників наркоформування, яке продавало наркотики та психотропи через сайти та месенджери з 2014 року.
В один день силовики одночасно обшукували понад 80 приміщень на Київщині, Херсонщині, Миколаївщині та Одещині.
“Первинний аналіз “чорної бухгалтерії”, яка була вилучена на обшуках, дає підстави вважати, що щорічний обіг тільки цієї злочинної організації становив десятки мільйонів доларів.
Надалі кошти інвестувалися в нерухомість і бізнес, зокрема в Росії та інших країнах”, – розповідає представник Генпрокуратури Сергій Кізь.
БОРОТЬБА НА ВУЛИЦЯХ І В ІНТЕРНЕТІ
“Поважай батьків”, “Модно бути здоровим”, “Кохай”, “Займайся спортом”, “Розвивайся!”…
Такі мотиваційні гасла можна помітити на фасадах будинків у Житомирі, Запоріжжі, Кропивницькому, Львові, Миколаєві, Одесі, Полтаві, Рівному, Сумах, Харкові, Івано-Франківську та столиці.
Це 110 громадських організацій об’єдналися для того, щоб замальовували рекламу та інтернет-адреси.
Їх згуртував Володимир Курач, очільник громадської організації “Життя в любові”. Після 15 років залежності йому вдалося розпочати все з початку.
“Пройшовши підвали, горища, закинуті будівництва, в’язниці, лікарні й табори, з власного досвіду вам кажу, що вживання психотропних речовин – це однозначно не той шлях, для якого люди приходять у це життя, – переконаний чоловік.
Ця речовина заволодіває тобою повністю. Ти знову і знову шукаєш гроші, починаються проблеми з правоохоронцями, постійні сварки з людьми.
В якийсь момент ти починаєш виносити речі з дому, і зрештою твоя залежність завершується психлікарнею, в’язницею або смертю”.
Володимир знайшов своє покликання у протидії наркотикам, разом із однодумцями він замальовує у Києві наркоадреси, зокрема в Деснянському, Голосіївському, Подільському та Оболонському районах.
“Ми проводимо заходи в Києві, як тільки знайдемо гроші на фарбу. Нам бракує їх. Я й інші волонтери скидаємось і десь раз на місяць виходимо на вулицю.
Звичайно, щодня чи через день вони (наркоторговці – ред.) обходять свої адреси і наносять нову рекламу.
Їм за кожен надпис платять по 30 гривень, тоді як один балончик обходиться нам у 50. А щоб зачистити район, потрібно до 70 таких балончиків”, – пояснює Володимир Курач.
Окрім вуличних акцій, боротьбу з наркозлочинністю активісти ведуть й в інтернеті.
Володимир створив всеукраїнський Telegram-канал @No_Drugs_Ukraine, де однодумці блокують наркоадреси, надсилаючи адміністрації месенджеру відповідні скарги.
“У цю приватну групу ми скидатимемо наркоадреси з тим, щоб хлопці й дівчата писали скарги Telegram. Аби заблокувати чат, досить п’яти скарг.
Щоб заблокувати групу потрібно значно більше скарг користувачів. Здеякими дуже складно”, – пояснює Володимир.
Активіст вважає, що правоохоронці не можуть ефективно блокувати наркоадреси через забюрократизованість їхніх процедур.
“Поки подадуть у суд клопотання про блокування адреси, адміністратори сайту додадуть якусь крапку чи літеру і продовжать далі розповсюджувати свої дешеві наркотики”, – зазначає він.
Окрім Києва, регулярно наркоадреси замальовують активісти у Львові, Запоріжжі, Харкові та Лисичанську.
У громадських організаціях та Нацполіції погоджуються з важливістю профілактики наркозлочинності й, відповідно, залежності. Звісно, замальовування наркоадрес не подолає злочинності, але є внеском у цю боротьбу, переконані в Нацполіції.
“Присутність надписів на об’єктах інфраструктури міста латентно дає розуміння мешканцям, що продавати та вживати наркотики – це норма.
А коли відбувається така робота, то це ліквідовує унормованість вживання і дає розуміння, що вживання наркотиків – ненормально”, – коментує правозахисниця Центру прав людини ZMINA Людмила Янкіна.
У Нацполіції усвідомлюють, сама вона не зможе впоратися з викликами. Долати проблеми можливо лише в співпраці з усіма зацікавленими сторонами, тому правоохоронці просять долучатися до спільної боротьби.
ХТО ВЖИВАЄ ЦІ НАРКОТИКИ
Скільки українців вживають психотропні речовини, достеменно не відомо.
У Центрі громадського здоров’я МОЗ кажуть, що понад 346 тисяч громадян вживають ін’єкційні наркотики.
За даними Національного звіту 2017 року, 66% ін’єкційних споживачів наркотиків починали з неін’єкційних речовин.
Алла Мельник, керівниця молодіжного клубу Street power благодійної організації “Конвіктус Україна”, вважає, що близько 60% дітей шкільного віку вже спробували психотропи. Наймолодшому відвідувачу цього клубу, який купував собі “закладки”, – 8 років.
“Якщо у дитини немає грошей на наркотики, вона може заробити їх, розмальовуючи через трафарет наркорекламу. 10 таких надписів, і вже буде доза”, – каже Алла Мельник.
Восени 2018 року активісти опитали понад тисячу людей про те, чи знають вони, що приховується за надписами на будівлях.
Так, 96% респондентів віком від 9 до 22 років відповіли, що знають. Так само обізнані 39% громадян віком від 22 до 40 років. Не знають – 86% опитаних від 40 до 85 років.
Цю вікову необізнаність помічають і поліцейські. Часто батьки не знають, не лише про що ті написи, але й як відслідити наркозалежність у своєї дитини та куди звернутися по допомогу.
“Перша реакція більшості батьків на своїх дітей, яких ми забрали з наркотиками з нічного клубу, – “Віддайте мені його, я його “вб’ю”!”, друга – “Давайте якось вирішувати питання”, а третя – “Що ж нам робити з наркозалежністю?”, – розповідає Артем Поночовний.
“Бувають випадки, коли батьки не визнають, що їхня дитина вживає наркотики. У них відбувається несвідоме витіснення дійсності, заперечення. Це захисний механізм.
Доходить до того, що лежать навіть шприци, а вони все одно відмовляються вірити в наркозалежність дитини. Тому вкрай важливо працювати з профілактикою”, – додає Євген Скляренко, психоаналітик із десятирічним стажем роботи, який у ВБО “Конвіктус Україна” очолює напрям роботи зі споживачами ін’єкційних наркотиків.
“Конвіктус Україна” наразі готує мапу всіх можливих послуг Києва для хворих і готова для таких випадків надати узагальнену інформацію Нацполіції.
Правозахисниця Людмила Янкіна переконана, що безпека дітей залежить від здатності батьків об’єднуватися з владою у подібні ініціативи.
“Не треба тішити себе думкою, що питання наркотиків пройде повз вашу дитину. Рано чи пізно вона зіткнеться з інформацією про наркотик. І яким буде вибір вашої дитини – залежить від того, наскільки добре над викликом попрацював кожен у громаді”, – наголошує правозахисниця.
ЧОМУ НАРКОТИКИ ІЗ “ЗАКЛАДОК” ТАКІ НЕБЕЗПЕЧНІ
По-перше, ці наркотичні засоби дуже доступні. Будь-який підліток може їх купити.
По-друге, ці наркотики невідомого походження та дозування.
“Найбільша частка виробництва таких наркотиків припадає на Китай. Якщо десять років тому вони були природного походження, то зараз це синтетичні наркотики, формули яких до кінця не вивчені, – пояснює заступник начальника Департаменту протидії наркозлочинності Нацполіції Ігор Шелестюк.
Навіть ті драгдилери не усвідомлюють, якої невідворотної шкоди вони завдають у тому числі дітям.
Співробітники реабілітаційних центрів твердять, що неможливо поновити стан людини до того, який був перед вживанням наркотиків”.
По-третє, в Україні реабілітація доступна далеко не всім. Не вистачає спеціалізованих центрів, та й вартість перебування там зависока (від 8 до 15 тисяч гривень).
“Зрозуміло, що кияни якось можуть покрити таку суму, але для мами-одиначки із Житомирської області 6 тисяч – це вже космічна сума. Такі родини приречені”, – каже представник фонду “Надія та довіра” Михайло Дегтярьов.
У свою чергу правозахисниця Людмила Янкіна вказує на те, що рідні від безвиході звертаються до приватних центрів, які беруть гроші, але не лікують наркозалежних.
“Коли батьки дізнаються про наркозалежність дитини, у них – шок. Вони вбивають у Google ключові слова і обирають будь-який реабілітаційний центр, – підтримує думку колеги Євген Скляренко.
Тільки на Київщині таких центрів близько сотні, тоді як державний реабілітаційний центр один.
Ми моніторили ефективність їхньої роботи, і лише семеро центрів досягають своїх цілей”.
Микола Мирний, журналіст Центру прав людини ZMINA, спеціально для УП.Життя
