Під обстрілами і без можливості порятунку: як переживають російське вторгнення місця несвободи – дослідження

Наразі на тимчасово окупованих територіях України та в зоні активних бойових дій чи поруч перебувають 32 установи соціального захисту населення. Брак укриттів, нестача їжі, води, засобів гігієни, медикаментів та персоналу, а також неможливість евакуюватися – люди, які знаходяться в інтернатах, геріатричних закладах, слідчих ізоляторах та колоніях, залишилися майже сам на сам із викликами, спричиненими війною і окупацією.

Про це розповіли правозахисники під час презентації дослідження “Місця несвободи України у часи війни”. У ньому оцінили умови життя людей у 15 місцях несвободи, зокрема у Києві, Київській, Чернігівській та Сумській областях, які перебували під російською окупацією та обстрілами. 

Скриншот обкладинки дослідження

Так, за словами виконавчого директора громадської організації “Україна без тортур” Костянтина Автухова, держава не змогла належно евакуювати засуджених:

“Питання порятунку людей, які відбувають покарання, завжди непросто сприймається суспільством. Однак державні органи мають виконувати чітко закріплені функції та створювати безпечні умови засудженим та персоналу місць несвободи. У 2014 році Україна не була готова до потреби евакуації людей, через що втратила території разом зі своїми громадянами. Однак це було тоді, коли агресію складно було передбачити. Вісім років потому ми могли та мали підготуватись до наступу ворога, керівництво рапортувало про повну готовність до евакуації. Але знову повторився 2014 рік”.

На початку лютого 2022 року, сказав Автухов, Мін’юст інформував правозахисників, що має плани дій для персоналу пенітенціарних закладів на випадок початку бойових дій та необхідності евакуації. Після повномасштабного вторгнення частина закладів опинилася на території окупації або ведення бойових дій, і зв’язок із ними пропав.

Крім того, як йдеться в дослідженні, на середину березня близько 30 установ виконання покарань знаходилися в зоні бойових дій і були пошкоджені під час обстрілів, як-от слідчий ізолятор у Чернігові. Також фактично напризволяще покинули Менську виправну колонію №91 у Чернігівській області, у якій відбувають покарання колишні правоохоронці. Дотичність цього закладу до українських силових структур поставила ув’язнених в особливо вразливе становище, зазначив правозахисник.

Частину засуджених звільнили для того, аби вони воювали у складі української армії, а частина втекла. 

Наразі в Україні функціонує 90 закладів з надання стаціонарної психіатричної допомоги, до яких влаштували людей через їхню неспроможність самостійно про себе дбати. Вони потребують стороннього догляду і лікування, втратили соціальні зв’язки й не мають необхідних навичок для самостійного проживання у громаді.

Представниця Експертного центру з прав людини Олена Темченко зазначила, що попри запевнення Міністерства соціальної політики України 23 лютого 2022 року щодо наявності ще з 2018 року евакуаційних планів, зокрема в установах Донецької та Луганської областей, вчасної евакуації не відбулося.

Так, через обстріли з російського танка 11 березня загинули 56 людей із Кремінського обласного будинку-інтернату для людей похилого віку, яких не встигли евакуювати. Ще 15 людей росіяни викрали і вивезли на тимчасово окуповану територію.

“Як показали перші місяці масштабної війни, соціальні установи стикнулися з реальними випробуваннями. Через війну був порушений звичний ланцюг постачання найнеобхідніших товарів та продуктів, і це зробило заклади залежними від гуманітарної допомоги”, – повідомила менеджерка проєктів ГО “Україна без тортур” Олена Прашко.

Наприклад, Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня опинилася в окупації з перших днів війни, не мала бомбосховища. 286 підопічних і персонал були змушені ховатись від обстрілів у підвальному приміщенні, яке не розраховане на одночасне перебування усіх пацієнтів та персоналу.

Також через відсутність генератора припинилося водопостачання. Воду набирали в лісі з дозволу російських військових. Заклад потребував організації зеленого коридора для підвезення харчових продуктів та медикаментів. Їжу готували на вогнищах, гуманітарної допомоги лікарня не отримувала. Медикаментів в установі майже не залишилось, а персонал жив у закладі та працював без змін через неможливість ротації. 

В 11 установах Києва та Київської області з 20, які дослідили правозахисники, не вистачало медичних препаратів, зокрема специфічних медикаментів для лікування людей з психічними розладами. Така ж ситуація була й у Ржищівському геріатричному та Бородянському психоневрологічному інтернатах.

Окрім того, в Бородянському ПНІ критично бракувало харчових продуктів, у Новобілицькому психоневрологічному інтернаті для чоловіків запасів води залишалося на 3 дні.

З 11 установ, які потребували гуманітарної допомоги, шість її не отримали навіть після відводу російських військ.

У Сумській області деякі заклади протягом двох місяців війни так і не облаштували укриття. Тільки три установи з 15 досліджених мали запас їжі на понад два місяці. Крім того, у закладах також бракувало медикаментів.

Правозахисники зазначають, що з 2014 року держава не спромоглася вирішити проблеми, які б допомогли створити безпечні умови для людей в місцях несвободи під час війни. Не створили бодай укриттів для захисту людей від обстрілів.

За березень–квітень 2022 року, Кабінет Міністрів України вніс деякі законодавчі зміни, які водночас лише частково вирішують проблемні питання.

Так, жодна ухвалена постанова не містить порядку для проведення масової організованої евакуації дорослих з інвалідністю, відсутній хоча б мінімально пристосований транспорт для евакуації людей, а також плани дій на випадок фактичного захоплення чи оточення установ та інше. 

“Проблема організованої евакуації не нова для України, про це правозахисники говорили ще вісім років тому. Але ані тоді, ані за перші місяці повномасштабної війни держава не продемонструвала розважливих та необхідних кроків, аби розробити адекватне нормативне регулювання та провести необхідну евакуацію місць несвободи там, де це було необхідно і можливо”, – підсумувала директорка Центру “Соціальна дія” Ірина Федорович.

Що стосується воєнних злочинів, то, крім обстрілів місць несвободи, зафіксовані захоплення російською армією будівель та тримання адміністрації і підопічних у заручниках. 

Доповідь “Місця несвободи України у часи війни” підготували Українська Гельсінська спілка з прав людини, Fight for Rights, Центр “Соціальна дія”, “Україна без тортур” та Експертний центр з прав людини. В ній зібрана попередня інформація, як пережили окупацію та бойові дії місця несвободи міста Києва, Київської, Чернігівської та Сумської областей, з якими проблемами та викликами зіткнулися мешканці та персонал. Крім цього, правозахисники зафіксували дані про можливі воєнні злочини, скоєні проти людей у місцях несвободи. Експерти також проаналізували зміни у законодавстві і порівняли дії держави після лютого 2022 року з діями після лютого 2014 року. Серед іншого, вони описали можливі причини невчасної евакуації місць несвободи.