Перемогти, або Як українки на інвалідних візках змагатимуться за звання “Міс світу 2017”
З 29 вересня по 7 жовтня в Польщі дві українки Уляна Пчолкіна та Оксана Кононець братимуть участь у конкурсі краси “Міс світу на інвалідних візках” / Miss Wheelchair World 2017. Для дівчат участь у конкурсі такого рівня стане дебютом, хоча досвіду в змаганнях їм не бракує.
Конкурентками Оксани та Уляни стануть дівчата з Польщі, США, Канади, Чилі, Мексики, Індії, Білорусі, Молдови та інші. Більшість з них є лідерками у своїх країнах, які сміливо просувають ідеї рівності, недискримінації, фізичної доступності. Недарма, соціальна ідея конкурсу Miss Wheelchair World стверджувати, що жінка на інвалідному візку, у першу чергу, є жінкою, успішною, впевненою, красивою, без поправки на інвалідність.
Чому Уляна та Оксана вирішили претендувати на титул “Міс світу” й що для них означатиме перемога – в їхніх історіях нижче.
УЛЯНА ПЧОЛКІНА: “ПРАГНУ ВИЙТИ НА ПОЛІТИЧНИЙ РІВЕНЬ НАШОЇ ДЕРЖАВИ”
Уляна Пчолкіна – громадська активістка, перша ведуча новин на інвалідному візку в Україні, перша чемпіонка з карате, співорганізаторка таборів реабілітації, інструкторка.
– Якщо вже брати участь у світовому конкурсі, то хочеться представляти Україну на найвищому рівні. А часу до підготовки залишалося вкрай мало. Найперше потрібно було відправити гарні світлини. Переглядаю свій альбом – а в мене суцільна урбаністика: фото в джинсах, планую зробити собі тату… Зовсім не “міс”.
Тож потрібно було продумати образ, відшукати сукню, записати промовідео… І звісно, турбувало класичне питання “Де взяти гроші?”: як мінімум квитки на переліт мені й моїй супроводжувачці ми мали придбати за свій рахунок.
Остаточно зважитися, як часто це буває, підштовхнув мене мій чоловік Віталік. Ми з кредитки знімали гроші, щоб купити квитки. Друг знайшов дизайнерку, яка надала мені розкішну сукню. Фотографувала подруга. Колеги з телеканалу відзняли ролик…
Найважливішим аргументом, чому я претендую на “Міс світу” – це та соціальна місія, яку я можу доносити через участь у конкурсі. Для мене перемога в конкурсі – це вийти на політичний рівень нашої держави і заявити про необхідність реальних змін.
Переможниця конкурсу – це вже та особа, яка може на найвищому рівні говорити про соціальні проблеми в державі. Зокрема, в моїй країні мене дуже турбує ситуація з переселенцями з інвалідністю, хлопці, які отримали поранення в АТО – більшість з них залишаються без соціального захисту…
У титулі “Міс світу” я бачу не корону, а можливість вголос заявити про Україну. Щоб світ вкотре звернув увагу, що в нашій країні триває війна, що в нас гинуть люди, що в нас незахищені люди з інвалідністю… Я відчуваю в собі сили вирішувати ці питання більш глобально.
Водночас, якщо переможниця матиме зобов’язання організувати такий конкурс у своїй країні, я би хотіла показати – яка наша Україна може бути прекрасною!
Ще один важливий аргумент для перемоги – співпрацювати з іншими державами, щоб впроваджувати їхній успішний досвід подолання бар’єрів для людей з інвалідністю. Я маю чудових однодумців, які кожен на своєму рівні проштовхує питання доступності. Чому б це не зробити, маючи підтримку світу? А Україну іноді треба рухати тільки так: не завжди вона готова помічати успіхи своїх громадян і громадянок.
Я вже давно довела собі й оточуючим, що я звичайна жінка – і не важливо, чи маю я інвалідний візок, чи ні. І для цього конкурс краси мені точно не потрібний. Але його соціальна місія надважлива. Тим більше я представлятиму не тільки Україну, а й Всеукраїнське об’єднання осіб з інвалідністю “Група активної реабілітації”, яке опікується питаннями адаптації людей після травми хребта до всіх сфер життя. Саме для наших учасників, дійсних і майбутніх, я надсилаю всі ці меседжі. Життя не зупинилося – все у ваших руках!
Переглядаючи візитівки інших конкурсанток, я намагалася зрозуміти, а як бути їм – дівчиною в інвалідному візку – в їхній країні. Наприклад, порівнюю ситуацію в Україні та в Індії – це просто небо і земля.
Як би нам не було складно, у нас тривають реформи, вирує соціальне життя, є можливість заявляти про свої права.
В Індії – тотальна бідність, безправ’я, обмежений доступ дівчат до навчання… І при тому ти ще й пересуваєшся на інвалідному візку. І те, що конкурсантки з Індії тут, і вони досить сильні представляти свою країну – це серйозний крок.
Очевидно, для кожної учасниці – наважитися взяти участь у світовому конкурсі краси було не так легко. Тому що потрібно побороти свої комплекси, вийти зі шкаралупи, в яку нас часто заганяє суспільство через нашу інвалідність. Але вони це зробили!
Більшість конкурсанток є спікерками в своїй країні, вони класні, реально круті дівчата. І для них, у першу чергу, соціально важливо буде виграти. А ще серед них я відзначила кілька дзиґ, таких як я, тож, сподіваюсь, ми запалимо на конкурсі!
Якщо серйозно, я би хотіла привернути увагу держави, ЗМІ до конкурсу Miss Wheelchair World 2017. Це непересічна подія. І перш за все, це не стільки конкурс краси, скільки соціальний захід, покликаний змінити світ і світогляд людей про осіб з інвалідністю.
Перше, що я бачу в таких людях, – це невпевненість: і тих, хто отримують травму, і тих, хто народжуються з певними порушеннями. Вони можуть бути суперрозумні, суперкваліфікованими, бо серйозно навчаються, докладають максимум зусиль для досягнення мрій, але заявити про себе соромляться.
Моя мета, щоб люди з інвалідністю почувалися впевнено, щоб у державі були створені рівні умови для всіх. Щоб не виокремлювали – то діти “з особливими потребами”, а то без інвалідності. Щоб усі мали рівні права і можливості реалізувати себе. Я прагну змінити думку людей з інвалідністю і показати їм, що вони здатні змінити себе, а потім – і світ.
ОКСАНА КОНОНЕЦЬ: “В УКРАЇНІ ПОТРІБНО РОЗВИВАТИ ФЕШН-ІНДУСТРІЮ ДЛЯ МОДЕЛЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ”
Оксана Кононець – фотомодель, переможниця конкурсу краси серед дівчат на візках “Міс Краса без обмежень 2016”, директорка фонду “Нескорені”.
– Як тільки в минулому році я перемогла в українському конкурсі краси для дівчат з інвалідністю, я мріяла представляти Україну на світовому рівні, довго шукала інформацію про такий конкурс і не знаходила. І раптом з Польщі, за кілька днів до закінчення відбору, мені написали організатори. Запитали, чи не хотіла б я взяти участь у “Мiss Wheelcher World 2017”? Авжеж!
Сьогодні по всьому світі існує тенденція запрошувати моделей з інвалідністю на подіум, вони все частіше з’являються на обкладинках журналів і в повсякденні, все більше і більше професій підкоряються людям з інвалідністю.
В Україні такий напрямок тільки зароджується, і мені приємно, що я можу зробити свій внесок. Працюючи зі мною, багато людей творчих професій змінюють своє ставлення до людей на візках, все більше фотостудій стають доступними, і це не може не радувати.
ДОВІДКА. У Швеції діє модельне агентство Funkimodels, яке руйнує стереотипні уявлення про красу. Модельне агентство представляє людей з інвалідністю – ті, хто пересуваються на візку, ті, хто погано чують чи бачить, хто має синдром Дауна, ДЦП, або ж інтелектуальні чи психічні порушення. Агентство здійснює промоушн моделей/акторів з інвалідністю.
Кожний бажаючий може залишити на сторінці Funkimodels свої фотографії і коротку історію про себе. До слова, моделей запрошують на зйомки не тільки соціальних рекламних роликів. Вони – актори в рекламі, художніх фільмах і серіалах, їх запрошують на фотосесії в глянцеві журнали або ж стати обличчям інформаційних кампаній.
Мені хотілося би більше розвивати сферу фешн-моди і краси в Україні. Ці зміни дуже потрібні – адже в нас так багато красивих і талановитих дівчат і хлопців.
Якби я перемогла в Мiss Wheelcher World 2017, цю ідею було б набагато простіше просувати в нашій державі. Особливо зараз, під час війни, коли все більше з’являється людей з інвалідністю, на протезах і візках. Це дало б їм упевненість у собі, а також вкотре привернуло би увагу суспільства до такої категорії людей.
Хоча не можу не відзначити, що в нашій країні є велика кількість активних, небайдужих людей, які порушують питання доступності й інклюзивності. І таких людей стає все більше, до них прислухаються. Кожен із нас маленькими справами робить одну велику справу.
Незалежно від результату конкурсу, я все одно розвиватиму бьюті-сферу й не перестану допомагати людям бачити в собі красу, надихати їх своїм прикладом.
Нещодавно я відкрила Благодійний фонд “Нескорені”. І перша ініціатива фонду – фешн-зйомка Всеукраїнського соціального фотопроекту “Нескорена краса”, в якому взяли участь 12 учасниць з різних куточків України. Я прагнула показати унікальну красу українок.
Усі учасниці пересуваються на інвалідних візках, та всі вони успішні, реалізовані, щасливі.
Так, на одному з фото проекту “Нескорена краса” – телеведуча Уляна Пчолкіна, яка перед туалетним столиком готується до ефіру. В її очах сила і впевненість. На іншому фото – мама, яка будучи у візку, народила і виховує двох дітей. Вона дивиться на ляльку і, напевне, думає про свою дочку. Мене дизайнерка побачила доброю чарівницею, яка помахом чарівної палички виконує бажання. Серед інших образів – жінка-фотограф, спортсменка, мандрівниця, шопоголік, діджейка та багато інших.
Також метою фотопроекту був збір коштів для придбання медичного устаткування для відділення реабілітації Київської клінічної лікарні номер 4, пацієнткою якого я сама була після травми. Я щаслива, що вдалося зібрати понад 2000 доларів, і в відділенні з’явиться нове обладнання, яке зможе прискорити процес реабілітації людям з травмою хребта.
…Минуло п’ять років після моєї травми. Я відстояла своє право на життя, на життя в інвалідному візку. Я 100 % прийняла себе такою, яка я є, і зрозуміла, що можу рухатися далі. До чого закликаю всіх інших, хто опинився в складних життєвих обставинах. Не зупиняйтеся. Замість вас ніхто не проживе вашого життя. Коли ви зрозумієте, що ви – цілісна особа, ви матимете успіх, не залежно від сфери діяльності. І це варто того!
ВІД РЕДАКЦІЇ. Підтримати дівчат дуже просто. Зайдіть на їхню сторінку Конкурсу і віддайте за Уляну Пчолкіну та Оксану Кононець свій голос.
Якщо ви дизайнер чи дизайнерка, українські конкурсантки можуть представляти ваші унікальні роботи на світовому конкурсі. З ними можна зв’язатися через фейсбук: Уляна Пчолкіна та Оксана Кононець.
Якщо ви представляєте ЗМІ – розкажіть про Уляну та Оксану їхню історію життя. Допомога фотографів, візажистів, оптимістів також буде не зайвою.
Якщо ви представник держави, не заплющуйте очі на дискримінацію й сприяйте безбар’єрному середовищу в Україні.
Матеріал підготовлений за підтримки кампанії “Дискримінація обмежує. Протидій!“
