Паспортна пастка, пенсійний шантаж та інші “виключні” права переселенців
Війна на сході України триває шостий рік, а перша хвиля переселенців з’явилася в країні ще в червні 2014 року. Ці люди від початку зазнали матеріальних і моральних втрат: залишили домівки, втратили роботу, майно, розлучилися з рідними. Вони стали вразливою категорією населення, але замість допомоги зітнулись із додатковою дискримінацією. Адже за ці роки держава не спромоглась адекватно вирішити більшість проблем переселенців, пов’язаних з реалізацією їхніх конституційних прав та отриманням державних сервісів.
Влітку 2018 року юна кримчанка Настя не витримала і вирішила залишити окупований Крим. Дівчині вже виповнилося 18 років, а українського паспорта досі не було. Російський вона відмовилась отримувати принципово – так і жила з дитячим свідоцтвом про народження. Батьки з нею не поїхали. В інтернеті вона познайомилася з хлопцем із Сум, той запропонував їй приїхати в гості, і Настя залишила Ялту.
Мешканець Сум виявився дуже гостинним, і дівчина залишилась у нього на тривалий час, але скоро виникла одна проблема: паспорт їй не давали без оригіналів документів одного з батьків. А батьки, у свою чергу, не захотіли відсилати в Суми свої паспорти і самі приїжджати також. Без паспорта Настя не могла ані влаштуватися на роботу, ані відкрити рахунок у банку для отримання матеріальної допомоги, ані навіть отримати довідку внутрішньо переміщеної особи. До Ялти вона повертатися не бажала, але і в гостях вічно жити неможливо.
У відчаї дівчина звернулася до безоплатних адвокатів одної з громадських приймалень Української Гельсінської спілки з прав людини в Сумах. Там колись уже успішно вирішили схожу проблему: один чоловік загубив свій паспорт у зоні АТО, замість нього отримав тимчасове посвідчення в міграційній службі. А от паспорт йому видавати не захотіли. Кажуть: таку довідку дають лише особам без громадянства, а ми бачимо громадянина України, який загубив свій документ. Юристи приймальні звернулися до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України. Суд заяву задовольнив, і чоловік отримав новий паспорт. Утім, чи працює така схема у випадку Насті?
“Можна її спробувати застосувати і до Насті, але це буде складно, – каже координаторка правопросвітнього напряму громадської приймальні УГСПЛ у Сумах Наталія Єсіна. – Нам потрібні докази та чимало часу, бо судовий процес – це справа не одного місяця”.
Національна стратегія у сфері прав людини до 2020 року передбачає, що держава має забезпечити можливості запровадження реєстру ідентифікаційних даних, у тому числі щодо осіб, які звертаються із заявою про видавання паспорта вперше після досягнення 18 років або замість втраченого, зокрема через визначення елементів перевірки, що запроваджується в межах цієї процедури. Звучить це гарно, і у звіті Мін’юсту за 2018 рік написано, що виконання йде на повний хід, але ж які результати насправді?
ХОЧЕШ ПАСПОРТ – ЗАПИСУЙСЯ ДО БІБЛІОТЕКИ!
“Ми завжди говоримо майже кожному переселенцю: боже борони вас втратити паспорт і не мати закордонного чи втратити їх одночасно!” – розповідає Наталія Єсіна.
Періодично до громадської приймальні УГСПЛ у Сумах звертаються переселенці, які розповідають, що під час отримання адміністративних послуг, пов’язаних з вклеюванням фотографій, обміном паспортів, оформленням закордонного паспорта, оформленням ID-карток, та інших послуг стикаються з необхідністю “проведення додаткової перевірки особи”.
За офіційною версією, це робиться тому, що архіви на окупованій території недоступні. Прес-секретар Державної міграційної служби України Сергій Гунько пояснив, що ідентифікація – це процес порівняння даних, які подає про себе людина, з даними, які про людину є в держави. Тобто, по суті, це верифікація паспорта зразка 1994 року. Через те, що його дуже легко підробити, він не може бути засобом ідентифікації.
Список документів, потрібних для підтвердження особи, є чималим: паспорт громадянина України, ідентифікаційний код, старий закордонний паспорт, свідоцтво про народження, військовий квиток, водійські права або інші документи. ДМС каже, що “вичерпного переліку документів не існує, так само як і обов’язку особи надавати такі документи. Однак слід пам’ятати, що у випадку, коли за наданими документами ідентифікувати особу неможливо, міграційна служба змушена буде відмовити в оформленні документа”.
Юристи УГСПЛ наголошують, що невизначеність зі списком документів створює сприятливі умови для виникнення корупції. Самі переселенці скаржаться, що процедура “ідентифікації” є доволі принизливою: наприклад, іноді чиновники радять людям записатися в бібліотеку, щоб там їм видали читацький квиток з фотографією, або ж вклеїти свою світлину на довідку з місця роботи. Але іноді й це не допомагає: люди збирають купу документів, а паспорти їм не дають. У відмові пишуть так: “надані документи не дали можливості отримати інформацію щодо особи, оскільки вони були видані на території, яка на теперішній час не підконтрольна Україні”. І ці документи навіть не були визнані підробними.
ВПО ВІДМОВЛЯЮТЬ У ПЕНСІЯХ І НЕ ДОПУСКАЮТЬ ДО ГОЛОСУВАННЯ
Утім, проблеми внутрішньо переміщених осіб не обмежуються отриманням паспорта. У представленому коаліцією громадських організацій “Мережа правового розвитку” Тіньовому звіті щодо виконання Міжнародного пакту про громадянські та політичні права йдеться про дискримінацію ВПО у сфері соціального забезпечення та доступу до правосуддя.
Якщо ви мешкаєте на тимчасово окупованій території, то пенсію отримати вам буде дуже важко, хоча ані Конституція, ані Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” не передбачають жодних обмежень у цій сфері для осіб з непідконтрольних територій. Дискримінація продовжується і після того, як 3 травня 2018 року Верховний Суд України остаточно визнав неправомірність припинення виплати пенсій для громадян, які проживають на непідконтрольній уряду території.
Але для органів Пенсійного фонду України це рішення так і не стало зразковим, адже досі існує постанова Кабміну №365 від 8 червня 2016 року. Ця постанова містить стільки різноманітних обмежувальних умов, що чиновники з легкістю можуть відмовити пенсіонеру у виплатах, чим вони регулярно й займаються. У результаті люди похилого віку, часто з інвалідністю, вимушені боротися за свою пенсію в суді, і вже є декілька виграних справ.
Типова історія виглядає так. До громадської приймальні УГСПЛ у Сумах звернулася пані З., 1947 року народження, переселенка із Шахтарська Донецької області. Вона має третю групу інвалідності, за що їй призначили 1673,34 грн пенсії. Після переїзду до Сум у 2015 році вона пенсію отримувала, але в травні 2018 року – перестала. Юристи допомогли їй скласти запит до Пенсійного фонду, але відповідь була така: “пенсія призупинена з 1 травня 2018 року до отримання результатів додаткової перевірки”.
Довелося звертатися до Сумського окружного адміністративного суду. Правозахисники звернули особливу увагу на те, що пенсію припинили виплачувати безпідставно, а чіткої відповіді про причини цього не надали. Між іншим, пенсійне законодавство України не передбачає призупинення виплати пенсії органами Пенсійного фонду України, а також не містить таких підстав припинення, як отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ або когось іншого. В результаті 28 серпня 2018 року суд задовольнив позов жінки в повному обсязі, але станом на кінець січня 2019 року вона отримала пенсію тільки за один місяць.
Правозахисники кажуть, що без виплат люди залишаються після перетину українського кордону. Причому взагалі не важливо, на який час поїхали і де саме були: на окупованій території чи в будь-якій сусідній країні. В результаті налякані пенсіонери просто бояться виїжджати хоч кудись за межі Сумської області. Чи варто згадувати про те, що в такий спосіб порушується конституційне право на свободу пересування?
У тіньовому звіті також наголошується, що позиція органів державної влади в питанні виплати пенсій мешканцям окупованих територій не відповідає судовій практиці Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права для України відповідно до статті 17 Закону “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”.
У цьому разі слід орієнтуватися на рішення ЄСПЛ у справі “Пічкур проти України”, яке набрало остаточного статусу 7 лютого 2014 року. У ньому суд зазначає, що заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. ЄСПЛ визнав це порушенням статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою – статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою. А також порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції, в якій закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Окрім проблем з пенсіями, існує також виборча дискримінація. Представниця громадського холдингу “Група впливу” Тетяна Дурнєва нагадала, що на вибори депутатів місцевих рад процедура тимчасової зміни місця голосування не поширюється. Те саме стосується і одномандатних округів на парламентських виборах. Причина цього в тому, що Верховний Суд України вирішив: переселенці є тимчасовими членами громади, навіть якщо вони проживають у цьому регіоні п’ять років, працюють і сплачують там податки.
“На останніх парламентських виборах не змогли проголосувати близько півмільйона ВПО. На виборах 2015 року не змогли проголосувати близько 1,3 мільйона ВПО, за винятком двох громадян України, які відстояли своє виборче право в суді. Це було подружжя. Цікаво, що в один і той самий день колегія суддів дозволила голосувати чоловіку, але позбавила такого права його дружину. Аргумент був такий: голосувати можна лише за місцем реєстрації, а отже, у Севастополі, який на той час був окупований Росією”, – розповіла Тетяна Дурнєва.
Правозахисниця й сама є переселенкою, яка зараз мешкає в Києві, і так само стикається з обмеженням виборчих прав та права щось зробити разом із громадою, в якій живе:
“Наразі триває голосування за проекти бюджету участі в столиці. Я намагалася зареєструватися онлайн, щоб взяти в цьому участь, запропонувати якісь свої проекти, але не можу цього зробити, бо система видає мені повідомлення, що я не є членкинею територіальної громади. Те саме стосується і, наприклад, громадських слухань”.
Автори тіньового звіту зазначають, що всі згадані вище обмеження для ВПО призводять зрештою до суттєвого зростання рівня соціальної напруги серед населення та зниження рівня довіри до органів державної влади.
Коаліція громадських організацій “Мережа правового розвитку” надала низку рекомендацій щодо поновлення прав ВПО в Україні. Серед них: ухвалення проекту закону №6240 “Про внесення змін до деяких законів України (щодо виборчих прав ВПО та інших мобільних всередині країни громадян)” від 27 березня 2017 року та проекту закону №6692 “Про внесення змін до деяких законів України щодо права на отримання пенсій окремим категоріям громадян” від 12.07.2017.
Адже, коли ухвалюються постанови та закони, які суперечать конституційним правам громадян, цю проблему потрібно негайно вирішувати.
