Як пандемія Covid-19 зробила діяльність журналістів ще небезпечнішою. Огляд міжнародного звіту

Пандемія Covid-19 спричинила серйозні проблеми для свободи преси: йдеться як про реакцію влади країн, так і про випадки агресії в суспільстві щодо журналістів у світі загалом та Україні зокрема.

Як свідчать дані звіту Платформи Ради Європи зі сприяння захисту журналістики й безпеки журналістів, минулого року на всій території континенту уряди ухвалили низку заходів, які обмежують можливість журналістів вільно висвітлювати ситуацію в галузі суспільної охорони здоров’я. Причому в одних випадках заходи були пропорційними або швидко коригувалися, в інших – віддавалася перевага надзвичайній ситуації у сфері охорони здоров’я для посилення тиску на критичні та незалежні засоби масової інформації.

Йдеться, зокрема, про ухвалені в деяких країнах ЄС закони про “фейкові новини”, які наражають ЗМІ на ризик штрафів, посилення кримінального покарання та обмеження доступу до інформації. Водночас у звіті наголошується, що журналісти зіткнулися з насильством під час висвітлення акцій протесту проти ізоляції.

Про порушення прав журналістів з боку суддівської системи, випадки погроз, тиску та нападів на представників ЗМІ під час пандемії коронавірусу в Україні також заявляли експерти Інституту масової інформації та Комітету захисту журналістів (CPJ).

Сьогодні, у Всесвітній день свободи преси, пропонуємо стислий переказ основних меседжів зі звіту платформи Ради Європи із захисту свободи слова. 

Ілюстрація: Paresh (Inde / India), The Khaleej Times

Нові “коронавірусні” обмеження для журналістів

Через кризу в галузі охорони здоров’я та запровадження надзвичайного стану журналістам довелося адаптуватися до низки нових обмежень у час, коли суспільство потребувало високоякісної, точної та сучасної інформації про поширення коронавірусу.

У деяких країнах урядові заходи, що впливали на пресу, були пропорційними та обмеженими, тоді як в інших Covid-19 використовувався як можливість поглиблення тиску, який уже існує, на критичні та незалежні ЗМІ.

Так, у квітні 2020 року уряд Угорщини ухвалив законопроєкт, що передбачає криміналізацію за поширення неправдивої чи спотвореної інформації про пандемію з покаранням до п’яти років ув’язнення. Це “спричинило жахливі наслідки для журналістів, які повідомляли про поширення вірусу”, зазначають автори звіту.

Такі ж надзвичайні ініціативи були здійснені в Боснії і Герцеговині, Болгарії та Румунії, проте їх швидко скасували або заблокували.

Новий закон як відповідь на Covid-19 був ухвалений у Російській Федерації. Він накладає суворі покарання на ЗМІ та окремих журналістів за поширення “свідомо неправдивої інформації”, пов’язаної з надзвичайними ситуаціями, природними або спричиненими людиною.

Використовуючи нові правила, поліція допитала репортерку “Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода” Тетяну Вольтську через повідомлення про те, що нібито лікарням не вистачає засобів для реагування на пандемію. Місцева влада стверджувала, що репортерка “поширювала неправдиві новини”.

Того ж місяця суд оштрафував радіостанцію “Ехо Москви” на 260 тис. рублів (3,3 тис. євро) за “свідоме поширення неправдивих новин, які становлять загрозу для здоров’я людини”. Головний редактор вебсайту станції Віталій Рувінський був оштрафований на 60 тис. рублів (770 євро) за інтерв’ю з політичним аналітиком, який поставив під сумнів офіційну статистику Covid-19 від російського уряду.

У Болгарії уряд вирішив внести зміни до кримінального кодексу та запровадити тюремні вироки за поширення “фальшивих новин” про пандемію до трьох років в’язниці або штрафи до 5 тис. євро. Однак на цю частину закону про надзвичайні ситуації наклав вето президент під тиском громадянського суспільства.

В інших країнах журналістам та ЗМІ загрожували штрафи або арешт за повідомлення про наслідки пандемії Covid-19. У Туреччині Вища рада з радіо і телебачення (RTÜK) видала заборону на трансляцію Fox TV за критичні коментарі Фатіха Портакала під час звітності про стан у державі.

3 квітня екскерівник телеканалу Halk і журналіст Хакан Айгюн були заарештовані за “підбурювання до ненависті” після критики президента Ердогана щодо протидії коронавірусу.

У Сербії затримали журналістку Nova.rs Ану Лаліч за “спричинення паніки та безладу” через статтю про відсутність засобів індивідуального захисту та погані умови праці в місцевій лікарні. Вона була затримана в перший день застосування нового указу про покарання будь-кого, хто оприлюднює інформацію щодо спалаху коронавірусу, але не був “уповноважений” на це канцелярією прем’єр-міністра чи антикризовим управлінням. Після міжнародного засудження журналістку звільнили з-під варти, а сам указ скасовано.

У Вірменії лише за тиждень після проголошення урядом у березні надзвичайної ситуації понад 20 ЗМІ довелося вносити зміни чи видаляти інформацію, визнану посадовцями такою, що може призвести до “суспільної паніки”.

Правила щодо носіння масок та соціального дистанціювання стали приводом для зловживань з боку правоохоронних органів задля штрафів чи залякування ЗМІ. У Польщі журналістка Gazeta Wyborcza Анжеліка Пітонь отримала два окремих звинувачення від поліції після того, як висвітлювала протест у межах загальнонаціональної програми “Жінки”. Одне – за те, що вона без маски. Редакція видання заявила про надмірний тиск на ЗМІ та залякування журналістів, пізніше звинувачення було знято.

В інших країнах уряди скористалися пакетами фінансової підтримки для ЗМІ та громадських кампаній з охорони здоров’я для нагородження “вірних” видань, водночас караючи критичні засоби масової інформації. 

Так, у Греції ЗМІ, що сприймаються як “опозиційні”, отримали непропорційно нижчий рівень рекламних доходів від кампанії з інформування громадського здоров’я, ніж “зручніші” для влади засоби масової інформації. Хоча багато хто з них мав більший наклад та ширше охоплення читацької аудиторії. А щотижневу газету Documento взагалі повністю вилучили з державного фінансування. Редактор та видавець ЗМІ стверджували, що це “помста за критичне висвітлення та останні розслідування”.

Також деякі журналісти стикалися з проблемами в отриманні акредитації та доступі до інформації в час, коли пресконференції та брифінги переходили в інтернет. 

Зокрема, у Чехії виданню “Форум 24”, що критикує уряд, відмовили в акредитації на урядові пресконференції в березні 2020 року. Повторні звернення щодо акредитації були проігноровані.

У Великій Британії репортеру openDemocracy Джеймсу К’юсику заборонили ставити запитання на щоденних брифінгах уряду щодо ситуації з Covid-19.

З березня минулого року декілька європейських урядів продовжували терміни надання інформації або взагалі припиняли надавати її на запити ЗМІ. Так, Болгарія, Сербія та Румунія подвоїли максимальний час відповіді, тоді як Угорщина втричі перевищувала його – з 30 до 90 днів.

Такі держави, як Італія, Іспанія та Словенія, взагалі тимчасово зупиняли надання відповідей на журналістські запити. 

Водночас у звіті як позитивний приклад наводиться ситуація в Шотландії, коли парламентський комітет з Covid-19 відхилив 42 спроби уряду продовжити термін надання інформації на запити ЗМІ. 

Карантин ускладнив роботу українських журналістів у судах

Безпосередньо в Україні під час карантину журналісти зіткнулися з безпідставним обмеженням доступу до судових засідань. Такі дані навела керівниця медійного проєкту Watchers Ольга Худецька під час онлайн-дискусії Інституту масової інформації “Свобода преси. Український контекст”.

За її інформацією, 90% відкритих судових засідань під час карантину стали закритими, а в кожному суді Києва є наказ про повний або вибірковий недопуск слухачів.

Таке рішення аргументується змінами до ст. 27 Кримінального процесуального кодексу, що передбачають можливість із боку судді не допустити на засідання конкретну людину, присутність якої може становити загрозу.

“Головне науково-експертне управління Верховної Ради попереджало, що це може стати підставою для ручного керування і зловживань з боку судів, – так і сталося”, – зазначила експертка.

У нинішній ситуації журналісти ніколи не знають достеменно, чи пустять їх на засідання, працівників змушують писати не передбачені законом клопотання, наголосила вона. Але через те, що чітких критеріїв допуску до судових засідань не існує, вказані зловживання дуже поширені. Так, журналістів можуть не пускати до суду, оскільки вони не надали електронного підпису, не подали заяви в письмовій формі тощо. До того ж ставалися випадки, коли судді допускали представників одних ЗМІ, а інших ні. 

“Звичайно, це певний ручний механізм… Це не передбачено жодним законодавством і є певною дискримінацією за видом медіа”, – сказала вона.

Щоб захистити свої права, журналісти викликали поліцію. Але, за інформацією Ольги Худецької, з десятків чи навіть сотень звернень лише одного разу заява про вчинення кримінального правопорушення була зареєстрована в ЄРДР.

Також під час дискусії експертка розповіла про кричущий випадок, коли прибулий на виклик поліцейський почав залякувати журналістку, що на неї заведуть справу нібито за фальшивий виклик. Хоча медійниця діяла відповідно до закону: судове засідання, на яке її не допускали, було відкритим. 

Джерело: pixabay.com

Covid-19 зробив діяльність медійників небезпечнішою

Також у 2020 році спеціальна платформа Ради Європи спостерігала зростання кількості жорстоких нападів на журналістів під час висвітлення демонстрацій проти карантину або порушень карантинних заходів.

Протягом двох тижнів жовтня задокументовано кілька інцидентів стосовно погроз, насильства та залякування журналістів, які висвітлювали акції протесту проти локдауну в Італії. Група протестувальників напала на репортера італійського інформаційного каналу Sky TG24 Паоло Фраттера та його оператора й переслідувала їх, поки вони висвітлювали відповідну демонстрацію в Неаполі.

Журналіст Саверіо Томмасі з Fanpage зазнав образ та погроз із боку учасників акції проти носіння масок у Римі.

У Сербії платформа зафіксувала кілька порушень щодо ЗМІ з боку співробітників правоохоронних органів під час протестів у липні минулого року через відновлення урядом жорстких карантинних заходів. Журналіста агенції Бета Жикіцу Стефановича побили поліцейські попри надання журналістського посвідчення. Потерпілого госпіталізували з травмами й порізами голови та очей. Двоє операторів з того ж агентства, що перебували з ним, також були легко травмовані. 

Журналіста Марко Радонича теж побила поліція, хоча він декілька разів казав правоохоронцям про те, що виконує завдання редакції.

Інші журналісти стикалися з погрозами за повідомлення про недотримання правил карантину через Covid-19 або інших делікатних питань, пов’язаних з пандемією.

Так, 1 грудня 2020-го журналістам порталу новин Zadarski.hr у Хорватії погрожував чоловік, який увійшов до офісу ЗМІ та казав, що вб’є, “заріже” репортерів за повідомлення про весілля, проведене з порушенням карантинних правил.

Погрози та напади на українських журналістів

За даними платформи, 24 березня 2020 року в Україні на репортерку телеканалу NewsOne (нині закритий. – Ред.) Тетяну Сивоконь напав власник магазину в Хмельницькій області, коли журналістська група знімала сюжет про продаж захисних масок.

Уже нинішнього року Комітет захисту журналістів закликав українську владу швидко та ретельно розслідувати напад на працівника телеканалу “Броди Online” на Львівщині Сергія Нікішина. Останній повідомив, що 24 квітня син мера міста Броди Іван Белей побив його і розбив камеру. 

За інформацією депутатки Бродівської міської ради Ольги Кравчук, яка була разом з журналістом, інцидент стався в селі Лагодів. Журналіст спробував зафільмувати порушення карантину, а саме вечірку в готельно-ресторанному комплексі “Колиба”.

Сам Белей заперечив, що побив Нікішина та розбив його камеру. Поліція розслідує інцидент за ч. 1 ст. 171 (“Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів”).

Рекомендації урядам від Ради Європи щодо захисту свободи слова

У звіті платформи РЄ наголосили на тому, що будь-які державні заходи у відповідь на пандемію Covid-19, які порушують основні права, мають бути пропорційними, тимчасовими та обмежуватися негайним розв’язанням кризи в галузі охорони здоров’я.

Екстрені заходи не мають використовуватися як привід для обмеження прав журналістів.

Не можна зловживати зусиллями з протидії дезінформації, щоб цензурувати небажані повідомлення про пандемію. Журналісти повинні мати оперативний і рівний доступ до публічної інформації про пандемію.

Заходи з відстеження інфекцій, моніторингу розвитку охорони здоров’я або надання більшої свободи пересування вакцинованим особам забороняється використовувати як можливість прихованого спостереження, оскільки це порушує права журналістів на конфіденційність та їхню здатність захищати свої джерела.

Влада повинна ретельно розслідувати всі напади на журналістів та забезпечувати достатній захист журналістів, які висвітлюють демонстрації, заявили в Раді Європи.