Нова кримська резолюція ООН: тренди 2020 року і битва за підтримку

18 листопада третій комітет Організації Об’єднаних Націй, що працює над соціальними й гуманітарними питаннями, схвалив проєкт резолюції “Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна”. За проголосували 63 країни, проти – 22, утрималися – 85. Попереду – Генеральна Асамблея ООН, яка розгляне і голосуватиме за цю резолюцію в грудні.

Згадана резолюція – уже п’ята поспіль, оновлена і посилена. Починаючи з 2016 року такий документ ГА ООН ухвалює щороку (див. правозахисні резолюції 2016, 2017, 2018 та 2019 років). 

Проєкт тексту формує група країн – серед яких традиційно Україна та цього року ще 26 інших країн. Розглянемо, які основні зміни відбиті в тексті цьогорічної резолюції, як вони можуть вплинути на ситуацію на окупованому півострові та як змінюється підтримка кримських резолюцій країнами-учасницями ООН.

Цементування термінології щодо РФ як держави-окупанта

Позначення статусу Криму як окупованої Росією території містилося і в попередніх резолюціях ООН, а зараз ці тези ще посиленіші.

Зокрема, в проєкті резолюції ГА ООН нагадує, що “органи й посадові особи Російської Федерації, які діють на території тимчасово окупованого Криму, є нелегітимними й повинні іменуватися “окупаційна влада Російської Федерації”.

Також зазначено, що в ООН стурбовані тим, що “міжнародні зобов’язання у сфері прав людини й відповідні міжнародні договори, учасницею яких є Україна, не виконуються повною мірою державою-окупантом у Криму, через що рівень дотримання прав людини в Криму після його тимчасової окупації Російською Федерацією значно знизився”.

Вплив COVID-19 на ситуацію з правами людини в Криму

Пандемія COVID-19 стала найбільшим потрясінням року для всього світу, і це очевидно знайшло відбиття в проєкті нової резолюції щодо Криму.

Зазначено, що ООН “стурбована додатковими труднощами з реалізацією кримчанами прав людини й основних свобод у результаті непотрібних і невідповідних обмежувальних заходів, введених державою-окупантом під приводом боротьби з пандемією COVID-19, а також неадекватністю заходів щодо забезпечення і підтримки здоров’я населення і належної санітарно-гігієнічної ситуації в Криму”.

Справді, міжнародне гуманітарне право (МГП) зобов’язує окупаційну владу забезпечувати здоров’я населення і гігієну на окупованих територіях та задовольняти медичні потреби населення без будь-якої дискримінації.

Починаючи з березня 2020 року Кримська правозахисна група (КПГ), яка постійно моніторить реакцію окупаційної влади на пандемію COVID-19, зібрала низку доказів, що Росія не вжила належних заходів для боротьби з поширенням ковіду серед кримчан.

Зокрема, в Криму постійно збільшувалася кількість офіційно підтверджених випадків захворювання, включно з інфікуванням медперсоналу. А офіційні дані про кількість випадків коронавірусу і смертності від COVID-19, на думку правозахисників, занижено.

Щоденні рейси з Москви, російського регіону з найбільшою кількістю підтверджених випадків COVID-19, які не припиняли літати до Криму, ще більше провокували поширення ковіду на півострові.

До того ж, незважаючи на пандемію, окупаційна влада проводила в Криму військові паради, після чого кількість інфікованих суттєво зросла.

Додатково в проєкті резолюції звертають увагу на поширення коронавірусу у в’язницях. Зокрема, в ООН  занепокоєні “запровадженням неадекватних умов тримання у пенітенціарних установах, включно з переповненістю камер та відсутністю належного медичного обслуговування, у зв’язку з чим утримувані особи наражаються на ризик, пов’язаний з поширенням захворювань, включно з COVID-19”.

За даними КПГ, особливо складною ситуація в умовах COVID-19 була в пенітенціарних закладах. Ув’язнених, у яких виявляли симптоми COVID-19 або вірусної респіраторної інфекції, розміщували в так званій карантинній камері в Сімферопольському ізоляторі №1. Там відсутні належні санітарні умови та не було гарячої водопровідної води. 

Незважаючи на рекомендації міжнародних організацій щодо запобігання спалаху COVID-19 у місцях несвободи, ув’язнені в Сімферопольському СІЗО не були забезпечені засобами індивідуального захисту (масками та дезінфікувальними засобами) і не проходили тестування на COVID-19. 

Заборона на передання харчових продуктів та ліків у колоніях додатково призводила до погіршення здоров’я в’язнів.

Ігноруючи рекомендації міжнародних організацій щодо запобігання спалаху COVID-19 у місцях позбавлення волі, Росія в окупованому Криму продовжувала практику використання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не віддаючи перевагу альтернативним запобіжним заходам. Через це Сімферопольський СІЗО постійно був переповненим, що також підтверджував директор Федеральної служби виконання покарань РФ Олександр Калашников у своєму листі до голови Верховного суду Росії. 

Блокування доступу кримчан до української освіти

У проєкті резолюції посилено наголос на проблемі мілітаризації і асиміляції молоді в Криму Російською Федерацією, а також уперше заявлено про блокування окупаційною владою доступу кримчан до української освіти.

Із 2014 року Росія проводить у Криму політику знищення української ідентичності через освітні установи.

Україна намагалася цьому протидіяти. Так, у 2014 році запровадили систему переведення кримських студентів до вишів на материку, потім із Сімферополя до Києва перемістили Таврійський національний університет. У 2016 році створили спрощену систему вступу мешканців окупованих територій до вишів України. У 2020 році уряд України скасував обов’язкове складання  ЗНО для вступу абітурієнтів з окупованих територій до всіх вищих навчальних закладів України (в межах встановлених квот). 

Ситуація з доступом кримських абітурієнтів до українських вишів ускладнилася після введення обмежень на пересування через адмінкордон з окупованим Кримом у зв’язку з COVID-19. КПВВ з українського боку то перекривалися, то відкривалися знову. Росія спочатку взагалі заборонила виїзд кримчан на материкову Україну, а потім дозволила лише одноразовий виїзд.

Такі заходи значно обмежували можливість кримських дітей складати іспити в школах та вищих навчальних закладах України. Студенти з Криму, виїхавши на навчання, вже не можуть повернутися додому до кінця карантину.

Отже, близько 3 тисяч кримських студентів, які навчаються в українських університетах, опинилися в ситуації невизначеності та стресу. Дехто з них не ризикував їхати на материк, щоб продовжити навчання в українських університетах.

Такий режим пересування та ситуація невизначеності створили значні перешкоди для кримської молоді, яка обрала або обирає українську освіту. А це порушує статті Конвенції про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти (1960 р.).

Згадка про ув’язнених правозахисників

У проєкті резолюції міститься згадка про двох кримськотатарських правозахисників – Еміра-Усеїна Куку та Сервера Мустафаєва. Обох окупаційна влада звинуватила в тероризмі та кинула за ґрати: Куку був арештований у 2016 році й отримав вирок у 12 років ув’язнення, а Мустафаєв – затриманий 2018 року і дістав 14 років. 

Водночас якщо прізвище Еміра-Усеїна Куку було і в попередніх резолюціях, то координатор “Кримської солідарності” Сервер Мустафаєв згадується вперше. Це – відзначення на найвищому рівні його зусиль із захисту політичних в’язнів на чолі ініціативи “Кримська солідарність”. Раніше Amnesty International також визнала Сервера Мустафаєва в’язнем сумління, якого переслідують виключно через його правозахисну діяльність.

Варто додати, що внесення конкретних прізвищ до резолюцій ГА ООН – надзвичайно рідкісне явище, адже переважно резолюції обходяться загальними фразами. 

Це також допомагає в боротьбі за звільнення кримських політв’язнів, адже робить їхні прізвища відомими на весь світ. Так, у попередніх резолюціях були згадки про Олега Сенцова і Володимира Балуха – і вони обоє зараз на свободі.

Також уже другий рік поспіль у тексті резолюції, яка виноситься на ГА ООН, згадується ініціатива “Кримська солідарність”, створена родинами політв’язнів, їхніми адвокатами та небайдужими кримськотатарськими активістами. Ініціатива відстежує та документує порушення прав людини, надає правову допомогу, спостерігає за судовими процесами та допомагає сім’ям політв’язнів.

Погіршення ситуації з кримськими політв’язнями

У тексті майбутньої резолюції посилено тематичні блоки, що стосуються переслідування громадських активістів та журналістів в окупованому Криму, а також містяться заклики до звільнення політичних в’язнів.

Незважаючи на останнє звільнення 11 політв’язнів у вересні 2019 року, серед яких Олег Сенцов, Олександр Кольченко, Володимир Балух, нових звільнень кримських політв’язнів після цього не відбулося. 

Ба більше, після цього російська влада ув’язнила в Криму ще щонайменше 28 громадян України за політично мотивованими справами. Серед них 10 кримських мусульман і шість вірян “Свідків Єгови”.

Серед звинувачених у тероризмі є низка громадських активістів та громадянських  журналістів – представників ініціативи “Кримська солідарність”. 

У 2020 році “Кримська солідарність” продовжувала стикатись із залякуваннями та масштабними арештами своїх активістів в окупованому Криму. Наразі щонайменше 44 з них утримуються під вартою (зокрема, один – під домашнім арештом). Серед них кримськотатарські громадянські журналісти, активісти та правозахисники, зокрема Сервер Мустафаєв, Сейран Салієв, Ремзі Бекіров, Осман Аріфмеметов, Сулейман Асанов, Тимур Ібрагімов, Руслан Сулейманов, Рустем Шейхалієв. Багато з цих політв’язнів із порушенням МГП були незаконно перевезені з тимчасово окупованого Криму до Росії. Усього позбавлено волі дев’ять громадянських журналістів, три правозахисники й 32 волонтери “Кримської солідарності”, які відвідували судові засідання, організовували передачі в СІЗО, опікувалися родинами інших політв’язнів і допомагали їхнім дітям.

Загалом з початку 2020 року ув’язнено сім нових активістів “Кримської солідарності”, ще один – під домашнім арештом. Усім активістам висунуто звинувачення в тероризмі за російським законодавством.

Нові релігійні переслідування в Криму

Згідно з проєктом резолюції, ГА ООН планує окремо закликати РФ гарантувати право на свободу релігії, зокрема для вірян Православної церкви України, мусульман і “свідків Єгови”.

Саме ці три релігійні групи зазнавали найбільших переслідувань протягом останнього року в Криму. 

Так, у 2020 році тривало кримінальне переслідування кримських мусульман за звинуваченням у членстві в “Хізб ут-Тахрір”. З початку 2020 року ще 10 осіб були позбавлені волі в Криму за звинуваченнями в належності до цієї організації. Зараз у місцях позбавлення волі в політично мотивованих справах перебувають 69 кримських мусульман, ще для п’яти людей окупаційний суд обмежив вільне пересування. Серед затриманих у 2020 році кримських мусульман багато блогерів, журналістів і місцевих активістів.

Крім того, протягом 2020 року в Криму посилилося переслідування “Свідків Єгови”. Після визнання цієї релігійної групи Верховним судом РФ у 2017 році екстремістською організацією 22 об’єднання “Свідків Єгови” та близько 8 тисяч їхніх вірян у Криму також підпадали під цю заборону. У 2020 році окупаційна влада Криму не тільки розпочала кримінальне провадження, але й ув’язнила шістьох вірян “Свідків Єгови” за їхні релігійні переконання. Двоє з них уже отримали вироки – по шість років тюремного ув’язнення.

У 2020 році дії російської влади в Криму також були спрямовані на подальше переслідування Православної церкви України (ПЦУ). 23 липня 2020 року Федеральна служба судових приставів РФ передала указ про знесення церкви в Євпаторії архієпископу Кримської єпархії ПЦУ Клименту. Рішення про знесення культової споруди ухвалено кримським “судом” нібито через ненадання доказів, що підтверджують “законність використання земельної ділянки та будівлі” релігійною громадою ПЦУ в Євпаторії. Крім того, російська влада вимагає від ПЦУ залишити будівлю собору Святих Володимира та Ольги в Сімферополі. 

***

Додатково можна згадати багато інших доповнень у тексті резолюції, зокрема про безкарність у зв’язку з насильницькими зникненнями в Криму, нові повідомлення про випадки тортур з боку ФСБ, включно з використанням електричного струму й удушення, неприпустимість кримінального переслідування за відмову кримчан служити в російській армії або дискримінації кримчан, що відмовилися від російських паспортів.

Крім того, в проєкті резолюції сказано, що ГА ООН занепокоєна повідомленнями про те, що російські силовики проводять у приватних будинках, на підприємствах і в місцях зустрічей кримчан обшуки, які часто стосуються саме кримських татар. “Довільне або незаконне втручання в приватне та сімейне життя осіб, свавільні або протиправні зазіхання на недоторканність їхнього житла, таємницю листування заборонено згідно з Міжнародним пактом про громадянські і політичні права”, – нагадують автори резолюції.

Йдеться і про проблеми в реалізації економічних, соціальних і культурних прав з боку українців та кримських татар, включно з правом на працю, збереженням самобутності й культури та отриманням освіти українською та кримськотатарською мовами.

Новою в проєкті резолюції є констатація “права всіх внутрішньо переміщених осіб і біженців, які постраждали від тимчасової окупації Криму Російською Федерацією, на повернення у свої будинки в Криму”. 

Також ідеться про додаткові виклики внаслідок “підривної діяльності держави-окупанта, включно з будівництвом об’єктів інфраструктури, яке супроводжується експропріацією земель, знесенням будинків і виснаженням природних і сільськогосподарських ресурсів”. Зазначено, що це “негативно позначається на фізичному вигляді Криму і в такий спосіб сприяє зміні економічного укладу та демографічного складу Криму”.

***

Багато з нових поправок до резолюції просували правозахисні організації, і внесені зміни відбивають нові тренди в Криму за останній рік, що базуються на зібраній і добре задокументованій правозахисниками інформації “з полів”.

Як мобілізувати підтримку

Посилення тексту резолюції – це щоразу палиця з двома кінцями. З одного боку, це дає можливість Україні додавати нові дані щодо порушень прав людини й міжнародного гуманітарного права в Криму, закріплювати оцінки цих явищ на рівні Генасамблеї ООН, розбудовувати політику міжнародного невизнання окупації, а з іншого – означає, що можна втратити підтримку частини країн, які можуть боятися гостро критикувати Російську Федерацію.

Щороку кількість країн, які підтримують кримську резолюцію, змінюється. Число країн, які голосують за, коливається в межах 60–80, проти голосують 20–30 країн, а ще 70–80 країн утримуються.

Однак це має певний моральний вплив, адже, якщо дедалі більше країн переходять від підтримки до пасивного “abstention”, це свідчить про певну “втому” від кримської тематики, неготовність підтримувати Україну, яка вже сьомий рік перебуває в стані війни й протистоїть окупації.

Сигнальне голосування на третьому комітеті цього року продемонструвало найменшу підтримку резолюції за всі роки: лише 63 країни (за 85 тих, що утрималися). З іншого боку, і країн які, не підтримали резолюцію, теж було найменше за всі роки – 22. Проти завжди голосує Росія і її сателіти – Венесуела, Сирія, Куба, Білорусь, Вірменія; також стають ситуативними союзниками Росії і голосують проти країни, які мають великі проблеми з дотриманням прав людини, такі як Китай чи КНДР, адже вони загалом бояться сфокусованих на певних країнах / територіях резолюцій. 

Такі результати свідчать про те, що фокус уваги до кримської тематики в ООН зсувається в поле невизначеності. 

Однак усе ще можна змінити. Адже голосування за проєкт резолюції в третьому комітеті сигнальне. Все вирішуватиме Генасамблея ООН у грудні, і до цього в українських дипломатів ще є час переконати країни, які сумніваються. 

Громадянське суспільство, правозахисні організації, що працюють в окупованому Криму, тут є партнерами для МЗС. Вони можуть додатково працювати з урядами інших країн, надавати свої аргументи, дані, зібрані безпосередньо в Криму. До того ж їхні голоси для багатьох країн звучать незалежніше. 

Загалом сумнівів у тому, що ця резолюція буде ухвалена, як і в попередні роки, немає. Основна битва – за увагу і проти байдужості тих, чия хата скраю.

Тетяна Печончик, Центр прав людини ZMINA, у співпраці з Кримською правозахисною групою, для “Європейської правди“