Трансжінкам зараз важче отримати діагноз: про стереотипи, корупцію та інші виклики для трансгендерних людей під час війни

В межах Прайд-місяця на початку червня у Києві відбувся триденний Транс Форум 2026. На подію зібралися трансгендерні люди, активісти, союзники спільноти. Адже сьогодні трансспільнота в Україні стикається з низкою викликів – від корупції в медицині та браку гормональних препаратів до проблем з мобілізацією і ризиками, які несе новий проєкт Цивільного кодексу.

Чи правда, що процедура гендерного переходу в Україні простіша, ніж в країнах Європи? Чи є трансгендерність підставою для звільнення від мобілізації і як це працює на практиці? Яким є процес зміни статі в Україні сьогодні і що може змінитись після переходу Україні на МКХ-11 – останню редакцію Міжнародної класифікації хвороб?

Ці та інші питання ZMINA обговорила із трансжінкою, головою ГО “Емансипація” Емілією Коваленко, трансчоловіком, комунікаційним менеджером ГО “Resistance” Сальвадором Стрижем та представником спільноти Ніком.

 “Хотів би, щоб в Україні був простіший процес переходу”

Трансперсона Микола (Нік) розповів ZMINA, що живе як чоловік останні десять років, веде доволі звичайне життя. Працює художником і тату-майстром. Має дружину і 7-річну падчерку. Його рідній біологічній доньці – 21 рік.

Змінити стать з жіночої на чоловічу Микола вирішив у 36 років, коли зіграв роль чоловіка у костюмованій грі:

“Я в дитинстві мріяв вирости хлопчаком. Потім зрозумів, що це неможливо, чесно був дівчинкою і дівчиною – довго-довго. А потім зіграв чоловіка – і все змінилося, світ змінився. Відчуття, що згадав себе”.

Микола або Нік – ларпер (учасник ролевої гри живої дії, від англ. live action role-playing game, LARP – Ред.), грає 20 років. Зараз йому 47. Розповідає, що здійснив неповний перехід – змінив ім’я у документах (з Юлії на Миколу) та зробив мастектомію (видалення молочних залоз):

“Є вірогідність, що перехід неповним так і залишиться, бо закони у нас такі, що для юридичної зміни статі треба пройти курс гормональної замісної терапії. А я і так у свої 47 маю чималі гойдалки з гормонами, щоб ще ускладнювати собі ситуацію”.

Про стать Миколи нагадує єдина літера в паспорті. Своїм ім’ям у паспорті він дуже пишається, бо довго й непросто до нього йшов.

Каже, що зовнішня відповідність теж важлива, тому він подбав про вуса і бакенбарди – це можливо зробити без гормонів, пересадкою витяжки з волосяних цибулин. Розповідає, що здалеку виглядає як підліток, інколи до нього звертаються як до дівчини. Але здебільшого люди сприймають Миколу відповідно до імені як хлопця.

“Якось ТЦК зупинили перевірити документи, мовляв: “Де твій “Резерв”? Потім дивувались, довго перевіряли, здається, підозрювали, що я шпигун, бо ще й із Запоріжжя. Були дуже ввічливі, але страшенно під враженням, що так взагалі буває”, – згадує Нік.

Він розповідає, що через перехід мав складнощі у стосунках з батьками: вони довго робили вигляд, що не помічають змін. Але зараз намагаються називати його Нік:

“Приємно. Таткові за 80, їм важко такі речі усвідомлювати”.

Микола зауважує, що не стикався із відкритою дискримінацією щодо себе, але були окремі випадки місгендерінгу та повчань, коли він перебував у психіатричній лікарні імені Павлова у Києві, щоб отримати довідку про транссексуалізм. Хоча загалом про цю лікарню у нього дуже теплі спогади щодо ставлення медичного персоналу.

Інколи під час роботи у барі Ніку доводилося боротися за правильне звертання і ставлення. Але конфліктів із радикалами у чоловіка не було. Він це пояснює тим, що виглядає як звичайний юнак:

“Ми з дружиною ходимо за руку, цілуємось на вулиці. Хоча я б дуже не хотів натрапити на ідіотів. Я дрібний і навряд чи добре вмажу. Звісно, битися полізу, якщо кривдитимуть дружину, але розумію, чим це скінчиться”.

Микола каже, що хотів би, щоб в Україні був простіший процес переходу – хоча б для старших трансперсон. Для тих, кому важко даються медичні експерименти з гормонами:

“Хоча б для певного віку і при відповідності зовнішніх ознак, та наявності відповідного діагнозу F64.0″.

Процедура трансгендерного переходу: від діагнозу до зміни документів

Для здійснення транспереходу людина спочатку має звернутися до державного психіатра, зазначивши, що хоче проконсультуватися щодо діагнозу за шифром F64.0 (“Транссексуалізм”), розповідає комунікаційний менеджер ГО “Resistance” Сальвадор Стриж.

Далі для отримання діагнозу потрібно пройти двотижневу госпіталізацію у психоневрологічному диспансері (ПНД), під час якої проведуть обстеження: аналізи, загальні огляди, перевірку на епілепсію, роботу з психологом, тощо. Дають заповнювати анкети про біографію.

“Трансгендерність неможливо визначити за певними конкретними ознаками, тому лікарі діють за принципом виключення. Виключають шизофренію, депресію, біполярний розгляд. Якщо цього немає, значить, це може бути трансгендерність. Після завершення обстеження невелика комісія лікарів вирішує, чи надавати довідку F64.0”, – пояснює Стриж.

Комунікаційний менеджер ГО “Resistance” Сальвадор Стриж. Фото: Транс Форум

За його словами, наразі трансжінкам складніше отримати такий діагноз, тому що лікарі часто підозрюють, що цей чоловік у спідниці прийшов, щоб уникнути мобілізації. Багато уваги надають зовнішньому вигляду, чи достатньо людина фемінна. Трансчоловікам загалом простіше отримати цю довідку. 

Після отримання довідки з діагнозом (F64.0) людина має звернутися до ендокринолога для призначення гормонотерапії. У ендокринолога вона отримує довідку №028 про те, що перебуває на гормонотерапії, відбулися такі-то зміни. Потім необхідно звернутися до сімейного лікаря, податися на довідку №066, з якою можна йти на зміну усіх документів. Цю останню довідку видає лікарська консультативна комісія (ЛКК).

До 2016 року для отримання довідок була обов’язковою стерилізація, зараз це не є обов’язковим. Наразі, отримавши довідку F64.0, можна робити хірургічні втручання і змінювати стать у документах, звертає увагу Сальвадор:

“Буває, що людина не хоче міняти документи. У мене не змінені документи (вказано жіночу стать). Бо, по-перше, я в шлюбі з чоловіком, а по-друге, я їжджу за кордон періодично по роботі як активіст. Мені невигідно міняти документи зараз, але при цьому мені хотілося зробити мастектомію і я зробив це, маючи ці потрібні довідки”.

Представник ГО “Resistance” зауважив, що у багатьох країнах Європи процедура трансгендерного переходу за новою Міжнародною класифікацією хвороб (МКХ-11) начебто депатологізована, але на практиці може виявитися складнішою, ніж в Україні:  

“У Європі тепер трансгендерність визначається у спеціалізованих гендерних клініках. Але щоб в таку клініку потрапити, треба відстояти чергу – це може тривати 2-3, іноді 5 років, тому що такий заклад може бути один на країну. Процедура загалом така сама, як і у нас. На Мальті ще простіше. Там можна змінити документи через нотаріуса”.

Основна проблема – корупція у медицині

Наразі найбільша проблема, з якою стикаються трансгендерні люди в Україні, – це питання, пов’язані з системою охорони здоров’я, розповідає голова ГО “Емансипація” Емілія Коваленко. За чинним протоколом гендерного переходу, трансгендерні люди повинні отримати відповідний діагноз перед тим, як отримати доступ до гендерно-підтверджувальних втручань, які допоможуть полегшити дистрес від гендерної дисфорії. 

“На жаль, в Україні поки що це психіатричний діагноз, який можна отримати лише у лікаря-психіатра після або щонайменше двох років спостережень, або після двох тижнів стаціонарного перебування у психоневрологічному диспансері. Більшість людей обирають швидший варіант”,– говорить Емілія Коваленко.

Основна проблема в тому, що наразі ця система гіперкорумпована, звертає увагу експертка. Зокрема, процес отримання діагнозу F64.0 “Трансексуалізм”. Це єдиний діагноз, який дозволяє дорослим трансгендерним людям робити трансгендерний перехід. Для його отримання існує багато інституційних бар’єрів, які створюють додаткові корупційні ризики, оскільки чинні протоколи дуже розмиті.

“Критерії оцінки, чи людина “гідна” називатися трансгендерною і чи може вона робити трансгендерний перехід, є дуже суб’єктивними і залежать від лікаря”.

За словами експертки, є лікарі, які готові працювати в цьому напрямі за благодійні внески. “Недружні” поставлять діагноз “Шизофренія” чи “Шизотиповий розлад” замість діагнозу “Транссексуалізм” F64.0.

“Зараз створюються приватні клініки (кабінети), ці консультації дуже дорогі. Проте проходження приватних консультацій дуже полегшує потім ставлення вже в державній лікарні – у того самого лікаря, який працює у цих двох місцях. Якщо не прийти на приватні консультації до цього психіатра, то згодом він може діагностувати не трансгендерність, а щось інше. Це така легалізована корупція, яка дуже сильно ускладнює життя транслюдям”.

Голова ГО “Емансипація” Емілія Коваленко. Фото: Транс Форум

Протокол, за яким встановлюється трансгендерність, також є проблемою – немає чітких критеріїв і опису алгоритму, звертає увагу Емілія. Це також залишає багато штучних обмежень і корупційних ризиків.

Наприклад, лікар під час діагностики з усіх варіантів може обирати найбільш жорсткий, орієнтуватися на власні гендерні стереотипи – звертати увагу, наприклад, що трансжінка не хоче ходити на підборах чи трансчоловік не хоче ремонтувати крани. Але при цьому медик ігноруватиме наявність тісного зав’язку з іншими представниками трансспільноти.

“Досі у тестах є запитання на кшталт: “Якби я був художником, я б малював: один варіант – танки, вбивства, кров, будівельні крани; інший варіант – квіточки, гармонію, кухню. Тобто, більшість звичайних цисгендерних чоловіків чи жінок, якщо б намагались пройти ці тести, вони б теж могли виглядати “несправжніми” чоловіками та жінками”.

Проблема пов’язана з тим, що Україна досі керується МКХ-10 (Міжнародна класифікація хвороб від Всесвітньої організації охорони здоров’я), хоча вже є 11-та редакція. При переході на МКХ-11 Україні треба буде змінювати своє медичне законодавство.

“Потрібно буде розробляти новий протокол медичної допомоги трансгендерним людям. Ми як громадський сектор, активісти, дуже сподіваємось, що можемо бути долучені до цього процесу, представляти інтереси спільноти і просувати науково обґрунтований дискурс, який допоможе надавати якісну медичну допомогу трансгендерним людям”.

Що зміниться при переході України на МКХ-11

Після переходу України на 11-ту редакцію Міжнародної класифікації хвороб процедура транспереходу буде простішою. Адже діагноз “Транссексуалізм”, який у МКХ-10 належав до категорії психічних розладів, у МКХ-11 має назву “Гендерна невідповідність” і належить до окремо створеної категорії “Стани, пов’язані з сексуальним здоров’ям”, розповіла на форумі аналітична менеджерка ГО “Інсайт” Інна Ірискіна:

“Навіть само слово “стани” вказує на те, що йдеться вже не про розлад. Що це саме стан, який може потребувати певного медичного втручання і допомоги. У цьому проявляється депатологізація”.

Ендокринологиня Тетяна Крайняк, яка працює з трансгендерністю майже вісім років, розповіла на форумі про зміни, які передбачає перехід України на МКХ-11, і як це вплине на трансгендерних людей.

Зокрема, будуть скорочені строки спостереження у психіатра – з 2 років до кількох місяців. Якщо наразі за МКХ-10 діє повна заборона встановлювати діагноз “Трансгендерність” за наявності інших психічних розладів (наприклад, шизофренія), то за МКХ-11 це більше не буде перепоною. Якщо зараз під час встановлення діагнозу лікарська комісія звертає увагу на бажання людини отримувати гормональну терапію чи зробити операцію, то за МКХ-11 гормональний чи хірургічний перехід не буде обов’язковим. Втім, за словами ендокринологині, в Україні вже зараз за чинним протоколом “Гендерна дисфорія”, операція чи прийом гормональної терапії, не є обов’язковими і можуть проводитись за бажанням людини.

“Якщо при МКХ-10 ключову роль у лікарсько-консультативній комісії (ЛКК) виконує консультативний висновок та заключення психіатра, то в МКХ-11 провідну роль в комісії перебирають ендокринологи, психологи, але найперше – сімейні лікарі”, – зазначила Тетяна Крайняк.

За її словами, повноцінна зміна роботи ЛКК відбудеться тоді, коли буде оновлено чинний протокол “Гендерна дисфорія”, який в Україні діє з 2016 року.

Емілія Коваленко розповідає, що за різними оцінками трансгендерні люди у світі складають від 0,1% до 0,5%. Залежно від того, які групи включати до цієї статистики, може бути й 1%.

“Наразі більша частина наукової медичної спільноти вважає, що природа трансгендерності пов’язана з особливостями або генетичними, або, що більш ймовірно, особливостями формування плоду під час періоду внутрішньоутробного розвитку. Трансгендерність є вродженою і через це дуже складно оцінити кількість таких людей, але водночас це дає нам можливість екстраполювати дані з інших країн на нас, тому що це феномен, універсальний для різних національностей”, – підсумовує Емілія.

 Заміна всіх іменних документів може тривати довго

Не всім транслюдям вдається отримати діагноз “транссексуалізм” – тож вони не можуть отримати свідоцтво про зміну (корекцію) статевої належності, зауважує Емілія Коваленко. Таке свідоцтво видається після медичних втручань, хоча офіційно достатньо лише довідки від ендокринолога та діагнозу від психіатра. Медичну частину гендерного переходу можна робити лише після отримання діагнозу F64.0.

“Медичне свідоцтво використовується для юридичної зміни статі. Всі юридичні проблеми напряму пов’язані з медичними. Щоб пройти всі медичні бар’єри, потрібен час. Юридичні процеси теж можуть затягуватися – інколи через некомпетентність державних службовців, нетолерантність. Тому, можливо, єдині недоліки законодавства України – забюрократизованість процесу”.

Процедура містить багато пунктів, які необхідно виконати, це часто займає багато часу, особливо в умовах повномасштабної війни. Кожен іменний документ потрібно змінювати: свідоцтво про народження, паспорт, інші.

“У картці платника податків (ідентифікаційний номер) у передостанній цифрі коду зашифрована стать людини: парне число – жіноча стать, непарне – чоловіча. Цей код присвоюється людині на все життя. Транслюди часто стикаються з проблемами у банках – системи можуть видавати помилку через стать. Також це може викрити трансгендерний статус людини, що створює додаткові ризики безпеки”.

 Мобілізація: які проблеми виникають у трансгендерних людей

Крім неформального несприйняття і нерозуміння проблем трансгендерних людей з боку працівників Державної прикордонної служби та ТЦК і СП, транслюдині доводиться також пройти декілька кіл бюрократичного пекла, щоб знятися з військового обліку, розповідає Емілія Коваленко:

“Часто у випадку переходу з чоловічої на жіночу стать немає окремого пункту про зміну статі як причину виключення з обліку. Через це трансгендерні жінки, як правило, не йдуть у ТЦК, за це не передбачено відповідальності, адже юридично вони після отримання нових документів – жінки, а отже підстав бути на обліку немає. 

Трансгендерні чоловіки часто навпаки приходять, їх запитують, чому у 25 років вони досі не були на обліку. Трансчоловіки намагаються це якось пояснити і отримати можливість звільнення від військової служби. Але це може бути непросто. Були ситуації, що в ТЦК могли когось побити, утримувати, психологічно тиснули”.

Тобто всі ризики порушення прав під час мобілізації, які є для звичайних громадян, для транслюдей множаться у рази. Причини – і особисте ставлення, і дискримінація, і відсутність чітких формальних процедур. Транслюди часто є сірою зоною в законодавстві України. Адже наразі діагноз “Транссексуалізм” (F64.0) є в категорії психіатричних розладів, через які мали б звільняти від служби в збройних силах. Водночас, за словами Емілії Коваленко, державна політика в Україні щодо цього непослідовна:

“З одного боку, це обмеження через те, що транслюди “психічно хворі”. З іншого – вони достатньо “здорові”, щоби служити в армії”.  

Під час здійснення переходу трансгендерні жінки зі зміненими документами можуть прийти на ВЛК. Їм затверджують, що прийшла жінка, міняють у записах літери з “ч” на “ж”, розповідає Сальвадор Стриж:

“Далі когось визнають непридатними, когось з обліку не знімають, але кажуть: “Ви вільні”. Тобто, на розсуд ТЦК, бо немає уніфікованої процедури, як це зробити. Якщо людина має довідку F64.0, але ще не змінила документи, трансжінок можуть мобілізувати як чоловіків. В такому випадку в “учебці” можна ще подати скаргу на перегляд справи”.

Спираючись на досвід людей з трансспільноти, Стриж розповідає, що з довідкою F64.0 людину мають визнавати або непридатною до служби, або придатною до служби у тилових частинах. ВЛК може на свій розсуд це визначити.

“Знаю, що деяким трансхлопцям ставили непридатність за статтею про відсутність статевого члена, а деяким навпаки відмовляли, аргументуючи це тим, що ця стаття – для цисгендерних чоловіків із травмою статевого органу. Буває так, що трансчоловікам ставлять придатність до служби в тилових частинах, але не знаю жодного випадку, щоб трансчоловіка за такою статтею призвали”, – пояснює Сальвадор Стриж.

Він додає: знає про людей, які приховували свою трансгендерність, щоб їм не заборонили служити. А також про тих, хто не хотів служити, а їм все одно дали обмежену придатність. 

“І знаю один випадок, коли дали повну придатність, хоча не мали би цього робити. Далі трансчоловік розбирався вже з юристами”, – каже Стриж.

За його словами, працівники ТЦК і СП дуже часто необізнані в коректній лексиці. Вони не знають, як працювати з трансгендерними людьми і що взагалі робити, коли до них приходить транслюдина: 

“Чув випадки, коли в ТЦК забрали і утримували понад 12 годин трансжінку з ВІЛ-статусом. Вона довгий час приймає PReP (препарат доконтактної профілактики ВІЛ – Ред.), і тому швидкі тести на ВІЛ показують негативний результат. Вона про це сказала, але їй не повірили. Ставлення до неї було дуже погане“.

Окрема панель на форумі була присвячена досвіду трансгендерних військових, зокрема військовослужбовиць і доброволиць Світлани Камишної та Емілі. Жінки розповіли, що загалом їхню трансгендерність колеги сприйняли толерантно. Водночас через наявність психіатричного діагнозу трангендерні людям не доступні жодні звання, крім солдатського. Офіцерські позиції із таким діагнозом не доступні, не можна також отримати доступу до державної  таємниці, бо закон має перелік хвороб, які перешкоджають збереженню державної таємниці. 

Також проблемою для транслюдей в армії є неможливість дістати гормональні препарати – держава ними не забезпечує.

Ефективні препарати гормональної терапії відсутні

Емілія Коваленко звертає увагу, що гормональні препарати для транслюдей в Україні наразі або обмежені, або не зареєстровані і фактично є нелегальними:

“Через відсутність ін’єкційного естрадіолу для трансжінок його ввозять в країну “сірими” схемами або синтезують підпільно. Якісних препаратів не було і до повномасштабного вторгнення. Цих препаратів на даний момент в Україні немає”.

Схожа ситуація у трансчоловіків – препарати тестостерону часто зникають із продажу і їх доводиться купувати на “сірому” ринку.

“Якщо трансжінка тривалий час була на гормональній терапії і раптом припиняє приймати естроген, це дуже подібно до симптомів менопаузи – аж до ламкості кісток, нічної пітливості. Повертається гендерна дисфорія”, – каже вона.

Придбання таких препаратів в аптеці обходиться у 3-6 тисяч гривень на місяць, зауважує Емілія. Точково закривати потреби з препаратами спільноті допомагають донорські організації. Але з 2024 року ця допомога є невеликою і нестабільною.

Проблема безпеки та дискримінації

В Україні досі не ухвалений проєкт закону про протидію дискримінації на ґрунті ненависті, у тому числі – через сексуальну орієнтацію, гендерну ідентичність, статеві ознаки (СОГІ). Він має внести зміни до Кримінального кодексу України та посилити відповідальність за такі злочини, каже Емілія:

“Наразі багато злочинів на ґрунті ненависті щодо трансгендерних людей, гомосексуальних людей та інших кваліфікують як хуліганство. Це стосується й інших соціальних груп: злочини проти людей з інвалідністю також будуть класифікувати як хуліганство. Це поширена проблема серед правоохоронних органів”.

Громадська організація “Емансипація” разом із іншими ЛГБТІК+ організаціями виступає за прийняття змін до Кримінального кодексу. Адже це дозволить більш ефективно захистити права трансгендерних людей. Водночас це однією з вимог Євросоюзу щодо євроінтеграції України.

“Суспільство через повномасштабну війну вже як на пороховій бочці. Велика частина населення радикалізована війною. Також існує й російський інформаційний вплив, адже Росія дуже трансфобна країна, там повністю заборонений трансперехід і ухвалено багато законів проти ЛГБТІК+-людей”.

За словами Емілії, ці фактори створюють інформаційний фон, який налаштовує багатьох молодих чоловіків проти трансгендерних і гомосексуальних людей. Ситуація поляризується – ті, хто раніше просто невдоволено дивився на таких людей, тепер готові битися. А ті, хто сприймав транслюдей по-доброму, зараз готові їх захищати.

“За останній рік були випадки, коли до транслюдей чіплялися. Наприклад, просили транслюдину значок з ЛГБТ-символікою зняти, а іншого разу й побили. Громадські організації в таких випадках допомагають з юридичним супроводом”.

Але загалом ставлення до трансгендерних людей у суспільстві, серед звичайних людей, потрохи покращується, зауважує Сальвадор Стриж:

“Проте на рівні політики ЛГБТ-повістка потрохи витісняється. Ми стаємо все більше “не на часі”, тому що є проблеми важливіші. Та дуже радує, що в складні для нас часи спільнота об’єднується, щоб ставати видимішою”.

Потенційна проблема – проєкт нового Цивільного кодексу

Сьогодні, згідно з українським законодавством, якщо хтось у шлюбі змінює стать, шлюб залишається чинним. Так в Україні може існувати шлюб, який з різностатевого стає одностатевим. Нове свідоцтво про шлюб у такому випадку не видається, однак шлюб залишається легальним і партнери отримують всі передбачені законодавством переваги.

“Однак за нормами проєкту нового Цивільного кодексу зміна статі вважатиметься аморальним явищем. Через це у випадку зміни статті наступного дня шлюб анулюється. Зареєструвати його повторно буде неможливо. Фактично держава силою розриває шлюб. Це порушує права людини”, – пояснює Емілія Коваленко.

За її словами, схожа норма існувала у 2011 році, але у рамках іншого механізму – стать не можливо було “змінити”, якщо людина перебувала у шлюбі. Ця умова була скасована у 2016-му, і після цього для отримання діагнозу F64.0 людина більше не повинна була розривати шлюб. 

Активістка наголошує: якщо норму про розірвання шлюбу закріплять у новому Цивільному кодексі, то це звузить вже існуючі права людини і суперечитиме Конституції, а також не відповідатиме курсу України на євроінтеграцію.

Коваленко нагадала, що у 2023 році Російська Федерація також обмежила право на шлюб для трансгендерних людей. Тобто ідея щодо обмеження прав на збереження шлюбів трансгендерних людей, ймовірно, була натхненна законодавством РФ.