“Не вміє і не хоче казати неправду”: близькі журналіста й політв’язня Амета Сулейманова розповіли, як в’язниця вбиває його здоров’я
“На сьогодні план уже розробила. Зараз ось із вами поговоримо, трохи пізніше – поїду до СІЗО дізнаватися, куди відвезли Амета”, – так розпочалася моя розмова з Лілею Люмановою, дружиною політв’язня, громадянського журналіста “Кримської солідарності” Амета Сулейманова.
Напередодні родина дізналася, що їхнього чоловіка та батька вже немає в Сімферопольському СІЗО-2, куди його відправили після оголошення вироку в черговій справі “Хізб ут-Тахрір”, сфабрикованій окупаційною владою Криму. Амета етапували – тихо, не повідомивши ні адвоката, ні рідних. Лише після візиту до СІЗО та наполегливих розпитувань Ліля дізналася, що чоловіка етапували до Росії, у в’язницю, що має одну з найгірших репутацій, – так званий Владимирский централ.
“Як він перенесе етап, сказати складно, адже з його діагнозом він узагалі не має залишатись у в’язниці навіть за російськими законами”, – каже Ліля.
Відсутність доступу до якісної медицини та ліків в українських політв’язнів – норма для російських пенітенціарних установ. У лютому 2023 року двоє кримчан – Джеміль Гафаров та Костянтин Ширінг – померли в ув’язненні через байдужість медиків. Проте слідком Росії відмовився навіть порушувати справу проти причетних до їхньої смерті з формулюванням: “Немає складу злочину”.
Наступною жертвою кремлівського режиму може стати Амет Сулейманов. Кримський татарин має серйозні проблеми із серцем, йому необхідна заміна серцевого клапана. Крім цього, у нього діагностовано ще низку захворювань, зокрема псоріаз, проблеми з легенями, гонартроз, хронічний ревматизм. Вирок окупантів – 12 років позбавлення волі за звинуваченням у “тероризмі”, але без медичного нагляду та за відсутності ліків цей строк він може й не пережити.
Засуджений за активну громадянську позицію
11 березня 2020 року російські силовики заарештували Сулейманова та ще трьох кримських татар за сфабрикованим звинуваченням про участь у діяльності організації “Хізб ут-Тахрір”, визнаної в Росії терористичною з 2003 року.
Наступного дня окупаційний суд у Криму відправив Амета під домашній арешт з огляду на його проблеми із серцем.
29 жовтня 2021 року Південний окружний військовий суд Ростова-на-Дону (РФ) засудив чоловіка до 12 років позбавлення волі. Його захист подав апеляцію, проте 9 лютого 2023 року апеляційний військовий суд Власихи залишив чинним вирок суду першої інстанції.
5 квітня цього року російські силовики взяли Сулейманова під варту та відправили до СІЗО-1 Сімферополя, пізніше його перевели до СІЗО–2.
А у вересні його рідні дізналися, що Амета етапували до російського Владимира.
Не викликає сумнівів, що реальна причина переслідування Амета російськими окупантами на півострові ніяк не “тероризм”, а його активна громадянська позиція. Він – громадянський журналіст, стример “Кримської солідарності”. Висвітлював обшуки та арешти кримських татар. За це окупаційна влада затримувала його двічі перед ув’язненням – у 2017 та 2019 роках.
Поки був на волі, чоловік не залишався осторонь жодної події щодо кримських татар на території Криму і, зокрема, Бахчисарая навіть попри стан здоров’я. Приходив на всі місця обшуків, вів стрими. Відвідував він і свята, які влаштовувала місцева релігійна спільнота. Його позиція завжди була дуже яскравою й зрозумілою.
Зі здоров’ям – дедалі гірше
Адвокатка політв’язня Ліля Гемеджі на всіх рівнях постійно наголошує на тому, що стан здоров’я її підзахисного значно погіршується в ув’язненні. Зараз він потребує термінової операції на серці. Ще під час перебування Сулейманова під домашнім арештом йому неодноразово викликали швидку.
Гемеджі ознайомила “суд” з медичним висновком кардіолога, в якому той чітко інформує: стан Амета гірший за задовільний.
Після переведення із СІЗО-1 до СІЗО-2 Сімферополя становище чоловіка ще погіршилося.
“Цей ізолятор росіяни так розписують, ніби там прямо рай: новий, після ремонту. Насправді умови там жахливі. Так, чисто, так, їжа терпима, але там не дозволяли лежати. Амет увесь день був на ногах”, – розповідає дружина кримського татарина.
У цьому СІЗО окупанти влаштували особливо нестерпні умови політв’язням: змушували вчити гімн, коридором вели в напівзігнутому, під 90 градусів, положенні. Один з адвокатів розповів дружині Сулейманова, що тому було дуже тяжко.
“Він у мене високий, майже два метри зростом, і ось уявіть: ходити в напівзігнутому стані. У нього спина боліла, бо навіть на прогулянку їх виводили під нахилом і так само водили коридором. Тобто це начебто СІЗО, але умови утримання там переплюнули в’язницю”, – каже дружина Ліля.
Коли адвокати Едем Семедляєв і Еміль Курбедінов домоглися побачення із Сулеймановим, вони були шоковані, побачивши його набряклі ноги.
Людину з хворим серцем тримали цілий день на ногах. Дізнавшись про це, Ліля підняла всіх, розуміючи, що в таких умовах у чоловіка може розвинутися ще й варикоз, тромбоз – цілий букет інших захворювань до тих, які вже є.
Пішла до начальника СІЗО, начмеда і зрештою змогла передати Амету сечогінні препарати, щоб хоча б зняти набряки.
У СІЗО забрали незаконно
Захист Сулейманова подав клопотання про звільнення його від відбування покарання через серйозні захворювання. У Росії є певний перелік діагнозів, з якими людину нібито не можуть відправити до в’язниці. Діагноз Сулейманова – набуте захворювання серцевого клапана – саме такий.
Однак на останньому засіданні представник СІЗО надав документи про те, що ув’язнений… здоровий. Нібито навіть збирали комісію, щоб обстежити Сулейманова.
“Але це неправда! Коли ми з Лілею Гемеджі приїхали на приймання до начмеда СІЗО і надали йому медичні документи Амета, він сказав, що вперше їх бачить. На підставі чого вони ухвалили висновок про те, що він здоровий, не зрозуміло, бо навіть документи про його стан здоров’я вони бачили вперше”, – розповідає дружина політв’язня.
Усі результати обстежень з висновками та діагнозами є в матеріалах справи Сулейманова, проте російські “правоохоронці” їх навіть не переглянули. На їхню думку, якщо ти потрапив до такого закладу, як СІЗО, ти другосортна людина і лікуватися тобі необов’язково, каже дружина політв’язня.
Завдяки тому, що Ліля та адвокати весь час тримали ситуацію з Аметом на контролі, лікарка в СІЗО, коли бачила прізвище Сулейманов, брала всі ліки, включно з валеріанкою та вітамінами. Але чи потрапляли медпрепарати до нього, якими шляхами та як швидко – невідомо.
“Ми з чоловіком у листах домовлялися, він мені писав: “Приймаю ось це, це і це”. І я, коли бачила, що якогось препарату немає, йшла до керівництва СІЗО з ним. Але поки лист до мене прийде, поки йому відповідь дійде… На все це витрачалися тижні”, – згадує Ліля.
Коли вона дізналася, що Амета вже етапували до Владимира, це не стало несподіванкою. Все відбувалося покроково: спочатку надійшов офіційний документ із Власихи з мокрою печаткою про відхилення апеляції щодо тримання під вартою, відповідно його забрали з-під домашнього арешту до СІЗО. Тримали там майже п’ять місяців. Наступний крок – етапування. Проте весь час була надія, що таки вдасться звільнити Амета, бо з його діагнозом в’язниця – смертний вирок.
Захист Сулейманова продовжує боротьбу за нього. Слухання за клопотанням про звільнення від відбування покарання за станом здоров’я триває досі, чергове засідання заплановано на 27 вересня.
“Проте нещодавно я спіймала себе на думці, що зробила практично все, що могла, і наші захисники теж. Я їм безмежно вдячна. У них важка праця – зі стінкою боротися. Часто їхня робота – це не діалог, а монолог у нікуди”, – каже Ліля.
Амет Сулейманов під час засідання суду. Фото надала Ліля Люманова“Амет не вміє і не хоче говорити неправду”
Востаннє перед етапом Ліля та Амет бачилися 15 серпня – мали короткострокове побачення.
“Тоді я знову запитала його про умови утримання. Він дивиться мені в очі й не може мене обдурити. Іслам не дозволяє говорити неправду, та й узагалі Амет така людина, що не обманюватиме. Запитувала, чи дозволяють йому лежати вдень. Він на мене дивиться і не відповідає: сказати “так” не може, бо це буде неправда, а говорити правду про умови його утримання заборонено”, – розповіла вона.
На запитання, чи є в нього ліки, відповів: щойно сюди прийшов, у нього забрали всі речі, включно з ліками.
Ліля зібрала Амету все необхідне, ще коли він був під домашнім арештом.
“Тоді слухалась апеляція на взяття його під варту, а я збирала йому сумки. На мене деякі знайомі дивилися квадратними очима. Говорили, ти що, його не чіпатимуть. А я відповідала – ви розумієте, що цій машині все одно? Потрібно готуватися до всього. Чоловік мене теж готував до того, що його заберуть”, – розповідає вона.
Ліки намагалася передбачити на всі випадки життя: аж до шприців з медпрепаратами, оскільки Амету потрібно раз на три тижні отримувати біцилін-5.
“І тут на побаченні він мені каже, що в нього забрали всі ліки. Я була шокована. Навіть препарат, що розріджує кров, який у його випадку приймати треба регулярно. Знову пішла до лікаря в СІЗО, щоб домогтися дозволу передати йому ліки”, – каже вона.
Через антибіотики Амет обов’язково повинен приймати пробіотик. У нього з дитинства діагностовано псоріаз, а біцилін, як сильний препарат, загострює його. Якщо він хоч трохи запускає приймання пробіотика, руки вкриваються великими псоріатичними бляшками.
Ще йому обов’язково потрібні конкур, предуктал, престаріум. Щось, що розріджує кров, карсил для печінки, для шлунка, тому що зазвичай він багато ліків приймає… Заспокійливе, оскільки постійно в стресі, а саме валеріанка, нічого іншого в СІЗО не беруть, магній В6, супрадин, вітамін D, бо він сонця не бачить.
Хронічний ревматизм в Амета був ще до затримання, а ось діагноз “гонартроз” поставили вже під домашнім арештом. Тут потрібні ще інші ліки.
“У нас є своя лікарка, яка його роками спостерігала на волі. Я з нею завжди раджуся, описую ситуацію, що нести чоловікові. І, якщо лікарка СІЗО схвалювала ці препарати (а було таке, що вона якихось препаратів не схвалювала), їх забирали в мене. Але я розуміла, що вони йому не все давали”, – каже Ліля.
Захистити свої права в цій системі, навіть право на здоров’я та життя, неможливо. Наприклад, Амету за три місяці перебування в СІЗО тричі робили флюорографію. Він навіть просив дружину дізнатися в адвокатів, чи можна йому відмовитися від цієї процедури.
“А нещодавно написав, що йому хочуть зробити ще й бічний рентген. І щоразу його просто ставлять перед фактом: усе, йдеш на флюорографію. Права вибору немає. Навіщо їм це треба? Може, для звітності, у нас же на 27 вересня заплановано засідання, вони мають створити картинку, що щось роблять”, – говорить Ліля.
“На час домашнього арешту ми помінялися з чоловіком ролями”
Амет завжди стежив за своїм здоров’ям, дуже давно кинув курити, вчасно обстежувався. Стабільно навесні та восени проходив курс підтримувального лікування для серця. Їздив до Києва в інститут Амосова, він там стоїть на обліку.
З легенями в нього проблеми з 2008 року: він мав набряк, після цього утворилися спайки, тоді його взяли на облік в одній зі столичних клінік.
У 2019 році Амет укотре поїхав до інституту Амосова. Там його оглянули й сказали приїхати за рік, щоб розв’язати питання про заміну клапана.
“Йому пояснили, що робити це треба ближче до 40 років. На 16 березня, якщо не помиляюся, у нас був квиток до Києва, а 11-го його забрали. Можливо, спецслужби навіть мали інформацію, що в нас квитки на руках, тому все робилося в терміновому порядку”, – згадує Ліля.
Три роки домашнього арешту дали про себе знати. З’явився гонартроз, Амет трохи став набирати вагу, а в його випадку це дуже погано. Хоча намагався по хаті, по двору ходити більше, але там сильно не розгуляєшся.
“На той момент ми з ним ніби ролями помінялися: він більше був з дітьми. Амет жартував, говорив їм: “Мамка – це вам не татко”. Через два місяці після того, як його відправили під домашній арешт, я народила нашого четвертого сина. Від стресу в мене пропало молоко, з двох місяців годували дитину сумішшю. Амет був удома, дивився за молодшим, а вся “зовнішня політика” дому була на мені”, – розповідає Ліля.
“Забирають не людину, а частинку нашого народу”
Триматися та не здаватися сім’ям політв’язнів допомагають друзі, рідні та близькі.
“Труднощі останніх років нас згуртували. Я розумію, що не одна в цій боротьбі: зі мною сусіди, родичі. Головна наша опора – родина, але захищаємо ми не лише сімейні цінності, а й цінності всього нашого народу. Очевидно, що масштабні репресії спрямовані проти кримських татар, мусульман Криму. Я завжди кажу: коли приходять з обшуком і забирають, наприклад, чоловіка, то одночасно забирають сина в батьків, батька в дітей, племінника… Тобто забирають не одну людину із сім’ї, а, можна сказати, частинку всього народу “, – стверджує Ліля.
Нещодавно в Бахчисараї знову відбулося зачищення, нагадала вона. Із сім’ї Сейтумерових забрали третього сина – Абдулмеджита. Сейтумера та Османа заарештували раніше – всі думали, що росіяни не наважаться забрати й третього, єдиного сина, який залишився з батьками. Але помилились. У таких випадках підтримка народу, сусідів, родичів реально надає сили.
“Я буваю в сім’ях, де рідних забрали, і всі в один голос кажуть: “Якби я була одна / один, я б не впоралася”. Так і мені здається. Я розумію, що не одна в цій боротьбі. Ми намагаємося законними, ненасильницькими шляхами впливати це беззаконня”, – каже жінка.
Звісно, і сім’я дає їй сили. У Лілі та Амета – четверо синів. Старший Ібрахім, йому 15 років, він навчається в дев’ятому класі. Другий – Мухаммад, йому 12, він перейшов до шостого. Третій – Мансур, сім років, він навчається в другому класі.
“І наш малюк, наша втіха для душі й серця – Сеїт-Осман. Йому зараз три роки й п’ять місяців. Батька вже понад п’ять місяців немає вдома, але він його дуже добре пам’ятає. Коли чоловік був під домашнім арештом, я – прибігла-побігла з дому, а Амет більше з ним був, у них дуже тісний зв’язок”, – розповіла дружина політв’язня.
Вона згадала, як першого дня, коли чоловіка забрали, малюк показував їй фотографії батька й казав: “Я на нього образився”.
“Питаю чому. Каже: “Я на нього чекаю, а він не приходить”. Усі наші діти дуже сумують за батьком. Хоча переді мною намагаються не зачіпати цієї теми, бачать, що мені боляче. Але якось була свідком діалогу. Один із синів говорить: “Я так за бабашкою (кримськотатарською “баба” – батько. – Ред.) скучив”. А інший відповідає: “Він, напевно ж, не буде 12 років у в’язниці, його все одно скоро відпустять”, – згадує Ліля.
Родина Сулейманових вдома. Фото із сімейного архіву, зроблене під час домашнього арешту АметаПотім вони всі разом говорили про батька, що він, звичайно, не буде стільки часу у в’язниці. Бо він нічого поганого не зробив.
“Нещодавно одна моя знайома запитала, скільки років дали Амету. Я відповіла – 12. “А скільки вашому синові?” – “П’ятнадцять”. Вона запитує: “А скільки йому буде, коли ваш чоловік вийде?” А я їй: “Навіть не заморочуюся цим питанням, тому що мій чоловік стільки не сидітиме”, – каже Ліля.
Вона дійсно досі не порахувала, скільки буде років її синам після закінчення строку Амета, бо впевнена: брехня не може бути довгою.
“У Корані є Аят, що за кожною складністю настає легкість. З цим ми й живемо, ми в цьому впевнені. Так, це тимчасове випробування, воно має закінчитися, тому що не може бути завжди погано”, – впевнена вона.
Наталія Адамович, ZMINA, для “Детектор медіа”
Стаття написана в межах проєкту “Список Гафарова-Ширінга: порятунок кримських політв’язнів, які знаходяться під загрозою”. Проєкт реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в рамках Transition Promotion Program.
Погляди, викладені в цьому матеріалі, належать авторам і не відбивають офіційної позиції МЗС Чеської Республіки.
