“Навчатися в Києві було моєю мрією”: як Україна залучає абітурієнтів з окупованих і прифронтових територій
Нинішнього року на окупованих з 2014 року територіях Луганщини, Донеччини та в Криму випустилися останні школярі, які прийшли до школи ще за України. Окупація триває вже понад десять років, але, попри труднощі, щороку в українські виші вступають тисячі українських дітей з ТОТ.
З початком повномасштабного вторгнення ситуація додатково ускладнилася. Якщо до 2022 року на підконтрольну Україні територію можна було дістатися відносно легко, то тепер зробити це майже неможливо.
Щоб залишити українським дітям можливість здобувати українську освіту навіть за таких обставин, Міносвіти та науки внесло низку змін до відповідних нормативних документів. Зокрема, зменшилося навантаження на учнів дистанційних шкіл, дати подачі документів та складання іспитів коригуються, подавати документи й навчатися можна також дистанційно, перелік необхідних документів – мінімальний. Більша частина абітурієнтів з ТОТ зазвичай обирає саме дистанційний шлях для вступу.
Але є серед них й ті, хто навіть зараз, попри загрозу російських обстрілів по українських містах, довгий шлях і невідомість все ж таки приїжджає на підконтрольну Україні територію, щоб жити й навчатися тут.
Загалом, минулого року за процедурою спрощеного вступу, яка діє з 2016-го, до українських закладів вищої освіти вступили 3 686 абітурієнтів з ТОТ.
ZMINA дізналася історію однієї зі студенток, а також поговорила з правозахисниками та експертами, чи достатньо робить держава, щоб залучати абітурієнтів з ТОТ до навчання в українських вишах.
“Навчатися в Києві було моєю ідеєю фікс кілька років, але мрія здійснилася лише зараз”
Марія, жителька окупованої території, яка минулого року стала студенткою престижного київського вишу, каже, що у неї завжди була ідея фікс: вчитися саме в Києві.
Школу дівчина закінчила кілька років тому у Криму. Коли настав 2014 рік, вона вже вчилася у старших класах. Тож більша частина її навчання відбулася за українською програмою.
Перший рік після 2014-го був, напевно, перехідний, згадує вона. Тоді ще в кримських школах викладали українську мову, хоч і факультативно. Були навіть якісь олімпіади з українською мови та літератури. Потім цей предмет узагалі вилучили.
По закінченню школи Марії вже виповнилося 18 років, і вона хотіла одразу поїхати на підконтрольну Україні територію. Але виникли певні складнощі, тож її мрія – навчатися в столиці України – почала втілюватися лише за декілька років.
Рішення Марії було виваженим і обдуманим з самого початку. По-перше, було розуміння, що диплом вишу з окупованої території не буде визнаний ніде в світі, крім Росії. По-друге, цікавила висока якість освіти.
“Але я розуміла, що варто ретельно обирати навчальний заклад, бо якість освіти варіативна від інституту до інституту. Я просто планувала вступати в найкращий за моїм напрямом виш у країні. Урешті-решт так і сталося”, – розповідає вона.
Але шлях до цього був непростий.
Першим викликом для дівчини стало те, що її шкільний атестат не визнавали на підконтрольній Україні території. Жодний: ні за дев’ятий, ні за одинадцятий клас. Тож довелося проходити дистанційний курс навчання й складати іспити.
За словами Марії, знайти таку школу, де б можна було навчатися, було не так вже й просто, бо не в кожній можна це зробити.
“Телефонувала до якоїсь однієї школи, а мене відсилали до іншої. І так кілька разів: казали, що вони цим не займаються. Отак від однієї школи до іншої бігаєш по цих номерах телефонів”, – розповідає вона.
Намагалася шукати й в інтернеті, але якоїсь систематизованої інформації не знайшла.
Згодом Марія згадала, що в неї є подруга, яка кількома роками раніше вступила у столичний виш. Вона також закінчила українську школу дистанційно, щоб отримати атестат.
Так дівчина отримала контакт школи в Києві, яка займається дітьми з ТОТ, і звернулася туди вже безпосередньо. Закінчила школу дистанційно екстерном.
“Екстернат – це специфічна форма навчання. У мене не було уроків, просто контрольні. Якщо діти вчаться за такою схемою, коли рік у рік з ними проводять якісь заняття, системності, певно, більше. А тут важлива самодисципліна”, – вважає Марія.
Отримала атестат, а далі був вступ до вишу. Дівчина каже, що знайти контакти, щоб звернутися до вишу, не перебуваючи в Україні, було насправді складно. Наприклад, до вишу, до якого вона згодом вступила, можна було звернутися лише за мобільним номером.
“Це не дуже зручно для абітурієнтів. Мені було простіше, бо я приїхала складати іспити до Києва, тож робила все особисто, офлайн, так би мовити. Але я була доросліша за інших. Розумію, що для дитини 17–18 років, якщо у її батьків немає змоги їхати з нею, це буде непростий шлях. Не всіх і відпустять самих”, – розмірковує Марія.
На її думку, варто було надати номер приймальні через якісь інтернет-меседжери, щоб можна було зв’язатися з ними, тим більше, що це безплатно.
“Зазвичай, є електронна пошта, але хотілося б мобільніших якихось шляхів”, – уточнили вона.
Непросто було й отримати атестат, бо навантаження досить велике.
“Навчалася рік, екстерном склала контрольні за всі три роки: 9–11 класи. Це складно, але реально, просто треба розрахувати свій час. Хоча, визнаю, я трохи прокрастинувала, залишила певну частину контрольних на останню весну перед вступом. А потім поспіхом їх всі писала й відправляла”, – сміється дівчина.
З українською мовою у Марії проблем не було – вона в неї напрочуд гарна, навіть не скажеш, що дівчина останні роки жила у російськомовному середовищі. Про гарну українську дівчині казали багато разів.
“Я не знаю, чому так. Мовної практики у мене довго не було. Пам’ятаю, що в початковій школі, ще за України, у мене була мова найкраща в класі. Думаю, це завдяки тому, що ми в дитинстві дивилися мультфільми українською, молодіжне телебачення. Якось так вивчила, навіть не замислюючись”, – згадує вона.
Дізнавшись про наміри дівчини вчитися в Україні, рідні, звісно, переживали за неї, тому відмовляли. Пропонували “вступати вдома й не вигадувати”.
“Переконати їх було дуже важко. На це в мене пішли роки. Наприклад, моя подруга, про яку я говорила, вступила раніше, бо в неї мама була одразу “за”. Тобто вони одразу так і думали, що донька вступатиме в Києві. У нас в родині не було консенсусу”, – розповідає Марія.
Ситуації у всіх різні, уточнює вона.
“Мені здається, що діти, які виїжджають вступати з ТОТ, здебільшого із сімей, що мають консенсус з цього питання. Тому що дуже важко виїхати. А зараз це взагалі тяжкий далекий шлях. Який потребує від батьків, зокрема, й фінансової підтримки дитини”.
Дівчині казали: ти ж без батьків там будеш, це складно. Але вона все ж таки наполягла на своєму. Хоча загалом вважає, що вона – унікальний випадок:
“Бо вперта занадто (сміється). Може, це й плюс у житті, тільки не для батьків, це точно”.
У дорогу Марія взяла небагато: особисті речі, документи. Було страшно, однозначно. Виїжджала вже під час повномасштабного вторгнення, сама. В Україні в неї взагалі нікого не було з родичів. Було важко залишати сім’ю.
“Я ще не знала, з чим зіштовхнуся, з якими труднощами. До цього ніколи не була в столиці тривалий час, лише проїздом. Але водночас хотілося ближче побачити місто, знайти знайомих”, – згадує вона.
На перший час попросилася пожити до знайомої, яка орендувала однокімнатну квартиру. Подумала: далі буде видно, може, дадуть гуртожиток або ще щось.
“Загалом мені з житлом пощастило. Знайомі знайомих з Криму поїхали з Києва й шукали людину, яка б дивилась за їхньою квартирою. Тобто зараз я лише оплачую комунальні. Але це мені дійсно пощастило, наче в лотерею виграла. Але, якби не це, в мене був цілком реалістичний варіант – безплатно отримати місце в гуртожитку як внутрішньо переміщена студентка. Тобто такого, щоб я лишилась на вулиці, не було б”, – розповідає Марія.
Іспити складала офлайн за кордоном: українську мову та літературу, історію України й математику. Каже, що до останнього іспиту не дуже готувалася, бо термінологія плюс-мінус однакова російською та українською. На українську мову було не так багато часу на підготовку, але врешті-решт склала цей іспит на рівні з двома іншими предметами.
“А от до історії України готувалася ретельно, тому що бази в мене майже не було. Купила в інтернеті відеокурси, підготовку до НМТ. Так і готувалася, сама. Свої можливості оцінювала об’єктивно. Розуміла, що мені складніше складати ці предмети, ніж дітям, які щойно вийшли зі школи, зі свіжими знаннями. Тож на іспити йшла з тактикою набрати якомога більше балів, а не втратити якомога менше”.
Після іспитів дуже переживала, тому що стільки всього вже було зроблено, стільки ресурсів вкладено: і моральних, і фізичних, і фінансових.
“Я фактично все поставила на карту. На мою пріоритетну спеціальність не вистачило балів, це мене, звісно, засмутило. Але за другим пріоритетом мене зарахували. Я почала навчатися, і мені подобається. Можливо, колись ще подумаю щодо другої освіти, наприклад, у сфері права”, – каже вона.
Фінансово дівчині допомагають батьки, але вона намагається працювати й сама, щоб не просити постійно про допомогу. Поки що їй вдається поєднувати навчання на першому курсі й роботу.
“Розумію, я повнолітня, тож мені знайти роботу простіше ніж неповнолітнім. Хіба що заклади громадського харчування без проблем беруть на роботу. Але таку діяльність складно поєднувати з навчанням”, – вважає Марія.
Зі своєю легкою вдачею вона вже вибудувала своє коло знайомих і друзів у Києві. Це її одногрупники, колеги з нинішньої роботи.
“У мене є подружка, з якою ми познайомилися просто на Хрещатику. Ми сиділи на лавочці – я з одного боку, вона з іншого. Не знаю, чому вона вирішила, що до мене можна просто так підійти. Та насправді я саме така людина, що мені нормально, коли до мене запросто звертаються. І вона це, певно, відчула. Вона така мені: “Привіт, давай познайомимося”. Ну давай. Відтоді й дружимо”, – згадує вона.
Також в Києві Марія познайомилася із коханим чоловіком.
“Це був знак для мене, коли я його зустріла, що в мене все буде добре”, – каже дівчина.
З рідними зв’язок залишився лише через інтернет. Зараз вони дуже підтримують дівчину, хоча й переживають.
“Вони б воліли, щоб я робила те, що, на їхню думку, безпечніше й легше для мене. Їм складно. Але я відчуваю їхню підтримку, це щастя”, – каже Марія.
За квотами для окупованих територій можуть вступати й діти з прифронтових зон
Правозахисники ще з 2014 року намагаються зробити вступ абітурієнтів з окупованих територій доступним, а його правила – зрозумілими. За роки певна система вибудувалася, але працювати ще є над чим, каже експерт Центру громадянської просвіти “Альменда” Олег Охредько.
Попри те, що після 2022 року спостерігалося певне зменшення кількості бажаючих отримати українську освіту, здебільшого із безпекових причин, але цікавість до українських вишів у абітурієнтів з ТОТ нікуди не зникала, стверджує він. Тим більше, що багато навчальних закладів уже мають базу для дистанційного навчання.
У правилах вступу цього року, порівняно з попередніми, практично нічого не змінилося, каже правозахисник.
“Адже Міністерство освіти і науки України не вносило змін до основоположних документів, а саме до так званого наказу 271 – це положення про вступ дітей з тимчасового окупованих територій до закладів вищої, передвищої та професійно-технічної освіти. Не внесено жодних змін, навіть по датах”, – уточнив він.
З 1 червня почали працювати освітні центри “Крим Україна” і “Донбас Україна”. Хоча правозахисники наголошують, що це умовна назва, оскільки окремих центрів вже не існує.
“Тож навіть назви центрів залишилися такі ж, як раніше, міністерство їх не змінило, хоча правозахисники декілька років вносять цю пропозицію”, – каже експерт.
Тобто вступ абітурієнтів з ТОТ відбувається за законодавчою системою, що існує станом на зараз.
“Єдина зміна, яку можу назвати, це те, що держава приділила більшу увагу саме умовам вступу й інформації про те, як це відбувається. Це сталося завдяки й громадським організаціям”, – вважає Охредько.
Наприклад, ЦГП “Альменда” ініціювала проведення опитування студентів з ТОТ, які вступили до закладів вищої освіти у 2022–2023 роках, щодо покращення умов вступу. За даними міністерства, таких було понад 3600. Правозахисники опитали близько двох тисяч, тобто більшу частину з них.
За ініціативою “Альменди” провели аналіз роботи освітніх центрів. Цю роботу проводили спільно з Офісом уповноваженого з прав людини у ВР.
“Перевірили понад сотню освітніх центрів, робили пропозиції щодо покращення роботи. У травні цього року відбулася велика презентація двох аналітичних доповідей щодо ситуації з системою вступу. З аналізу ми побачили, що є проблеми в роботі освітніх центрів”.
Одним з важливих факторів, що впливає на процес інтеграції молоді з ТОТ, є мовна адаптація до навчального процесу. Так, на ухвалення рішення навчатися в Україні впливає готовність до навчання державною мовою. Тож здебільшого ті, хто вступає в українські виші, мають високий рівень мови. Ті ж, хто не мав змоги вивчати українську, рішення про вступ в Україні не ухвалюють.
Основними чинниками, які заважають вступу абітурієнтів з ТОТ, згідно з аналізом “Альменди”, є інформаційна доступність, визнання документів, які підтверджують особу, складна процедура їх оформлення, виїзд із ТОТ, отримання довідки про перебування на ТОТ, електронний підпис й оформлення документів в електронному вигляді, фінансова нестабільність.
Саме ці проблеми, за висновками “Альменди”, негативно впливають на залучення до навчання молоді з ТОТ в Україну.
Водночас, згідно з аналітикою, кожен другий респондент/респондентка з ТОТ потребує додаткових адаптивних програм і підготовчих курсів, і не лише з предметів, які не вивчають на ТОТ – українська мова й історія України, а і з інших навчальних дисциплін. Тобто тривале перебування поза навчальним процесом за українськими державними стандартами й потребу подолання освітніх розривів також треба враховувати під час удосконалення доступу до реалізації права на освіту мешканців ТОТ, вважають в “Альменді”.
“Відповідних змін ми очікуємо як від Міносвіти, так і від держави, вони стосуються й окупованих з 2014 року, і новоокупованих територій, поділу між ними немає. Окремо визначені території, що знаходяться в зоні бойових дій. Якщо статус якоїсь території змінюється, відповідно вносяться зміни до рішення Кабміну. Тож із тих територій діти також можуть вступати по квоті 2”, – уточнив Охредько.
Квота 2 – це виділення певної кількості місць для навчання дітей згаданих вище категорій за кошти з державного бюджету. У звичайних закладах вищої освіти це 10% від загальної кількості, але не менше одного бюджетного місця, а в релокованих або переміщених закладах – тих, що виїхали з Херсонської, Запорізької, Донецької, Криму, Луганської областей – це 40%.
Проте навіть якщо абітурієнти з ТОТ не вступають на бюджет, вони можуть вступити на контракт, а пізніше подати заявку щодо переводу на бюджет. В багатьох випадках це вдається, тобто надалі вони навчаються на бюджеті в українських закладах вищої освіти.
Зокрема, юристка Громадського холдингу “Група впливу” Марія Красненко розповіла, що освітні центри, через які діти з ТОТ можуть вступати до вишів за спрощеною процедурою, працюють в більшості закладів освіти, і їх понад 120.
На її переконання, можна сміливо говорити, що, попри всі труднощі, більшість закладів освіти готові до вступної кампанії.
Звернутися, за її словами, до цих освітніх центрів можна в різних форматах, не тільки через мобільний телефон, ще працює електронна пошта, у багатьох з вишів наявні контакти в соцмережах.
“Важливо, що в межах спрощеної процедури документи можна подавати дистанційно з подальшим виїздом. Також більшість навчальних закладів на період вступної кампанії забезпечують можливість проживання в гуртожитках”, – наголосила Красненко.
На її погляд, сьогодні навчальні заклади, заклади вищої освіти, і в цілому вся система освіти на підконтрольній території намагаються створити максимально сприятливі умови до того, щоб дитина з ТОТ мала можливість підготуватися і надалі навчатись в Україні.
“Звісно, є свої труднощі, картинка залежить від конкретного навчального закладу, колективу, який має або не має відповідного досвіду роботи”, – зауважила Красненко.
Подати документи і скласти іспити можна онлайн
Олег Охредько пояснив, що і подавати документи, і складати іспити дітям з окупованих територій можна дистанційно.
Для цього потрібно надіслати копію документа, який посвідчує особу, зазвичай це IT-картка, яку діти отримують вже у 14 років. Якщо немає цього документа, то свідоцтво про народження. Жодного документа, який підтверджує освіту, не потрібно.
“Ну й, зрозуміло, фотокартки, єдина вимога, щоб вони були не більше одного мегабайта”, – уточнює експерт.
Ще має бути документ на підтвердження того, що абітурієнт проживає на ТОТ. Наприклад, свідоцтво про народження або документ про реєстрацію на окупованій території батьків чи опікунів.
Після того, як дитина передає ці документи, їй пропонують зв’язатися за допомогою освітніх центрів з уповноваженим закладом загальної середньої освіти, там скласти два вступних випробування: з історії України й з української мови.
Це відбувається у вигляді співбесіди онлайн, яка записується.
Далі в режимі так званого екстернату на цю дитину замовляється свідоцтво про повну загальну освіту.
У додатку до свідоцтва прописується, що всі інші предмети “зараховано”. Якщо хтось хоче отримати повне свідоцтво про освіту, він може додатково скласти ці предмети. Але це необов’язково.
“Зрозуміло, що документ одразу не готується, для цього потрібен певний час. Спочатку абітурієнту надається довідка, що він склав ці два вступних випробування. Її передають навіть без участі самої дитини до освітнього центру. Там дитина складає третє вступне випробування відповідно до фаху і спеціальності, яку обрала. Це може бути профільний іспит або творчий конкурс”, – пояснює представник “Альменди”.
Абітурієнт з ТОТ може подати до п’яти заяв, але тільки до одного закладу, де є освітній центр. Після того, як вступні випробування складені, відбувається конкурс, адже може бути декілька претендентів на місця навчання. Якщо інших претендентів немає, дитину відразу зараховують.
“Тобто це не просто так, прийшов і вступив. Потрібно все ж таки складати іспити. Єдине, що при такому вступі дитині потрібно протягом трьох місяців після початку занять подати оригінали документів”, – уточнює Сергій Охредько.
Цю проблему неодноразово озвучували правозахисники. Що значить зараз “подати оригінали документів”? Яким чином? Якщо, наприклад, дитина знаходиться в окупованому Криму, самостійно виїхати – це дуже складно.
“Тому в цьому навчальному році міністерство декілька разів переносило ці вимоги. Слідкуватимемо, що буде відбуватися далі”, – каже правозахисник.
Навчатися дитина може й дистанційно. Проте не всі спеціальності та виші передбачають такий формат освіти.
“Ми рекомендуємо дізнаватись заздалегідь, чи є можливість навчатися дистанційно. Перелік спеціальностей, які недоступні для навчання онлайн, у кожному закладі вищої освіти свій. Не лише через специфіку певних професій, наприклад, медичних чи спеціальностей вишів від Міністерства внутрішніх справ. Деякі виші просто не мають підготовленого дистанційного курсу”, – пояснив Охредько.
Повний список таких закладів знаходиться на сайті Міністерства освіти.
Чи вистачає тих знань, які діти отримують в українських школах дистанційно, для того, щоб вступати в українські виші? Експерт каже, що так.
“Знову таки завдяки громадським організаціям Міносвіти скоротило програму так званої державної підсумкової атестації, тобто вступних випробувань. У травні нинішнього року з’явився наказ 701, де розміщені скорочені програми. Зараз готуємо посібник з історії України, щоб викласти її стисло, буквально на 60 сторінках. Так само з посібником з української мови”, – розповів він.
До того ж в Україні немає негативних оцінок. Тобто певного мінімального рівня знання на середньому рівні буде достатньо для того, щоб прийти й вступити до закладу вищої освіти.
Усе залежатиме від дитини: якщо готується, хоче вступити, то й результат буде. Якщо ж планує прийти, щоб його просто зарахували, то такого немає.
“Тобто є певні вимоги, це заклад вищої освіти, це не подарунок, це конкурс”, – пояснив експерт.
Переміщені виші як осередок державності після деокупації
На думку Олега Охредька, дуже важливою для абітурієнтів з окупованих територій є робота переміщених вишів.
“Наприклад, у нас виникла суперечка щодо наміру доєднати Таврійський університет до іншого навчального закладу. Це сталося під час презентації аналітичних звітів, про які я згадував вище”, – каже він.
Заступник міністра освіти тоді сказав, що бази ТНУ недостатньо для якісного навчання. Але дівчина, яка виїхала з ТОТ, тоді прямо заявила: “Куди поїде дитина, яка прямує на підконтрольну територію, до кого вона буде звертатись? Вона буде звертатися першою чергою до своїх закладів вищої освіти, які вона пам’ятає, знає”.
По-друге, на переконання експерта, це не просто заклади вищої освіти:
“Це вже готові інституції, які після звільнення українських територій переїжджають туди й стають осередком не тільки освіти, а й державної влади, осередком України”.
Так само і з Таврійським національним університетом. На думку експерта, це не просто заклад вищої освіти – це єдиний виш з тимчасового окупованого Криму:
“Там існують певні проблеми, але цим має опікуватися держава, яка не тільки не підтримувала, а й не слідкувала за закладом упродовж всіх цих років”.
Охредько додає, що зараз потрібно вкладатися в Таврійський університет, відкривати там центр підготовки фахівців, які поїдуть далі у визволений Крим.
Ще однією системною проблемою, на думку експерта, є те, що держава досі не проводить аналізу ситуації, яка склалася з освітою на окупованих територіях:
“Не знають, скільки там дітей, скільки закладів освіти, чим вони живуть. Немає аналізу, яке суспільство сформувалося, наприклад, у тому ж окупованому Криму за десять років? Чого нам чекати, коли ми туди прийдемо?”
Саме для цього й потрібен ТНУ та інші переміщені виші: щоб створити на їхній базі лабораторії, які займалися б вивченням ситуації на місцях.
“На територіях, окупованих з 2014 року, нині випустилися останні діти, які пішли в перший клас ще за України. Там складно, ситуація дійсно потребує вивчення та аналізу. Те ж саме потрібно зробити стосовно окупованих частин Херсонської та Запорізької областей, Маріуполя…”
У КПІ офіційно немає дистанційної освіти, але для дітей з ТОТ знаходять індивідуальний підхід
КПІ імені Сікорського – один з вишів, на базі яких працюють освітні центри для абітурієнтів з ТОТ.
Як розповів секретар приймальної комісії вишу Сергій Мураховський, тут є студенти з окупованих територій, які шукають шляхи, переїжджають через треті країни та навчаються очно, й такі, хто лишився на ТОТ і отримує освіту дистанційно.
“Як викладач, бачу, що є студенти, які дуже гарно працюють і в дистанційному форматі. Знання, отримані дистанційно, певно можуть бути менш якісними, ніж при очному форматі навчання. Але, якщо говорити про дітей з ТОТ, то вимагати від них, щоб вони приїздили особисто, було б некоректно. Є такі, які просто не мають можливості приїхати. Але, попри все, це наші громадяни та мають можливість реалізувати своє право на освіту”, – розповів він.
Він уточнив, що загалом у КПІ існує дві форми здобуття освіти: денна й заочна. Проте через воєнний стан у багатьох випадках заняття проводяться у дистанційному форматі.
“Тобто такої окремої форми, як дистанційна, немає. А більшість занять проводиться в змішаному режимі: лекції – дистанційно, практичні – очно, залежно від спеціальності, факультету”, – пояснив він.
Загалом у КПІ є спеціальності, де навчання лише очне з першого курсу. Але університет намагається знаходити індивідуальний підхід до кожного випадку, що стосується абітурієнтів з ТОТ, які об’єктивно не можуть виїхати.
Сергій Мураховський підтвердив, що цікавість до української освіти для дітей з окупованих територій ніколи не зникала.
“Якщо згадати 2014-й, тоді багато приїжджало студентів, ми їх поновлювали на навчання у нашому виші. Наприклад, дуже багато здобувачів перевелися з Донецького національного технічного університету. Того року таких було більше ста осіб”, – згадав він.
Освітній центр для вступу абітурієнтів з ТОТ у КПІ з’явився лише 2020-го, тобто від 2015 року й до цього часу за квотою 2 в КПІ такі абітурієнти не вступали.
“Проте були такі, хто йшов на загальних умовах, без використання квот. З 2020 року можливості для вступу з ТОТ були суттєво розширені через організацію освітніх центрів “Крим-Україна” та “Донбас-Україна”. І до 2022 року кількість тих, хто вступав з ТОТ, збільшувалася”, – розповів секретар приймальної комісії КПІ.
Щодо схеми вступу для дітей з ТОТ, Мураховський вважає її достатньо відпрацьованою й робочою. Інша справа, що проводити якусь профорієнтацію на окупованих територіях виші практично не можуть.
“Я думаю, що має бути якась державна програма, що доноситиме інформацію на ТОТ на загальнодержавному рівні. А не так, як зараз, коли кожен заклад себе рекламує”, – вважає він.
В міністерстві потрібно створити спеціальний департамент з питань освіти дітей на ТОТ
Попри низку ухвалених спрощень, на думку правозахисників, схема вступу дітей з ТОТ може бути ефективніша. Вони очікують від держави більш чіткого та визначеного порядку дій для таких абітурієнтів.
“Наприклад, серед оригіналів документів дитина має подати медичну довідку певного зразка, а якщо це хлопець – приписне свідоцтво”, – зауважує Охредько.
Утім, за його словами, якщо діти постійно перебувають на окупованій території, це неможливо реалізувати. Усе це потрібно враховувати.
“Наша пропозиція – це створення прямого департаменту, який би займався питанням освіти дітей на ТОТ. Тому що в міністерстві немає людини, яка б опікувалася саме окупованими територіями. Займаються всі, але потроху. А якщо всі, то зазвичай – ніхто. Немає навіть точної статистики, скільки дітей вступили з ТОТ”, – зауважує Охредько.
Та й те, що, згідно з опитуванням “Альменди”, серед студентів, які вступили до українських вишів за останні два роки, тільки 25% пройшло через освітні центри, теж показник недостатньої роботи держави, переконаний правозахисник.
Загалом, за інформацією “Альменди”, зараз на ТОТ проживають понад мільйон шістсот дітей від нуля до 18 років.
І попри всі складнощі, на думку експерта, кількість охочих здобувати освіту на підконтрольній Україні території лише зростатиме:
“Санкції проти Росії посилюються, російські дипломи не котируються. За нашим аналізом, дипломи з тимчасово окупованого Криму в деяких спеціальностях не котируються навіть у Росії. Наприклад, морські. Випускників не брали на роботу, тому що власники кораблів не бажали ризикувати. Також ми бачимо скорочення кількості дітей, які навчаються у тому ж самому Кримському федеральному університеті”.
Думку про те, що інтерес до навчання на підконтрольній території серед абітурієнтів з ТОТ не згасає, підтверджує й експертка з питань внутрішнього переміщення, юристка ГО “Громадський холдинг “ГРУПА ВПЛИВУ” Марія Красненко. За її словами, протягом всіх цих років є багато прикладів, коли діти виїжджають з Донеччини, Луганщини, Криму, щоб навчатися в Україні.
“Щоб таких прикладів було більше, хотілося б ефективніше використовувати інструментарій, який вже напрацьований, ще спростити порядок вступу для цих дітей, надати більше роз’яснень, забезпечити певні інтеграційні й адаптаційні програми”, – вважає експертка.
Вона додала, що поширенню інформаційних матеріалів про вступ до українських вишів, наприклад, в Криму, на окупованій Донеччині та Луганщині, активно протидіє Росія через блокування РФ офіційних ресурсів українських інституцій та соцмереж.
Адже РФ, за словами Красненко, на окупованих територіях цілеспрямовано використовує освіту як інструмент ведення війни:
“Ми бачили, як після окупації певного населеного пункту з нього відразу вивозились українські підручники, завозились російські, завозились вчителі. Свої зусилля окупанти також спрямовують і на залучення українських дітей на навчання до російських вишів, створюючи для них систему спрощеного вступу, пільг, грантових підтримок. Тобто вкладають ресурси і кошти у перевиховання українців, які залишаються в окупації”.
Тому так важливо для держави Україна створювати й підтримувати зв’язки з ТОТ, починаючи з навчання в закладах загальної середньої освіти. Там дитина навчається, контактує з вчителями, які спрямовуватимуть її виїздити, якщо не на підконтрольну територію України, то хоча б за кордон, вважає Красненко.
“На превеликій жаль, Міносвіти системно не визначає роботу в освітній сфері з ТОТ, тобто цим як конкретним завданням ніхто не займається. Як результат, маємо невисокий показник кількості дітей, які виїжджають на підконтрольну Україні територію”, – каже вона.
З іншого боку ситуацію ускладнює масив пропаганди й російського впливу на дітей з ТОТ та їхніх батьків.
“Але повторюсь – державі Україна треба поставити конкретне завдання: сприяння підтримці жителів ТОТ в освітній сфері. Тільки маючи чітку ціль, ми досягнемо конкретного результату. Інакше все більше дітей з ТОТ, які думали виїхати на підконтрольну територію для отримання української освіти, обиратимуть виші там, де їм зручніше, де вони перебувають, там, де знаходяться їхні близькі. І навіть, маючи в думках сподівання про деокупацію, вони навчатимуться в російській системі”, – резюмувала Марія Красненко.
