“Ми підпалили БМП із зеткою”: двох мешканців Куп’янська окупанти мало не закатували до смерті, бо вважали партизанами

Торік у квітні, напередодні Великодня, двоє приятелів – Сергій та Віталій – побачили на одній з вулиць Куп’янська БМП з намальованою літерою Z та російськими прапорами, але без військових.

Спочатку чоловіки зірвали прапори та згодом підпалили військову автівку.

Їх затримали того ж дня. Протягом трьох тижнів росіяни били чоловіків по 3-4 рази на добу та застосовували струм. Аби припинити знущання, один із бранців спробував порізати собі вени. Та замість лікарні його відправили до холодного карцеру.

Свої історії Сергій та Віталій розповіли документаторам ZMINA під час польової місії.

Думали наші зайшли, тому підпалили БМП із Z-кою

На Страсну п’ятницю, 22 квітня 2022 року, Віталій з Сергієм йшли вулицями Куп’янська. Біля будівлі “Укртелекому” вони побачили російський БМП, однак самих військових поруч не було. Зник і блокпост, що стояв раніше на цьому місці.

Приятелі подумали, що росіяни відступили, тож вирішили зірвати з машини прапори РФ та так званої “ЛНР”.

“Подумали, що ЗСУ зайшли – тиша, нікого немає, блоки забрали, БМП ця стоїть відкрита і прапори їхні висять. Ми їх зірвали та підпалили автівку”, – розказує Віталій.

Майже одразу чоловіків затримали представники незаконних збройних формувань “ЛНР”. 

“Прибігли десь 7 військових зі зброєю, погрожували та били. Поклали лицем на асфальт”, – згадує Сергій.

Поки військові вирішували, що робити з українцями, в підпаленому БМП почали спрацьовувати боєкомплекти. Тоді росіяни зв’язали чоловікам руки стяжками, повели в бік річки та закинули до машини з літерою Z. Приятелів повезли до приміщення ізолятора тимчасового тримання, що розташований у відділку Куп’янської поліції. Там чоловіків розвели по різних камерах. 

На той час в ізоляторі тримали загалом 6–7 людей. Переважно це були ті, кого затримували за порушення комендантської години. 

Однак вже за пару місяців росіяни звезли до ІТТ понад 100 людей – активістів, учасників АТО, людей з проукраїнською позицією, а також будь-кого “підозрілого”, на думку військових. Місця в камерах швидко закінчилися, тож частину людей закривали у прогулянковому дворику на вулиці. 

Знущались так, що здавалось – живими не вийдемо

За словами Сергія, військові спочатку говорили, буцімто чоловіків відправлять на обмін. 

“Ми ж у них “герої України”, оскільки наважилися в окупованому місті у них під носом БМП спалити”, – переказує Сергій.

Та замість обміну приятелі потрапили на допити. 

Розпочали військові з Віталія – його у першу ніч допитували тричі. Росіяни думали, що схопили членів ДРГ, тож хотіли дізнатися про інших партизанів та учасників АТО. Крім того, чоловіків змушували особисто зізнатися в підпалі БМП.

“Били по всьому тілу – ребра поламали, зуби вибили”, – згадує Віталій.

Сергія військові повели на допит зранку.

“Так били, що я зрозумів – живим не вийду”, – розповідає він.

 

Тож, коли його повернули до камери, чоловік вирішив вкоротити собі віку: розбив чашку та порізав вени. 

“У крові валявся, поки вони старшого кликали. Думав, хоч швидку викличуть, а вони мене ще більше побили”, – розповідає Сергій.

Працівники захопленого ІТТ самі оглянули чоловіка. Вони сказали, що зашивати нічого не треба, залили рану зеленкою та відправили на ніч до холодного карцеру. Ба більше, військовий, який раніше допитував Сергія, кинув йому услід, що, як чоловік ще раз вчинить подібне, той відріже йому руки.

Перший допит проводили військові так званої “ЛНР”. У Віталія були слідчі з позивними “Топаз” та “Гість”, а у Сергія – “Одеса”.

“Пізніше зайшли кадрові військові росіяни – ФСБ, група супроводу”, – розказує Сергій.

Другий допит проводили вже ефесбівці. Тоді ж до чоловіків застосували струм.

“Під’єднували дроти до великих пальців рук. На них після катувань залишились опіки”, – згадує Сергій. 

Віталія ж обливали водою, щоб він не втрачав свідомість від ударів:

“Струмом били міцно, щоб підкидало. Я вже лежав на підлозі. Хотів ноги підігнути, а один з військових за це бив по них”, – розповідає чоловік.

Такі тортури тривали по 15–20 хвилин за раз.

Росіяни катували Віталія та Сергія щоночі протягом трьох тижнів. Щоразу, як двері в камеру відчинялись, чоловіки знали, що зараз їх битимуть, згадують вони.

Перед тим як вести ув’язнених на допит, до камери заходив охоронець. Він ставив утримуваного обличчям до стіни, руки замотував позаду скотчем,  зав’язував ноги, на голову вдягав шапку, і зверху її також примотував скотчем. У такому вигляді затриманого волокли попід руки коридорами на допити та назад.

“Могли навіть рота замотати – тільки прорізали дірку, щоб дихали”, – додає Віталій.

За його словами, часом утримуваних кидали назад до камер навіть не знявши з них скотча.

“Добре, коли хоч руки звільняли, щоб до туалету сходити. А було таке, що повертали до камери й не розв’язували – лишали так на ніч. Вони потім приходили й сміялися, що замотувати не треба: одразу взяли та потягли”, – пригадує Віталій.

Протягом усього утримання чоловіка двічі кидали до камери зв’язаним. Чоловік просився до туалету, але охоронець за це погрожував його побити:

“Лежав, терпів. А раз я сам розтягнув скотч, щоб справити потребу”.

Часом за чоловіками приходили по два–три рази за ніч. 

“Просто побили й назад у камеру”, – каже Віталій.

Щоб отримати від чоловіків бодай якусь інформацію, росіяни били їх ногами по усьому тілу:

“Я літав, як мідний таз. На ліктях виповзав з цього кабінету. Думав, якщо не буду зараз повзти, то все – труба”, – додає Сергій.

У побиттях, за словами Віталія, могли брати участь одразу кілька людей:

“Притягнуть, а там четверо чоловіків: хтось б’є ногою, хтось ціпком. Один – по голові, інший – по ногах, по м’язах. І був той, хто катував струмом”.

Замість допитів – примусові роботи

За три тижні чоловіки зізнались, що це вони підпалили БМП. Тоді їх з одиничних камер перевели у двомісну. Видали подушку й ковдру. Та навіть почали годувати – приносили недоїдки військових. Зазвичай утримуваним діставалася перловка, макарони та чай.

“До того нам давали уранці та ввечері воду й шматок хліба. А спали ми на голих дошках”. 

При цьому рідним Віталія та Сергія, як і багатьом іншим родинам викрадених цивільних, говорили, що чоловіків в ІТТ немає.

Згодом росіяни таки визнали, що утримують їх. Однак передачі почали брати не відразу. Казали, що чоловіки – терористи, тому їм не дозволено отримувати нічого.

“Тричі на тиждень: у понеділок, середу та п’ятницю – рідні могли щось принести. Але росіяни їжу та речі брали не всім – тільки кому вважали за потрібне”, – каже Сергій.

Через деякий час чоловікам також дозволили отримувати пакунки від рідних.

Після зізнання деякий час чоловіків ще продовжували водити на “допити”. Ефесбівці вже не вважали їх партизанами, але питали, чи знають вони учасників АТО.

Вже за місяць після затримання, коли у Віталія та Сергія зійшли синці від побоїв, їх почали водити на примусові роботи. 

“Майже щодня водили. Ми підлогу мили, туалет прибирали, сміття виносили”, – каже Віталій. 

За його словами, одного разу їх возили прибирати будинок депутата міськради Миколи Маслія. Туди, як казали російські військові, мав заселитись ставленик окупантів на посаду голови адміністрації Харківської області Віталій Ганчев.

“Ми усі речі з будинку викидали, підлогу там мили”, – переповідає Віталій.

Іншим разом, розказує Сергій, чоловіків відправили мити камеру для допитів. 

“А там: слина, кров та шматок леза”, – згадує він.

Перед тим з камери чулися сильні крики та стогін, додає чоловік. За його словами, росіяни тоді змусили одного із затриманих зрізати своє татуювання.

Звільнили після ротації росіян

Протягом кількох місяців Сергія та Віталія вже не били, не допитували, тільки вивозили на примусові роботи. До того ж в ізоляторі змінилися працівники – заїхала нова ротація росіян. Тому чоловіки почали питати у військових, коли їх відпустять. 

“Був там ефесбівець, років 45 йому, з митниці. Пещений такий, вибритий. Ми його ні до, ні після не бачили. Автівку йому помили й запитали, чи довго нас ще триматимуть”, – розповідає Віталій.

Уже за дві години до них у камеру зайшов інший ефесбівець у балаклаві, сказав “збирайте манатки” й “валіть звідси”.

Окрім кількох особистих речей, приятелі “забрали” з ІТТ вибиті зуби, поламані ребра, відбиті нирки, а також тривожність та безсоння. Катування, яких вони зазнали в ув’язненні, сняться їм і досі.