“Міняю квіти на рівну зарплату”: як у Києві пройшов кількатисячний Марш жінок (фоторепортаж)

8 березня в Києві вже традиційно і, на диво, без сутичок пройшов Марш жінок. За оцінкою організаторів, в акції взяли участь понад 4 тисячі людей.

Щороку 8 березня організатори та учасники Маршу за рівні права жінок нагадують суспільству про те, що колись жінки не мали права ні голосувати, ні навчатися, ні працювати і ще багато усіляких “ні”. Про те, як саме проходила жіноча акція, дивіться у фоторепортажі. 

Цьогорічний Марш жінок супроводжувала дуже велика кількість охоронців порядку, які мали запобігати будь-яким спробам провокацій з боку опонентів акції.

Також були присутні й працівники медичних організацій, готові прийти на допомогу в разі сутичок та інцидентів. На прохання сфотографувати їх жінки-медики щиро давали згоду та не приховували радості, коли перехожі дякували за їхню роботу.

Різноманіття власноруч намальованих плакатів та друкованих банерів тішило креативністю та відвертістю порушених тем.

Вікова категорія людей, що прийшли показати свою громадянську позицію, теж була досить широкою. Серед учасників ходи були, зокрема, люди поважного віку, які розповідали, що питання рівності зарплат чоловіків та жінок було актуальним ще багато десятиліть тому, але табуйованість цієї теми перешкоджала прогресу. Водночас тут були кілька підлітків, які прийшли в супроводі батьків і на початку акції цікавилися, чому так гучно грає музика і йде активна пропаганда шлюбу з боку опонентів.

Колони маршу пройшли від Михайлівської площі до Поштової площі через майдан Незалежності під звучання музичних хітів у виконанні відомих співачок світу, вигукуючи гасла маршу на кшталт “Права жінок – права людини!”, “Квіти клумбам – права жінкам!”,  “Моє тіло – моє діло!”, “Свобода, рівність, жіноча солідарність!”, “Скажи ні патріархату, фемінізм у кожну хату!”. 

Кожна колона мала свій порядок денний. Водночас одним з об’єднавчих гасел маршу було “У пандемії – жіноче обличчя”. Адже через карантинні обмеження на жінок збільшилося навантаження, коли вони мали суміщати виховання та навчання дітей, хатню роботу та професійні обов’язки. Тож, зокрема, учасниці маршу виступали за збереження соціальних гарантій для тих, хто втратив роботу, і безпечні умови праці для жінок, які працюють у сферах з високим ризиком зараження коронавірусом.

Ініціатори акції також вимагали відкриття державних центрів для жінок, які постраждали від домашнього насильства.

Ратифікації Стамбульської конвенції учасниці та учасники маршу (а цього року чоловіків помітно побільшало, що не може не тішити) вимагають уже не перший рік. Адже конвенцію Ради Європи “Про запобігання і протидію насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами”, більш відому як Стамбульська конвенція, Україна підписала ще у 2011 році, однак документ досі не ратифікував парламент.

Про те, що ратифікація на часі, говорила велика кількість плакатів із закликами до цього.

Час від часу хода зупинялася, щоб надати мікрофон представникам різних правозахисних організацій України, які завітали на київську подію. Спікери та спікерки нагадували про те, що акції відбуваються в багатьох містах, розповідали про власні досвід та мотивацію до правозахисної роботи.

Примітним був виступ голови спілки жінок, що живуть з ВІЛ, адже тема рівноправності та тема відсутності сорому через свої особливості є дуже близькими сьогодні. Йшлося, зокрема, про те, що замовчування теми сексу та статевих інфекцій призводить до негативних наслідків як серед дорослих людей, так і серед підлітків, які починають жити статевим життям і не знають, чи правильно вони вчиняють, ба більше – бояться покарання за дії, обговорення яких у нашому суспільстві досі табуйоване.

Про те, чому учасники вийшли на марш і чого хотіли б домогтися, красномовно свідчили їхні плакати та коментарі. 

Так, їм важливо, щоб дільничний не відмовляв жінок писати заяву на кривдника, щоб жінка почувалася соціально захищеною та мала можливість працювати навіть з маленькою дитиною. Важливо мати право викладати в соцмережах фото в купальнику, незалежно від професії, і не боятися бути за них звільненою, як вихователька садочка Віта Черешньовська. Важливо бути відкритою і жартувати про вібратор, говорити про секс і не боятися цькування та не йти через це з посади, як колишня помічниця голови ЦВК Анжела Яременко. Важливо мати право танцювати як подобається і не боятися бути побитою ногами по голові, як художниця Аніта Немет. Важливо почуватися безпечно, подорожуючи в потягу, і не боятися бути зґвалтованою, як журналістка Анастасія Лугова.

Учасники маршу за рівні права також порушували тему поліцейського насильства, що відбивалося написами на плакатах: “Що робити, коли ґвалтує поліція?”. Це питання є відлунням гучної справи про тортури, побиття та зґвалтування в поліцейському відділку Кагарлика на Київщині.

Тим часом учасники праворадикального руху “Традиція і порядок”, які є традиційними противниками ходи за жіночі права, організували на Михайлівській площі контракцію з “порятунку” феміністок, де закликали учасниць “залишити своїх некрасивих подруг та сходити на побачення з красивим хлопцем”.

Одна з організаторок Маршу жінок повідомила, що сутичок під час руху вдалось уникнути, проте на Михайлівській площі опоненти всіляко намагалися завадити проведенню заходу, то вмикаючи занадто голосно музику, то перекрикуючи учасників маршу в гучномовець.

Закінчився Марш жінок на Поштовій площі, де учасниці запалили фаєр.

Усі фото: Настя Конфедерат